Ще одну підставу думати саме так дало сьогоднішнє засідання Координаційної ради при Президентові України з питань соціального та правового захисту військовослужбовців, працівників міліції митної служби та членів їх сімей.

Цікавим, і навіть дивним для членів Координаційної ради, виявилося те, що на засідання прийшло дуже багато людей. В конференц-залі „Укрінформу” просто не вистачило місць для всіх бажаючих. Це свідчить про те, що інтерес суспільства до представників державних силових структур напередодні виборів зростає.

Звісно, не можна не відзначити позитиву цього заходу, який полягає, насамперед, у відкритості засідання та вільного доступу представників ЗМІ та інших зацікавлених осіб до обговорення. Але, маючи на меті вирішувати дійсно болючі соціальні та правові проблеми військовослужбовців та правоохоронних органів, він перетворився на суцільну агітацію за єдиного кандидата від влади.

Цікавим з точки зору виборчих прав людини мала стати доповідь Голови Координаційної ради генерал-лейтенанта Мартиросяна В. А. друга частина якої повинна була стосуватися участі „представників людей в погонах у виборчому процесі 2004 року”.

Дуже хотілося почути щось на кшталт того, що, ніхто не вправі диктувати „людям у погонах” за кого потрібно голосувати, вибір має бути самостійним, почути гарантії того, що ніякого тиску на військових та правоохоронців з боку владних структур цього разу не буде.

Та, на жаль. Вийшло все навпаки. Доповідач взяв на себе повноваження „вплинути” на рішення силових структур. І декілька разів наголосив на тому, що саме він має таке право (за його словами, навіть Міністр внутрішніх справ не має права цього робити), адже саме він відповідає за їхні життя.

Такий „вплив” відчувся ще до його проголошення. Звернення членів і запрошених на розширене засідання координаційної ради про підтримку на пост Президента чинного Прем’єр-міністра України підтримали 53 члени засідання із 53 присутніх (шестеро були відсутні).

Зважаючи на такий „плюралізм” думок чи варто сьогодні взагалі говорити щось про демократичне суспільство, в якому свобода думки, слова та вираження поглядів мають бути чи не найосновнішими чинниками розвитку держави. І чи має право особа, на якому б посту вона не перебувала, заперечувати ці права громадян, хай навіть захищаючи їхнє право на життя?

РУПОР