Публікація

Ющенко продовжив традицію минулої влади незаконно засекречувати свої укази

28 січня Президент України підписав два Укази з позначенням „опублікуванню не підлягає”, чим продовжив сумнозвісну традицію минулої влади незаконно засекречувати свої рішення. Використання цього грифу, а також грифу „не для опублікування” не передбачено жодним правовим актом, проте активно використовувалося владою. Правозахисники звернулися до Президента з вимогою припинити незаконні дії у світлі декларацій про утвердження прав людини та відкритості влади.

Отже, минулої п’ятниці Президент видав Укази № 116/2005 і №117/2005 під грифом „опублікуванню не підлягає”. Правозахисники вважають, що використання цього грифу є порушенням статті 34 Конституції України.

У своєму листі до Президента за підписом співголови Харківської правозахисної групи, Голови правління Української Гельсінської спілки з прав людини та члена правління міжнародного товариства “Меморіал” Євгена Захарова правозахисники вимагають скасування цих указів або оприлюднення їхнього змісту.

„Обмеження доступу до інформації – це виключення, а не правило. Тим більше, коли йдеться про нормативно-правові акти. Для того, аби державним органам обмежувати доступ до інформації, що знаходиться в їх розпорядженні, мають бути достатні підстави: їх оприлюднення повинне завдавати шкоду інтересам, які потребують захисту,” – зазначається у листі.

Далі правозахисники надають правову аргументацію своїм вимогам, що ми і подаємо без скорочень:

„Стаття34 Конституції України гарантує кожному  право  на  свободу  думки  і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати  і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб – на  свій вибір. Конституцією передбачено виключний перелік підстав, за якими особа може бути обмежена в праві вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію: „в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності  або  громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення, для захисту репутації або прав  інших  людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної  конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.”

Отже, кожен конкретний випадок відмови у наданні інформації має відповідати одному із вищенаведених суспільних інтересів. Органи державної влади не вправі встановлювати будь-які обмеження щодо надання інформації, якщо така інформація не може завдати шкоди інтересам, передбаченим Конституцією України. Відповідно до статті 34 ці обмеження мають встановлюватися законом. Але інформація, яка захищається державою, законом не визначена, окрім інформації, яка складає державну таємницю.

Тому грифи, якими державні органи щедро наділяють різні нормативні акти (Укази і розпорядження Президента, постанови, розпорядження, інструкції, накази органів виконавчої влади тощо) – „опублікуванню не підлягає”, „для службового користування”, „не для друку” – є самочинними й незаконними. Законними можна визнати тільки такі грифи секретності, як: „особливої таємності”, „цілком таємно”, „таємно”, які відповідають встановленому ступеню секретності згідно із Законом „Про державну таємницю”.

Втім, навіть якщо на документи ставляться грифи: „опублікуванню не підлягає”, „не для друку”, ДСК, тощо, то мають існувати відповідні процедури надання та зняття (відкликання) цих грифів, визначатися підстави для таких дій. Вочевидь потрібним є також регламент організації доступу до подібних документів. Однак здійснений нами пошук відповідних нормативних актів не був успішним. Виявилося, що офіційно зареєстрованих Міністерством юстиції нормативних актів щодо порядку роботи з документами, які мають грифи „опублікуванню не підлягає” або „не для друку” взагалі не існує.

Що ж до порядку роботи з документами, які мають гриф ДСК, то він був схвалений Кабінетом Міністрів України у Постанові № 1813 від 27 листопада 1998 року „Про затвердження Інструкції про порядок обліку, зберігання і використання документів, справ, видань та інших матеріальних носіїв інформації, які містять конфіденційну інформацію, що є власністю держави”.  Відповідно до другої частини статті 30 Закону України „Про інформацію” конфіденційна інформація –  це „відомості, які знаходяться у володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних чи юридичних осіб і поширюються за їх бажанням відповідно до передбачених ними умов”.

Зауважимо, що, хоча прямо це й не сказане, власниками конфіденційної інформації можуть бути тільки фізичні або недержавні юридичні особи, оскільки, згідно із статтею 19 Конституції, „органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України”, тобто не можуть поширювати інформацію „за їх бажанням відповідно до передбачених ними умов”. Отже, не можна вважати, що друга частина статті 30 дає визначення „конфіденційної інформації, що є власністю держави”. Проте, саме  такій інформації надається обмежувальний гриф ДСК, а за розголошення такої інформації передбачена кримінальна відповідальність (стаття 330 Кримінального кодексу України). Яка ж інформація, що є власністю держави, віднесена до конфіденційної? А це невідомо, оскільки переліки даних, для яких застосовується гриф ДСК, що мали скласти органи державної влади відповідно до згадуваної вище постанови Кабміну № 1893 від 27 листопада 1998 року, якщо і складені, то не оприлюднені.

Таким чином, органи державної влади не можуть обмежити доступ осіб до інформації лише на підставі прав власника інформації і поширювати її за власним бажанням, як це передбачено статтею 30 Закону України „Про інформацію”.

На думку правозахисників, за незаконними обмежувальними грифами минула влада ховала від суспільства свої корупційні діяння, кулуарні домовленості й безпрецедентні розміри соціальних благ для вищої номенклатури.

Про це свідчать, наприклад, розкриті Юлією Тимошенко в кінці 2002 року Укази Президента № 1180/2002 від 17 грудня 2002 р. „Про Положення про Державне управління справами” та №1213 від 24 грудня 2002 р. „Про додаткові заходи щодо матеріального забезпечення працівників Вищої ради юстиції”, які мали гриф “Опублікуванню не підлягає”.

Досі ховається під грифом ДСК “Національна Програма розвитку енергетики до 2010 року”. Договір від 29 жовтня 2002 року між НАК “Нафтогаз України” та РАТ “Газпром” про створення газового консорціуму також має гриф ДСК. Він є закритим навіть для членів спостережної ради НАК “Нафтогаз України”. Приклади можна наводити далі й далі.

„Отже, незаконна практика засекречування має бути припинена, а численні незаконно засекречені нормативно-правові акти – розкриті та оприлюднені,” – приходять до висновку правозахисники.

Тому представники відомих в Україні правозахисних організацій і звернулися до В. Ющенка з громадянською вимогою негайно припинити практику використання Президентом, Кабінетом міністрів України, окремими міністерствами та державними комітетами, іншими органами державної влади та місцевого самоврядування незаконних грифів обмеження доступу до інформації „опублікуванню не підлягає”, „не для друку” та „для службового користування” (далі ДСК), розкрити та оприлюднити ті нормативно-правові акти (постанови, розпорядження, тощо), до яких ці обмежувальні грифи  були раніше застосовані.

Володимир Яворський

РУПОР

Якщо помітили помилку на сайті, будь ласка, виділіть текст та натисніть ctrl-enter.

Приєднуйтесь

Робiмо велику справу разом!
Підтримати Стати волонтером Пройти стажування