Публікація

Юристка УГСПЛ Олена Семьоркіна: “Безкарність – причина продовження нападів на активістів”

Інтерв’ю з авторської серії гендерної експертки Тамари Марценюк «Правозахисниці, які змінюють Україну». Учасницею чергової бесіди стала спеціалістка з питань нормотворення УГСПЛ Олена Семьоркіна.

Олена Семьоркіна – заслужена юристка України, аналітикиня, спеціалістка з питань нормотворення УГСПЛ. Юридичну освіту, зокрема, диплом спеціаліста з права, отримувала на юридичному факультеті Київського національного університету ім. Т. Шевченка. Проходила курси із підвищення кваліфікації у Національній академії державного управління при Президентові України.

 

Наразі коло професійних питань Олени Семьоркіної включає захист прав людини в умовах збройної агресії, права секс-працівників та людей з числа ЛГБТІК, захист громадських активістів. Учасниця проекту «Впровадження гендерних підходів у діяльність органів виконавчої влади» (2003).

Членкиня низки робочих груп, як-от, з моніторингу стану виконання Закону України «Про громадські об’єднання» та Закону України «Про благодійну діяльність та благодійні організації» Координаційної ради з питань розвитку громадянського суспільства при Президентові України (2012-2013), з розробки проектів законів про адвокатуру, про друковані медіа, проекту Адміністративно-процедурного кодексу, проекту концепції реформування системи безоплатної правової допомоги, про Концепцію державної етнонаціональної політики України тощо. З лютого 2020 року – членкиня оновленої Координаційної ради з питань недискримінації та гендерної рівності.

Інтерв’ю з Оленою Семьоркіною  у рамках спільного з УГСПЛ телемарафону “Захист прав людини в умовах подолання наслідків збройного конфлікту”, що відбувся 24 травня 2018 року.

 

Будь ласка, поділіться історією свого залучення до правозахисного руху України. Чому Ви вирішили працювати у цій сфері?

Питаннями прав людини я почала опікуватись під час роботи у Міністерстві юстиції України з 1995 року. Було багато напрямів, але, напевно, найвідповідальнішою була законотворча робота з питань конституційного законодавства (виборчі права, права національних меншин та корінних народів, використання мов меншин, свобода пересування і вільний вибір проживання тощо).

Згодом я долучилась до створення правил нормотворчої діяльності, адже проблема “якості закону” безпосередньо впливає на права людини. Потім був цікавий проект з триваючими досі позитивними наслідками: за ініціативою Міжнародного фонду “Відродження”, спільно з УГСПЛ (це було знайомство та перший досвід роботи з УГСПЛ) та Спілкою адвокатів України ми розпочали створення системи безоплатної правової допомоги в Україні (далі – БПД).

Останні 8 років у Міністерстві юстиції України (до 2014 року) я опікувалась реалізацією особами громадянських та політичних прав: прав на свободу об’єднання у політичні партії, громадські об’єднання, інші громадські формування, права на створення профспілок тощо. Тоді ж усвідомила надзвичайний вплив організацій громадянського суспільства на політичні і суспільні процеси. Але бачила, що правова необізнаність засновників цих організацій про процедури створення і функціонування громадських об’єднань перешкоджає їх вільному розвитку.

Тому вперше в діяльності Міністерства ініціювала правоосвітні заходи для таких організацій. Крім того, у співпраці з громадськими організаціями, наприклад, Українським незалежним центром політичних досліджень (УНЦПД) та експертами нам вдалось змінити “совєцьку” ідеологію створення і діяльності громадських організацій. Ми спільно розробили і в співпраці з профільним Комітетом Верховної Ради України (тоді державного будівництва та місцевого самоврядування) сприяли прийняттю у 2012 році Закону України “Про громадські об’єднання”. Закон максимально враховує міжнародні стандарти створення неурядових організацій.

У 2014 році УГСПЛ запропонували мені очолити роботу з розроблення Національної стратегії у сфері прав людини, ініційовану спільно Спілкою та Омбудсменом Валерією Лутковською, яка обіймала посаду Уповноваженого ВРУ з прав людини з 2012 по 2018 рік. З того часу я опікуюсь правами людини вже як аналітикиня і спеціалістка з питань нормотворення УГСПЛ.

 

Де Ви здобували освіту та знання із сфери прав людини?

Вчилась в “полі”, тобто в процесі роботи. Сама викладала на тренінгах та є авторкою ряду публікацій з тематики прав людини. В тому числі, авторка розділу “Об’єднання громадян та їх адміністративно-правовий статус” підручника “Адміністративне право України. Академічний курс” (2004).

У 2017 році, вже працюючи в УГСПЛ, була учасницею навчальної програми «Розробка, моніторинг та оцінювання Національної стратегії з дотримання прав людини та плану її впровадження» (Швеція, 2017), організованої офісом проекту “Навчальні програми професійного зростання» та Агентством США з міжнародного розвитку” (USAID). Участь у програмі допомогла в роботі з моніторингу виконання Національної стратегії у сфері прав людини.

 

З якою тематикою у правозахисному русі Ви працюєте?

Мене можна назвати “універсальним солдатом”, оскільки я єдина в Організації є професійною нормопроектувальницею. Хоча, звичайно, колеги також готують проекти нормативно-правових актів.

Наша організація генерує велику кількість аналітичного продукту в багатьох сферах прав людини. І часто частиною цього продукту є пропозиції щодо змін до законодавства. Ми самі, як правило, розробляємо рекомендовані нами проекти нормативно-правових актів і пропонуємо їх або урядовим структурам або народним депутатам України. Наприклад, Міністерству юстиції у 2017-2018 роках ми надсилали законопроекти на реалізацію рекомендацій загального характеру рішень ЄСПЛ. Міністерству з питань тимчасово окупованих територій та ВПО у 2017-2019 роках ми надавали законопроекти з питань запровадження адміністративної процедури РАЦС на ТОТ Кримського півострова,  а також з інших питань усунення дискримінації щодо мешканців ТОТ Криму в реалізації соціально-економічних прав. Сподіваюсь, ми продовжимо співпрацю з Мінреінтеграції.

 

Чи доводилося Вам працювати із тематикою прав жінок?

Так. У 2018 році працювала за тематикою забезпечення права на репродуктивне здоров’я жінок з ВІЛ. У рамках співпраці з БО «100 відсотків життя» наша Організація адвокатувала розроблені БО «Позитивні жінки» та МБО «Євразійська Жіноча мережа зі СНІД» зміни до наказів МОЗ. Тоді нам спільно, за допомогою народного депутата Ірини Суслової та Громадської платформу моніторингу виконання Національної стратегії у сфері прав людини, вдалося домогтися прийняття у 2019 році змін до наказу МОЗ від 29.11.2004 №579 «Про затвердження Порядку направлення жінок для проведення першого курсу лікування безплідності методами допоміжних репродуктивних технологій за абсолютними показаннями за бюджетні кошти». Зміни надали можливість жінкам з ВІЛ користуватись допоміжними репродуктивними технологіями за рахунок коштів державного бюджету.

Також, ми з 2018 року працюємо над питанням припинення дискримінації жінок – працівниць комерційного сексу (секс-працівниць). За ініціативою БО «ВБО «Легалайф-Україна» ми беремо участь у розробленні законодавчих пропозицій для впровадження моделі “декриміналізації” комерційного сексу. Суть цієї моделі в тому, щоб дорослі повнолітні особи, які добровільно обрали секс-роботу як спосіб заробітку, могли без дискримінації, на рівних умовах з іншими підприємцями, реєструватись та заробляти на життя своєю працею.

При цьому злочини торгівлі людьми та посягання на сексуальну свободу неповнолітніх осіб мають жорстко каратись на підставі закону. Модель “декриміналізації” дозволить чітко розмежувати добровільну секс-роботу і примус (сексуальну експлуатацію) осіб, що полегшить правоохоронцям у кваліфікації злочину та розшуку причетних до скоєння злочинів осіб.

 

На Ваш погляд, які найбільші успіхи правозахисного руху в Україні?

Насамперед, впровадження системи безоплатної правової допомоги в Україні (далі – БПД), оскільки, як я вище казала, правозахисники були серед “батьків-засновників” системи БПД в Україні. А після схвалення Концепції формування  системи  безоплатної правової допомоги в Україні (Указ Президента України від 9 червня 2006 року N509/2006) вони взяли на себе безпосередню апробацію різних організаційних форм надання безоплатної правової допомоги на підставі засад, визначених у цій Концепції, для подальшого закладення цієї системи в Закон. До речі, Закон України “Про безоплатну правову допомогу», який був прийнятий у 2011 році,  базувався на 5-ти річному досвіді апробації різних форм надання БПД, які й були закріплені в Законі.

Також практика ЄСПЛ щодо України  напрацьована переважно завдяки адвокатам з правозахисних організацій, насамперед Харківської правозахисної групи та УГСПЛ. Ухвалення Національної стратегії у сфері прав людини у 2015 році також є результатом об’єднання ініціативи правозахисників і Омбудсмена. Попри те, що зміст Національної стратегії далекий від її призначення, вона почала відігравати свою роль у “дисциплінуванні” урядовців та поліпшенні правової обізнаності чиновників про права людини. Подібні стратегії, які ухвалюються урядами країн світу, є одним з інструментів забезпечення виконання країною міжнародних зобов’язань у сфері прав людини. Ще одна успішна практика – це захист прав людини в умовах збройної агресії. З 2014 року саме правозахисні організації стали рушійною силою в формуванні законодавства та фіксації перебігу подій війни: правозахисники здійснювали документування воєнних злочинів та ТОТ та в сірій зоні, що дозволило згодом державі подати заяви до міжнародних судів проти держави-агресора Російської Федерації; ініціювали закони, які були ухвалені в 2014-2016 роках, а потім ініціювали зміни до чинних законів для їх узгодження з реальною ситуацією (щодо ВПО та мешканців ТОТ і сірої зони, щодо учасників добровільних батальйонів, волонтерів тощо).

Наостанок варто зазначити про мобілізацію (солідарність) правозахисного руху в умовах небезпеки громадського простору. Безпрецедентна ситуація в Україні із нападами на активістів та їх умисною дискредитацією сприяла солідаризації правозахисного руху не тільки в Україні, а й в  інших країнах світу.

В Україні була створена неформальна Коаліція на захист громадянського суспільства, в рамках якої здійснюється документування і оприлюднення випадків тиску на активістів, поточний аналіз законодавчих ініціатив, що загрожують громадському сектору, проводяться адвокаційні кампанії, в тому числі, в міжнародних організаціях, для привернення уваги міжнародної спільноти до загрозливої ситуації зі станом громадського простору в Україні.

 

Із якими викликами стикається сучасний правозахисний рух України?

Я вже говорила про це вище – загроза громадському простору в Україні та громадському активізму. Це головний виклик, без усунення якого реалізація громадянських, а в перспективі й інших прав і свобод в Україні буде неможлива.

 

На Вашу думку, чи достатньо уваги правозахисний рух приділяє гендерній тематиці?

Я ще з досвіду роботи в Міністерстві юстиції знаю ряд організацій, які опікуються, достатньо успішно, на моє переконання, гендерною тематикою. Одна з “ідеологинь” гендерного руху в Україні Катерина Левченко наразі є Урядовою Уповноваженою, що є, поряд з прийняттям законодавства та створенням урядової інфраструктури (прим. гендерні уповноважені в системі органів виконавчої влади), свідченням позитивного руху цього напрямку.

 

Гендерне насильство – серйозна проблема, зокрема в Україні. На Ваш погляд, що слід зробити, аби змінити ситуацію на краще?

Так, бо говорити зворотне просто абсурдно. Але джерело проблеми навіть не в соціумі, а в державній системі. А точніше – у безкарності. Безкарність (непроведення ефективних розслідувань, які мають завершитись судовим рішенням) є також причиною продовження нападів на активістів. Тому, моя думка – зміна системи розслідувань (впровадження стандартів ефективності, як їх визначив ЄСПЛ) змінить ситуацію і з станом громадянських свобод, і з проблемою гендерно-обумовленого насильства.

 

Що або хто Вас найбільше надихає у Вашій правозахисній діяльності?

Робота моїх колег з правозахисного руху, адвокатів, журналістів, а також викривачі, просто небайдужі люди, усі, хто має сміливість протистояти несправедливості і беззаконню. Наша свобода і безпека – це робота всіх людей, а не державних органів. На нашому кораблі немає пасажирів, ми всі – члени екіпажу.

 

 

Якщо помітили помилку на сайті, будь ласка, виділіть текст та натисніть ctrl-enter.

Також може бути корисним

Правозахисниця і дослідниця Яна Товпеко: «Все більше робіт присвячено гендерній тематиці та проблемам дискримінації ЛГБТІК-спільноти»

Інтерв’ю з авторської серії гендерної експертки Тамари Марценюк «Правозахисниці, які змінюють Україну». Учасницею чергової бесіди стала правозахисниця і...

15 Червня 2020

Приєднуйтесь

Робiмо велику справу разом!
Підтримати Стати волонтером Пройти стажування

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: