Забуття гірше зради
28 червня 2017 року на Майдані Незалежності пройшла мирна акція родичів полонених під гаслом «Нескорені. Не забуті. У полоні». Для людей, які зібралися у День Конституції в центрі міста, це були не пусті слова. Рідні полонених, активісти та журналісти зібралися на підтримку невільників.
Якщо замислитися над цифрами, то стає страшно від кількості днів, які військові провели у неволі. Наприклад, військові Сергій Глондар та Олександр Коріньков вже 864 дні знаходяться під контролем ворога. Але найстрашніше те, що у вони самі вже починають втрачати надію, наскільки можна відчути з їх листів.
Рідні полонених хотіли показати своїм близьким, що за їх повернення йде щоденна важка боротьба. Постійні зустрічі, розмови, прохання та життя між Мінськими перемовинами – така реальність сімей полонених. Вони розуміють, що власне крім них нема кому постояти за чоловіків, синів, братів, які чекають свого повернення додому.
Також акція мала на меті показати підтримку тих, хто пройшов крізь полон, тим, хто проходить через все зараз. Не дивлячись на те, що час швидко плине, але полон не забувається і пережите залишається з людиною назавжди. Важко порівняти умови 2014 року, коли із неволі викрадали, викупляли, вивозили, навіть втікали та домовлялись про невеликі обміни самі ж військові підрозділи. Наразі ж все залежить виключно від рішення, прийнятого у Мінську.
Зараз, у 2017 році, гуманітарні питання змішалися з політикою і бойовими діями. Мінський формат переговорів зробив військових заручниками своїх інтересів. Полонені стали своєрідною розмінною монетою для вирішення питань перемир’я чи статусу територій. Іноді складається таке враження, ніби сторони навмисно затягують обмін, щоб не втрачати свою перевагу перед іншим.
Головне, що всі ті, хто кожного дня борються за своїх рідних, зберігають надію на їх найшвидше повернення. Вони щиро вірять, що кожен зроблений ними маленький крок буде наближувати такий очікуваний день свободи. І вчора це найзаповітніше бажання відправилось у небо разом з повітряними кульками.
