Публікація

З чиєї сторони провокація?

На сайті Української Православної Церкви (Московський патріархат) в розділі „Секти” 2 квітня 2004 року було розміщене повідомлення про подолання „чергової провокації розкольників” „розкольницької” громади „Київського патріархату” в місті Луганську (1).

Поява цього повідомлення, його стиль та зміст не можуть не тривожити.

Використання висловів „розкольники”, „розкольницька громада „Київського патріархату” є виразом нетерпимості до віруючих Української православної церкви Київського патріархату (УПЦ КП). Публікація носить ворожий, образливий та знущальний характер. Закон України „Про свободу совісті та релігійні організації” (далі Закон) забороняє релігійним організаціям під страхом юридичної відповідальності в будь-якій формі пропагувати ворожнечу, нетерпимість до віруючих інших віросповідань (частини 10 і 11 ст. 5, ст. 31 Закону). 

Українська православна церква (Київського патріархату) здійснює свою діяльність у відповідності з Законом. Її громади зареєстровані у встановленому порядку. Висловлювання „розкольники”, „розкольницька громада „Київського патріархату”, заява з приводу законних дій громад УПЦ КП як про чергову провокацію, роздуми про малочисельність та малозначущість громад, висновок про те, що підписи віруючих іншого канонічного підпорядкування зіграли роль в кінцевій відмові у виділенні ділянки для „розкольницької громади „Київського патріархату”  – можна оцінити як дії, спрямовані на образу почуттів громадян в зв’язку з їх релігійними переконаннями, а також як такі, що спрямовані на розпалювання релігійної ворожнечі. Якщо вірити тому, що міськрада при прийнятті рішення дійсно керувалася не Законом, а підписами віруючих іншого канонічного підпорядкування, то це свідчить про прояв прямого чи опосередкованого обмеження прав чи про встановлення опосередкованих привілеїв на основі релігійних переконань. Тобто, фактично мова йде про об’єктивну сторону складу злочину передбаченого статтею 161 Кримінального Кодексу України.  

Останнім часом на сторінках преси, в Інтернеті постійно з’являються статті та повідомлення, які демонструють зневагу до Закону і до закладених в ньому принципів рівності релігійних об’єднань. Частіше грішать цим самі релігійні організації. Публікації такого роду є вираженням політики органів влади на місцях, з однієї сторони, і демонструють існування гострої міжусобиці між церквами, з іншої. Крім того, вони свідчать про появу небезпечної тенденції, спрямованої на обмеження діяльності нетрадиційних чи малочисельних релігійних організацій. 

Даністю є те, що на заході України сприянням місцевої влади користуються греко-католики (можливо, римо-католики), а на сході та півдні православні (причому, Московського патріархату). Хоча Законом визначена зовсім інша політика держави по відношенню до релігії та релігійних організацій все це проявляється тепер вже відкрито та сприймається як само собою зрозуміле.

Відбувається це тому, що Закон перестав відігравати для влади роль регулятора суспільних відносин, засобу реалізації та захисту прав та свобод, і перетворився в засіб контролю, тиску, інколи маніпуляцій. В одному випадку, наприклад на заході, він застосовується з врахуванням думки однієї конфесії, в іншому з благословення духовного начальства вже іншої. Вибірковість у застосуванні одних і тих же положень Закону до віруючих різних віросповідань і в різних регіонах України стає все більш очевидною. Щоби закріпити вже існуючу практику і хоч якось зберегти обличчя, різними зацікавленими силами ініціюються внесення змін до Закону з врахуванням „історичної ролі”, „значення для нації”, „фундаментальних цінностей”, „історичної справедливості” та інших. Хоча це відбувається вже на більш високому рівні. Тому і спостерігаються неодноразові та наполегливі спроби змінити Закон, прийняти його в новій редакції. Відомо, чому нікого не бентежить те, що ці зміни потягнуть за собою звуження змісту та об’єму вже існуючих прав і одночасно появу непрямих переваг та привілеїв для окремих церков.  

Влада вже давно навчилась і діє відповідно до власних інтересів, а не згідно Закону. Вона вирішує, в якому випадку є необхідність звернути увагу на порушення Закону, а в якому не помітити цього самого порушення зі сторони релігійної організації (особливо під час виборів).

Церква також давно це зрозуміла і користується цією „слабкістю” влади.

Церква, що має вплив (в залежності від регіону України) часто дозволяє собі втручатися у взаємовідносини влади з іншими релігійними (невпливовими) організаціями. Сама публікація як раз і підтверджує це відкрите неприпустиме втручання у відносини між релігійною організацією (УПЦ КП) і органами влади зі сторони віруючих УПЦ МП. Обурення та підписи віруючих однієї Церкви, а не закон стали підставою для відмови у наданні земельної ділянки для побудови храму віруючими іншої Церкви. Рішення з цього приводу скоріше за все будуть „рябіти” від посилань на Закон, але справжньою причиною покладеною в його основу, скоріше за все,  дійсно є наявність „декількох тисяч підписів”. 

Цей конкретний випадок у Луганську є підтвердженням існуючих неписаних правил та переваг у взаємовідносинах, які склалися між владою та релігійними організаціями в різних регіонах України.

Використання церквами органів влади в своїх інтересах, а державою церков – соромне явище як для держави, так і для церков. Причому в більшій мірі для церков, оскільки вони відволікаються від свого істинного покликання. Втручання в діяльність державних органів, релігійних організацій, яке при цьому допускається суперечить основним  принципам відділення церкви та релігійних організацій від держави.

Переконаність у істинності своєї віри (Церкви) – це суть любої релігії. Аля ця переконаність не повинна вести до нетерпимості та відвертої ворожнечі між віруючими, до придушення за допомогою влади іновірців чи віруючих іншої Церкви. Якщо суспільство і сама держава вчасно не втрутяться в цей процес, то через якийсь час у нас буде одна чи дві „єдино вірних” релігій. Чи це не повернення до тоталітаризму? Чи до розколу України на Захід та Схід? Всі ми повинні пам’ятати про те, що найбільш криваві конфлікти відбувалися, і на жаль, відбуваються, на основі релігійної нетерпимості. 

З публікації слідує, що єдиною причиною обурення православних (УПЦ МП) було законне звернення віруючих УПЦ КП про виділення земельної ділянки для будівництва кафедрального собору. Очевидно, що нічого образливого в цьому зверненні немає. Громади мають право ставити питання про це в місцевій владі. Незалежно від чисельності релігійних громад вони мають рівні права. Якщо це невинне прохання про виділення земельної ділянки для будівництва собору є, з точки зору авторів, провокацією, то можна собі тільки уявити в яких умовах у Луганську здійснюють свою релігійну діяльність громади УПЦ КП!

З яких міркувань виходять автори повідомлення заявляючи про „елітність” ділянки? Храм не супермаркет та не престижні апартаменти. Чи вони вважають, що земля під храм „неправильним” віруючим повинна виділятися за межами міста Луганська (десь поблизу аеропорту?). Навіть якби віруючі Луганщини зібрали би мільйон підписів, а не „декілька тисяч”, то і це не повинно було мати абсолютно ніякого значення для властей міста з точки зору Конституції та Закону. Заява про виділення ділянки для храму, мовляв, „обурила православну громадськість”! Чи може Українська православна церква (МП) представляти православну громадськість? Хіба з точки зору Закону православні Київського патріархату не є тією самою громадськістю чи її частиною? Скоріше всього, по своєму змісту та стилю, провокаційною є сама публікація, яка допускає висловлювання „розкольники” чи „розкольницька громада „Київського патріархату”.   

Оскільки публікація свідчить про відверте порушення Закону, то які ж наслідки повинні тоді настати після її появи (гіпотетично)?

Хто повинен перевірити факти, які в ній містяться? 

На публікацію, перед усім повинна відреагувати місцева державна адміністрація, оскільки згідно з Конституцією України саме на неї покладені функції забезпечення законності та правопорядку, дотримання прав та свобод громадян на відповідній території (стаття 119 пункт 2 Конституції України).

Як це не дивно звучить, але слідувало б очікувати на втручання зі сторони самої Луганської міської ради, оскільки державний контроль щодо дотримання законодавства України про свободу совісті та релігійні організації здійснюють місцеві ради та їх виконавчі органи (стаття 29 Закону України „Про свободу совісті та релігійні організації”).

Повинен був втрутитися Державний комітет України у справах релігій, який повинен сприяти зміцненню взаєморозуміння та терпимості між релігійними організаціями (стаття 30 Закону України „Про свободу совісті та релігійні організації”).

Не повинна стояти осторонь таких випадків і Прокуратура України, оскільки фактично мова може йти про кримінально карані діяння. 

Цей випадок повинен стати причиною для занепокоєння та об’єктом уваги Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

Чи підтвердяться припущення щодо діяльності посадових осіб вище вказаних органів чи ні – покаже час. В усякому випадку, суспільство повинне вимагати від влади та релігійних організацій дотримання правил поведінки встановлених Конституцією та Законом.

Іван Ткач,

Севастопольська правозахисна група

(1) Від РУПОРа пропонуємо переклад українською згадуваної вище статті сайті УПЦ МП (http://www.orthodox.org.ua ):

„02.04.2004. ЛУГАНСЬК. Подолана чергова провокація розкольників. На останній сесії міськрада обласного центру остаточно відмовила розкольницькій громаді „Київського патріархату” у виділенні землі в центрі міста під будівництво кафедрального собору. Заява, написана на ім’я мера Луганська Євгенія Бурлаченко, за допомогою якого малочисельна громада представників УПЦ-КП (ледве нараховує два-три десятка прихожан) активно добивалася виділення землі, обурила православну громадськість. Оскільки на Луганщині реально діють лише дві малочисельні розкольницькі громади, які взагалі не мають ніякого впливу на розвиток релігійного життя в регіоні, та більш необґрунтованою стала їхня претензія на елітну земельну ділянку. Віруючі Луганщини за декілька днів зібрали декілька тисяч підписів проти такого наміру, які і були взяті до уваги міською владою.”

Якщо помітили помилку на сайті, будь ласка, виділіть текст та натисніть ctrl-enter.

Приєднуйтесь

Робiмо велику справу разом!
Підтримати Стати волонтером Пройти стажування