Публікація

Юристка УГСПЛ Євгенія Капалкіна: «Моє поле битви – захист прав людини»

Нове інтерв’ю з серії «Правозахисниці, які змінюють Україну», підготоване гендерною експерткою Тамарою Марценюк.

Євгенія Капалкіна навчалась на бакалавраті та магістерці з права Української академії зовнішньої торгівлі, що пізніше була реорганізована в Український державний університет фінансів та міжнародної торгівлі. З 2006 року Євгенія входила до Європейської Асоціації студентів права (ELSA).

Після завершення навчання займалася приватною практикою з державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, працювала юрисконсультом кількох товариств. Із серпня 2016 року Євгенія — юристка Центру стратегічних справ Української Гельсінської спілки з прав людини.

2

— Будь ласка, поділіться історією свого залучення до правозахисного руху України. Чому Ви вирішили працювати у цій сфері?

— До серпня 2016 я працювала в сфері господарського та корпоративного права, захищаючи інтереси юридичних осіб. І, напевно, так і надалі б продовжувалось, як би не події 2013-2014 років (Революція гідності, окупація та подальша анексія Росією Автономної Республіки Крим, російська збройна агресія на Сході України), які стали поштовхом до кардинальних змін в моєму житті.  На той час я розуміла, що не зможу взяти в руки зброю і боронити нашу країну. Але я можу боротися тут і зараз за допомогою права. Моє поле битви – захист прав людини. І я можу реалізувати всі свої навички і уміння для захисту людей.

Приблизно у жовтні-листопаді 2014 року  моя сестра Ірина, яка також є юристкою і працює у сфері корпоративного права, побачила в фейсбуці інформацію, що запрошуються волонтери для допомоги в проекті УГСПЛ зі звільнення полонених та розшуку зниклих без вісти у зоні АТО «Prisoners of War UA». Робота полягала у зверненні до Європейського Суду з прав людини за правилом 39 («Термінові міри»), коли є реальна загроза життю людини.

Протягом 2-х років, поряд з основною роботою, ми з сестрою брали участь у проекті. За цей час ми обидві багато чому навчилися.  Доводилося стикатися з різними людьми і різними за складністю питаннями. Було все: і перемоги, і відчай, відкритість і обман…

З сестрою, юристкою Іриною Капалкіною
З сестрою, юристкою Іриною Капалкіною

Але це все лише загартовувало і робило кожну з нас сильнішою. До того ж,  нас оточували сильні люди, кожен і кожна зі своїми талантами і великим бажанням допомогти визволити людей з полону бойовиків “ДНР”/”ЛНР” (зокрема Олег Веремієнко, Аліна Павлюк, Віталія Лебідь, Віталій Хекало, Надія Волкова, Максим Тимочко та інші). Поряд з цим, мені завжди було цікаво, які наступні кроки стоять за первинною роботою, яку ми робили як волонтери.

На мою радість, улітку 2016 року УГСПЛ відкрила вакансію на посаду «юрист центру стратегічних справ», на яку я влаштувалась.

— Де Ви здобували освіту та знання із сфери прав людини?

— Освіту я здобула в Українській академії зовнішньої торгівлі (нині це Український державний університет фінансів та міжнародної торгівлі). Окрім того, відвідувала різноманітні тренінги, семінари, конференції, зокрема, Балтійські тренінги з прав людини в м. Вільнюс та інші, що були організовані УГСПЛ, ОБСЄ, Європейським центром із захисту прав людини (European Human Rights Advocacy Centre, EHRAC).

— З якою тематикою у правозахисному русі Ви працюєте?

— Спектр напрямків в УГСПЛ доволі широкий, що дозволяє активно розвиватися і отримувати досвід. На сьогоднішній день я займаюсь злочинами в сфері «торгівлі людьми». Акцент моєї роботи зосереджений на громадянах України, які протягом 2014-2017 стали жертвами торгівлі людьми і перебувають на даний час в місцях несвободи на території Російської Федерації у зв’язку із скоєними ними злочинами (наркотрафік), що було прямим наслідком їх стану як осіб, які стали об’єктом торгівлі.

Також певною мірою я залучена і до інших проектів, зокрема, пов’язаних із воєнними злочинами, що передбачені Римським статутом.

— Чи доводилося Вам працювати із тематикою прав жінок?

— Ні, не доводилось. Проте різноманітні доповіді міжнародних і національних органів свідчать, що у всій країні жінки, як і раніше, стикаються з чисельними формами дискримінації та нерівності, незалежно від професійного рівня, сімейного, соціального становища або політичної активності.

Жінки також є найбільш частими жертвами домашнього насильства та торгівлі людьми. Поряд з цим слід відмітити, що питання гендерної рівності та прав жінок доволі частіше підіймаються правозахисниками. Інтереси жінок повинні активно лобіюватися на рівні представницьких, виконавчих, судових органів державної влади, в ЗМІ, в сфері освіти та виховання.

Свого часу французький мислитель Франсуа Марі Шарль Фур’є у XIX ст. сказав: «Соціальний прогрес і зміни періодів здійснюються пропорційно прогресу жінок до свободи, а падіння соціального устрою здійснюється пропорційно зменшенню свободи жінок».

Важливу роль у цій боротьбі також відіграє повага людей одні до одних, а для цього необхідно змінювати застарілі стереотипи.

IMG_9201

— На Ваш погляд, які найбільші успіхи правозахисного руху в Україні?

— Мені здається, що більше людей стало залучатися до правозахисного руху в Україні, особливо зараз, коли наша країна стоїть на порозі кардинальних змін, реформ. Влада з острахом починає розуміти, що після радикальних подій, що трапилися в нашій державі, її власні громадяни починають контролювати лідерів країни, вимагати від них вчинення необхідних дій.

Звичайно, це не подобається владі, і вона всілякими зусиллями буде намагатися, принаймні, зберегти свій існуючий вплив над народом і не допустити впливу народу на владу. Боротьба ведеться, і разом з цим змінюється саме суспільство!

— Із якими викликами стикається сучасний правозахисний рух України?

— Як відомо, місія правозахисних організацій полягає у захисті прав людини від держави і одночасно сприянні державі в забезпеченні і захисті прав людини. Проблема у тому, що в нашій країні боротьба за владу і утримання її в своїх руках має пріоритетний напрямок, ніж захист і дотримання прав людини.

У зв’язку з цим в нашій країні або дуже повільно просуваються необхідні реформи, або ж їх проводять дуже швидко без належного аналізу настання можливих негативних наслідків, що можуть спричинити порушення прав людини.

— На Вашу думку, чи достатньо уваги правозахисний рух приділяє гендерній тематиці?

— На жаль, я не можу дати відповідь на це питання, оскільки я не займаюсь цією проблематикою і не відслідковую зміни на законодавчому рівні.

Мені відомо, що періодично проводяться різноманітні інформаційні кампанії, громадські акції та освітні заходи, аби змінити гендерні стереотипи та підвищити рівень обізнаності суспільства щодо подолання насильства в сім’ї та сприяння гендерній рівності.

Me

— Гендерне насильство – серйозна проблема, зокрема в Україні. На Ваш погляд, що слід зробити, аби змінити ситуацію на краще?

— По-перше, необхідно ратифікувати підписану Україною Стамбульську конвенцію від 7 листопада 2011 року та привести національне законодавство у відповідність до вказаної конвенції.

Необхідно продовжувати проводити інформування суспільства стосовно гендерного насильства та шляхів його подолання. Необхідно змінювати застарілі стереотипи і впроваджувати «моду» на повагу одні до одних!

— Що або хто Вас найбільше надихає у Вашій правозахисній діяльності?

— Мене надихають мої колеги, люди, з якими мені доводиться стикатися в моїй роботі та особистому житі. Їхні особисті приклади, їхня віра у перемогу і рішучість в діях – все це дає мені сили працювати і досягати поставленої мети.

Спілкувалась Тамара Марценюк

Якщо помітили помилку на сайті, будь ласка, виділіть текст та натисніть ctrl-enter.

Також може бути корисним

Приєднуйтесь

Робiмо велику справу разом!
Підтримати Стати волонтером Пройти стажування