Публікація

Юристка Катерина Бусол: «Прагну розвивати платформу менторства для молоді в Україні»

На завершення 2018 року гендерна експертка УГСПЛ Тамара Марценюк підготувала своєрідний подарунок для читачок і читачів спецпроекту «Правозахисниці, які змінюють Україну». Цього разу пропонуємо велике за обсягом та розмаїте за змістом інтерв’ю із героїнею проекту Катериною Бусол.

Фото обкладинки: Петро Ткачишин для Українського католицького університету

В інтерв’ю ви дізнаєтеся про особливості навчання міжнародному праву, імплементацію міжнародного гуманітарного права в Україні та світі, #InternationalLawTalks, менторство для молоді, суддю Верховного суду США Рут Ґінзбурґ і чимало іншого. Насолоджуйтесь читанням!

Катерина Бусол – юристка і фахівчиня із міжнародного гуманітарного права, міжнародного кримінального права та міжнародного права прав людини. Спочатку навчалася в Інституті міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка за спеціальністю міжнародне право. У 2012 році отримала ступінь магістра міжнародного права у Кембриджському університеті (Великобританія). У 2015 році захистила кандидатську дисертацію з питань міжнародно-правового захисту культурних цінностей в Інституті міжнародних відносин КНУ. Із 2015 року працює у Global Rights Compliance LLP (GRC) в Україні.

Постійна учасниця міжнародних конференцій, стажувань і досліджень. Так, за останні два роки Катерині вдалося зробити дослідження з міжнародного гуманітарного права у Центрі Вудро Вільсона (Kennan Institute of the Woodrow Wilson International Center for Scholars), долучитись на три місяці до Міжнародного кримінального суду у якості запрошеної спеціалістки, вирушити на тренінг-подорож Польщею зі збереження пам’яток культурної та природної спадщини ЮНЕСКО та повчитись у Нюрнберзькій академії.

Катерина – віце-президентка Кембриджської спільноти України (Cambridge Society of Ukraine), членкиня Української асоціації міжнародного права, колишня учасниця і тренерка судових моделювань (moot courts), дописувачка на LB.ua та авторка #InternationalLawTalks – проекту, який популяризує якісну аналітику з питань міжнародного права в українських ЗМІ.

Катерина Бусол про Law, Women, Family and Some Rock underneath a Tweed Suit: the Thunder Road of Human Rights in Ukraine

– Будь ласка, поділіться історією свого залучення до правозахисного руху України. Чому Ви вирішили працювати у цій сфері?

– Я розрізняю правозахисний активізм і юридичну роботу з просвітницькими елементами. Хоча обидва зазначені напрямки доповнюють один одного, себе я відчуваю, перш за все, юристкою, незмінно відданою міжнародному праву. Зі сферою своєї роботи я визначилась доволі рано – у 14 років (до цього хотіла бути палеонтологом, а потім акторкою). Основи правознавства України зацікавили мене ще у 13 років. І я почала думати, що хотіла би займатися чимось конструктивним, що вимагає рівного залучення серця та розуму і приносить таке собі загальне добро, universal good. Ну або хоча би має це на меті.

І от у 14 років в Українському гуманітарному ліцеї КНУ ім. Тараса Шевченка, де я навчалась, ввели факультатив із міжнародного права. Права людини, проблеми самовизначення народів і правонаступництва держав, закони і звичаї ведення війни. У цьому було стільки інтегративності, багатошаровості, мультикультурності, складнощів національного досвіду і одночасно можливостей для розвитку та укріплення універсальних цінностей і себе, що я одразу зрозуміла: це моє.

По поверненню до України після навчання у Великобританії я думала над вимушеним переходом у сферу корпоративного права, адже якісна адвокатська практика з міжнародно-правових спорів у нас, на відміну від Англії, Франції, Голландії, Німеччини, США, не існувала. А потім Росія окупувала Крим і почала ескалацію на Донбасі, і сфери, які я штудіювала за іноземними підручниками та рішеннями міжнародних судів, в Україні набули сумного гостро-практичного виміру. Як громадянка та як юристка, я не могла не спробувати допомогти.

Спочатку, на прохання одного державного органу, я підготувала висновок щодо міжнародно- і національно-правових питань повернення так званого “скіфського золота” (останні коментарі щодо цієї справи тут). Потім, у вересні 2015 року, я приєдналась до новоствореної команди Global Rights Compliance LLP (GRC) в Україні. У GRC ми консультуємо різні державні органи щодо питань міжнародного гуманітарного (ведення війни) та кримінального (притягнення воєнних злочинців до відповідальності) права, працюємо над вдосконаленням кримінально-процесуального законодавства України, ділимося досвідом зі слідчими органами та правозахисними організаціями щодо документування міжнародних злочинів і співпраці з Міжнародним кримінальним судом (МКС).

– Де Ви здобували освіту та знання із сфери прав людини? 

– Викладачка факультативу з міжнародного права в ліцеї Юлія Ноговіцина радила мені лише один виш – Інститут міжнародних відносин (ІМВ). Із рекомендацією від Ліцею та нововведеним ЗНО вступити вийшло одразу. Я досі переконана, що в ІМВ – найсильніша школа міжнародного права в Україні.

Покійний завідуючий кафедри міжнародного права Інституту Олександр Вікторович Задорожній робив курс навчання максимально інтенсивним і практичним. Уже у 2008-му він постійно обговорював із нами контроверсійність присутності в Україні Чорноморського флоту Російської Федерації та потенційні загрози у районі Керченського та Таманського півостровів. Саме Олександр Вікторович постійно стимулював роботу Української асоціації міжнародного права.

Асоціація виступила із тверезою міжнародно-правовою оцінкою російської агресії на початку 2014 року, ми були в комунікації з колегами з подібних спільнот від Великобританії до Австралії. Асоціацію дуже важливо розвивати зараз, коли збройні конфлікти продовжуються, та під час постконфліктного врегулювання. Про Україну мало компетентної інформації англійською, ще менше – міжнародно-правової аналітики. Тому кожен професіонал і кожна інституція у своїй сфері зараз мають унікальну нагоду стати якісним експертним майданчиком, який компетентно та критично висвітлює перебіг подій в Україні для іноземних колег, тим самим сприяючи кращому розумінню проблем, потреб і перспектив України.

Також в Інституті традиційно сильна культура мут-кортів (moot courts – судових моделювань). Саме вони неймовірно розвивають презентаційні навички виступу в суді, написання юридичних висновків, а головне – спонукають робити постійні дослідження сфер і питань, які не розглядаються академічною програмою.

Тренерство команди Літньої Jessup-школи, 2017 р. (Конкурс ім. Філіппа Джессапа – одне із найпрестижніжих судових моделювань із міжнародного права).  Джерело: Jessup Ukraine

Та найголовніше – Інститут має спільноту дивовижних професійних і небайдужих людей серед академічного персоналу та студентства. Він подарував мені унікальних друзів, а Микола Миколайович Гнатовський, доцентр кафедри міжнародного права і діючий Президент Комітету із запобігання катуванням Ради Європи, давно перестав бути просто науковим керівником, і натомість є наставником і людиною-натхненням. У насиченому ритмі своєї непростої роботи він ніколи не зраджує балансу серця та розуму та завжди знаходить час на допомогу таким своїм набридливим вихованцям, як я.

Завдяки якісному навчанню та мут-корт активностям мені вдалося вступити на магістратуру до Кембриджа та отримати повну стипендію. Дев’ять місяців навчання там стали світозламними для мене з людської, академічної та професійної точок зору. Це і можливість навчання у рок-зірок міжнародного права, таких як професор, а нині суддя Міжнародного суду ООН Джеймс Кроуфорд і доктор Сара Ноувен, яка стала професійним і особистим натхненням. І розвиток критичного мислення, правильного юридичного стилю аргументації та письма. І спілкування з людьми, зокрема молоддю, які не просто закохані у свою справу, а й безкінечно працюють над своїм особистісним і професійним самовдосконаленням. Мій улюблений приклад до цього: п’ятниця, північ, наша компанія повертається з бару, а один зі студентів каже, що він іще піде попрацює до бібліотеки. Ні в кого й думки не виникло про “ботанізм” чи щось подібне. На Заході є чітке розуміння, що освіта є найдієвішою інвестицією у власне майбутнє. Ми маємо розвивати таке світосприйняття в Україні. Займаємося цим, зокрема, через Кембриджську спільноту України та Тревел-ґрант Героя Небесної Сотні Богдана Сольчаника, який дає можливість талановитим українським науковцям презентувати свої дослідження на конференціях Оксфорду та Кембриджу.

Разом із Аліною Свідерською, Президенткою Кембриджської спільноти України, на Конференції випускників, Кембридж, 2016 р. Джерело: Facebook

У Кембриджі я також вступила на докторантуру, проте отримала лише часткову стипендію. Тому повернулась до України та захистила кандидатську з міжнародно-правового захисту культурних цінностей у рідному Інституті.

Кваліфікацію намагаюся підвищувати постійно. Мені дуже пощастило з роботодавцями. Керуючі партнери GRC – британський і американський адвокати з багаторічною практикою у різних міжнародних судах і трибуналах. Вони розуміють необхідність не просто професійного розвитку, а постійної перевірки себе та рівня своєї експертизи у міжнародному контексті. Тому мене люб’язно відпускають на різні тренінги та короткострокові консалтингові залучення. Так за останні два роки вдалося зробити дослідження з міжнародного гуманітарного права у Центрі Вудро Вільсона, долучитись на три місяці до Міжнародного кримінального суду у якості запрошеної спеціалістки, вирушити на тренінг-подорож Польщею зі збереження пам’яток культурної та природної спадщини ЮНЕСКО та повчитись у Нюрнберзькій академії. До речі, на цьогорічний літній курс Нюрнберзька академія отримала найбільше заявок саме від України, і наших співвітчизників було найбільше з-поміж слухачів – троє. В Академії прекрасна організаційна команда, яка дбає про актуальність курсу та першокласовість лекторів. Тому дуже раджу усім, хто працює над питаннями міжнародних злочинів, подаватись до Нюрнберґа цьогоріч. Також Міжнародний кримінальний суд зараз пропонує короткострокові оплачувані програми для юристів, зокрема з України. Тобто варіанти підвищення кваліфікації є завжди, просто треба постійно їх відслідковувати.

Слухачі Нюрнберзької академії-2018 в історичній судовій залі №600, де розглядались справи щодо вищого керівництва нацистської Німеччини. Джерело: International Nuremberg Principles Academy

– З якою тематикою у правозахисному русі Ви працюєте?

– Основна моя професійна діяльність проходить, звичайно, у рамках Global Rights Compliance. Загалом це аналітична, законопроектна та тренінгова робота. В Україні вона переважно стосується сфер міжнародного гуманітарного права, міжнародного кримінального права та міжнародного права прав людини.

За три роки діяльності в Україні команда GRC здійснила ряд проектів. Зокрема, ми провели комплексну аналітику щодо імплементації міжнародного гуманітарного права – законів і звичаїв ведення війни – в Україні та щодо відносин України з Міжнародним кримінальним судом і написали відповідні звіти. Звіти доступні англійською та українською мовами на сайті GRC.

Дуже важливою була комплексна порівняльна та драфтингова робота над законопроектами щодо внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України. Запропоновані зміни належним чином закріплюють усі злочини проти людяності та воєнні злочини в українському законодавстві і, таким чином, допомагають уникнути безкарності за порушення, які вчиняються на Донбасі та у Криму.

Робота над зазначеними звітами дала нам комплексне розуміння основних прогалин у сфері імплементації міжнародного гуманітарного та кримінального права в Україні. Завдяки цьому команда GRC брала участь в оновленні Інструкції про порядок використання законів і звичаїв війни нашими військовими та проводить для них відповідні тренінги.

Дискусія на конференції “Україна та виклики міжнародного права: анексія, агресія та кібер-війна”, Кембридж, 2017 р. Джерело: Facebook

Дуже важливою була комплексна порівняльна та драфтингова робота над законопроектами щодо внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України. Запропоновані зміни належним чином закріплюють усі злочини проти людяності та воєнні злочини в українському законодавстві і, таким чином, допомагають уникнути безкарності за порушення, які вчиняються на Донбасі та у Криму. Також ці зміни деталізують процедуру співпраці України з Міжнародним кримінальним судом. Наразі прийняття цих ключових в законопроектів залежить від політичної волі. Необхідність прийняття такого імплементаційного законодавства постійно озвучується на різних під час різних публічних заходів, зокрема найвищого рівня.

Серед яскравих нещодавніх прикладів – щорічний форум міжнародної мережі “Парламентарі за глобальні дії” (Parlamentarians for Global Action). Учасники форуму – парламентарі з усього світу – наголошували на важливості для України ратифікувати Римський статут Міжнародного кримінального суду та прийняти імплементаційне законодавство щодо розслідування та кримінальної відповідальності за злочини, заборонені Статутом.

У рамках GRC я також консультую слідчі органи та правозахисні організації щодо особливостей роботи з воєнними злочинами та злочинами проти людяності та написання відповідних повідомлень до Міжнародного кримінального суду.

Ситуація, коли жінка-снайперка формально зареєстрована як кухар, впливає не лише на зарплатню. Вона створює умови для морального та сексуального насилля. Адже формується бачення: мовляв, якщо статус і заслуги жінки принижують на такому рівні, то чому би не спробувати “піти далі”?

– Чи доводилося Вам працювати із тематикою прав жінок? 

– Спеціалізованого юридичного проекту з цього питання у мене не було. Поки. Проте в умовах збройного конфлікту міжнародне право окремо виділяє жінок, вагітних, з-поміж осіб, які перебувають під захистом. Тому у цьому світлі я, звичайно, враховувала жіноче питання, зокрема під час роботи над тренінгами щодо законів і звичаїв ведення війни для військових, правоохоронних і слідчих органів.

Окрім цього, у згаданому законопроекті щодо змін до Кримінального кодексу України враховані усі категорії сексуального та ґендерно-обумовленого насилля, передбачені Римським статутом Міжнародного кримінального суду. А Римський статут, як ми знаємо, вважається чи не найпрогресивнішим міжнародним договором щодо криміналізації широкого спектру таких порушень. Дійсно, як показує реальність, у тому числі звіти Моніторингової місії ООН щодо прав людини в Україні, і практика міжнародних кримінальних трибуналів, жертвами сексуальних злочинів є представники обох статей. Проте та сама практика підтверджує, що наразі ними залишаються переважно жінки. Тому робота над зазначеним законопроектом і лобіювання його прийняття є цеглинкою підтримки та захисту жінок.

Також я завжди підтримувала розширення переліку військових посад для жінок та його юридичне закріплення. Тішуся, що це поступово відбувається. Ситуація, коли жінка-снайперка формально зареєстрована як кухар, впливає не лише на зарплатню. Вона створює умови для морального та сексуального насилля. Адже формується бачення: мовляв, якщо статус і заслуги жінки принижують на такому рівні, то чому би не спробувати “піти далі”? Питання рівності у збройних силах за прийнятності я підіймаю у своїх закордонних відрядженнях. Цікавий і досвід інших країн, і їхня оцінка поступу України у цій сфері. Вразило Міністерство оборони Німеччини, яке давно має практичну стратегію щодо збільшення кількості жінок в армії. До речі, саме Міністерство очолює жінка – Урсула фон дер Ляєн, – мати сімох дітей.

Зустріч із представниками Міністерства оборони Німеччини, Берлін, 2017 р. Джерело: Facebook

Якщо говорити не про вузько-юридичну сферу, то жіночі та ґендерні аспекти присутні у трьох напрямах моєї просвітницькій діяльності. По-перше, в #InternationalLawTalks, серії інтерв’ю з визнаними юристами щодо актуальних питань міжнародного права, викладених простою мовою для читача-неюриста. Наприклад, професор і британський королівський адвокат Філіпп Сандс коментував масовість сексуального та ґендерно-обумовленого насилля бойовиків Ісламської держави щодо жінок спільноти єзидів з Іраку та пояснював геополітику повільної реакції світової спільноти на ці злочини. Також професор Сандс зізнався, що саме дружина-юрист ультимативно змусила його відмовитись від захисту Августо Піночета, колишнього диктатора Чилі. Натомість, професор Сандс допоміг довести, що злочини, в яких обвинувачується Піночет, зокрема катування, позбавляють його імунітету колишнього голови держави.

Ганна Юдківська, суддя Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) від України, розвиває практику ЄСПЛ, яка відкидає стереотипні погляди на роль жінок і жіночу сексуальність (справа Марії Морес). Докторка Сара Ноувен, світова фахівчиня з питань мирних договорів і їхнього впливу на примирення, радо говорить не лише про міжнародне право, а й про те, як подружжю двох кембриджських науковців вдається спільно доглядати за двома синами та не відмовлятися від академічних заходів на різних континентах. Я сподіваюся, що ці та майбутні історії з #InternationalLawTalks потроху допомагають нам позбутися пересторог і стереотипів, зокрема ґендерних.

Сара Ноувен на роботі у Центрі міжнародного права ім. Лаутерпахта. Сер Герш Лаутерпахт, британський юрист єврейського походження з Галичини, отримав юридичну освіту у Львові. Він вважається одним із найвпливовіших юристів-міжнародників ХХ ст. Джерело: Twitter / lauterpacht_ctr

По-друге, Кембриджська та Оксфордська спільноти України співпрацюють із регіональними школами нашої держави. Ми спілкуємось із дітьми про академічні та професійні можливості в Україні та закордоном, привозимо їм книги та фільми англійською. Але головне: ми говоримо про пошук і реалізацію себе – у рівній мірі представниками обох статей. Дівчата, так само, як хлопці, можуть і повинні мріяти та діяти, щоби займатись ІТ, квантовою фізикою та очолювати інноваційні транснаціональні корпорації. Ми сподіваємося, що приклад їхніх ненабагато старших співвітчизниць і співвітчизників із Оксбриджа буде свідченням реальності реалізації прагнень за порядної та наполегливої роботи.

Кембриджська спільнота України на зустрічі зі школярами Чернігівської області, 2017 р. Джерело: Facebook

По-третє, мені дуже хочеться розвивати платформу менторства для молоді в Україні. Я майже два роки була менторкою 16-річної дівчинки з Руанди. Вона навчила мене значно більше, аніж я її. Ми говорили про суспільні очікування наших країн, важливість освіти, книгу Малали та правозахисні інтерв’ю Емми Уотсон, стосунки, мистецтво, танці, розбудову рідної держави та багато інших тем. В Україні неформально менторством я займаюсь давно. Намагаюсь оперативно на запитання студентів щодо вибору та гармонізації особистих, академічних і професійних шляхів, вичитую мотиваційні листи, ділюся книжками. Молоді часто не вистачає контакту з людьми, сфера роботи яких їх цікавить. А підліткам інколи хочеться звернутись до дорослого, але не до батьків. Менторська платформа у цьому допомогла би і дівчатам, і хлопцям. Було би добре почати з пілоту у 2-3-х школах і оцінити очікування та результат.

– На Ваш погляд, які найбільші успіхи правозахисного руху в Україні?

– По-перше, він стає професійнішим. Того вимагають обставини збройних конфліктів. Ми всі навчаємося та реагуємо швидше, адже порушення, особливо найтяжчі злочини за міжнародним правом, вчиняються саме зараз. До 2014 року міжнародним гуманітарним і кримінальним правом в Україні займалося дуже мало людей. Це стосується не лише практикуючих юристів і правозахисників, а й державного сектору: слідчі, прокурори, судді, правоохоронні органи не стикалися з порушеннями законів і звичаїв ведення війни.

З 2014 року ми розвиваємо національну експертизу у цій сфері в екстреному режимі. Прогрес дійсно є. До речі, необхідність динамічного освоєння нових галузей також призвела до омолодження багатьох державних органів. Відкритість, проактивність і бажання бути ефективними молодих фахівців, зокрема жінок, у різних міністерствах, слідчих органах не перестають вражати. Зростання професіоналізму, зокрема “молодого”, в українському державному та недержавному правозахисному секторі відзначають і чимало іноземних колег.

З колегами на конференції “Пост-конфліктне правосуддя в Україні”, Київ, 2017 р. Джерело: Facebook 

Також правозахисний рух став відкритішим та більш інтегрованим у державні процеси. Якщо можна говорити про хоч якісь відносно позитивні наслідки збройних конфліктів в Україні, то слід визнати, що Крим і Донбас стали каталізатором поступового відкриття традиційно закритих і переважно маскулінних державних структур – наприклад, органів слідства, прокуратури, військового сектору, – до небаченої раніше співпраці із правозахисниками. Наприклад, Генеральна прокуратура та Прокуратура АРК постійно наголошують на своїй кооперації з українськими правозахисними організаціями, зокрема з Українською Гельсінською спілкою з прав людини та Регіональним центром прав людини. Ці об’єднані зусилля спрямовані на притягнення до відповідальності осіб, причетних до ймовірних воєнних злочинів і злочинів проти людяності в Криму, в Україні та в Міжнародному кримінальному суді.

Українська команда Amnesty International співпрацює з Міністерством освіти та докладає багато зусиль, аби основні питання прав людини були якісно сутнісно інтегровані у шкільну програму. І це лише кілька прикладів. До речі, саме про зростаючу роль неурядового, зокрема правозахисного, сектору у подоланні наслідків збройних конфліктів в Україні я говорила цього року на щорічній Конференції з міжнародного права у Кембриджі. Повний виступ можна подивитись тут.

Окрім цього тішить, що правозахисний рух молодшає, і що правами меншин усе більше переймаються не лише їхні безпосередні представники. Як на мене, це ознака оздоровлення суспільства, яке рухається до більш усвідомленого інклюзивного майбутнього.

Виступ на щорічній Конференції з міжнародного права у Кембриджському університеті з доповіддю про роль українського цивільного суспільства у подоланні безкарності за злочини, вчинені під час діючих збройних конфліктів в Україні, Кембридж, 2018 р. Джерело: globalrightscompliance.com

– Із якими викликами стикається сучасний правозахисний рух України?

– Більшість питань прав людини не є унікально українськими. Радше, кожне суспільство дозріває до їх розуміння та вирішення по-своєму та у різний час.

Узяти до прикладу питання військової служби жінок, яке ми підіймали вище. У легендарному рішенні United States v. Virginia (Virginia Military Institute (VMI) case) Верховний суд США визнав неконституційною політику одного з найпрестижніших військових коледжів країни щодо допуску до навчання лише чоловіків. Рут Ґінзбурґ, авторка рішення, яке було прийняте сімома “за” проти одного, визнала, що такі зміни не сприймаються усіма легко й одномоментно. Вона порадила просто “чекати та спостерігати” за позитивними змінами, які приносить різноманіття, що на початку зустрічає стільки опору. І, справді, диверсифікація закладу лише сприяла його репутації. Це чарівно показано у новій документальній стрічці про суддю Ґінзбурґ “RBG”.

Питання ЛГБТ розвивалося схожим чином. Історії Рудольфа Нурєєва та перших жертв СНІДу наприкінці 70-х та у 80-х показують, наскільки стигма щодо геїв гальмувала навіть роботу над розробкою ліків проти СНІДу. Несприйняття людей із іншою сексуальною орієнтацією в юридичному бізнесі США досліджується у стрічці “Філадельфія” з оскароносним саундтреком “Streets of Philadelphia” від легендарного Брюса Спрінґстіна. І після всього цього американське суспільство пройшло свою еволюцію спостереження та прийняття у цьому питанні.

Права жінок теж зробили космічний стрибок. Тільки подумайте: іще на початку 1970-х згадана Рут Ґінзбурґ, на той час молода адвокатка, доводила Верховному суду США у справі Reed v. Reed, що надання чоловіку пріоритету в розпорядженні спадщиною є ґендерною дискримінацією (Суд одноголосно погодився). А вже у 1993 році Рут стала другою жінкою-суддею того самого Верховного суду США.

Думаю, Україна йтиме подібним шляхом: спостерігання, критичного мислення, визнання  та поступового прийняття різних поки що неоднозначних питань прав людини.

Якщо говорити про найбільш актуальні правозахисні виклики саме для України на сьогодні, я би виділила п’ять. По-перше, це труднощі з кваліфікацією нападів на представників меншин – расових, ромів, ЛГБТ – та окремих активістів не за статтею про “звичайне” хуліганство, а саме як злочинів, вчинених на ґрунті ненависті. Про це говорять, зокрема, ОБСЄ (ст. 13, ст. 16, 19) і Amnesty International. По-друге, це використання аргументу про війну як контроверсійного виправдання. Наприклад, зростаючому домашньому насиллю у зв’язку з поверненням додому травмованих військових, які не отримують належної психологічної допомоги. Або недостатньому поширенню інформації про хвороби на фронті, у тому числі про венеричні захворювання, гепатит і СНІД. По-третє, хоча правозахисна активність української молоді зростає, важливо, щоби правами меншин більше переймалися не лише їхні безпосередні представники, а все суспільство. По-четверте, трохи бентежить фрагментація та проліферація правозахисних організацій. Хочеться, щоби це відбувалося не за рахунок якості їхньої роботи. І п’яте – питання професіоналізму. Як державному, так недержавному секторам, які займаються правами людини, важливо тверезо оцінювати свою експертизу за міжнародними критеріями та постійно її розвивати.

Ефір з питань захисту культурних цінностей України на її окупованих і тимчасово некотрольованих територіях, Київ, 2016 р. Джерело: Ukrlife.tv

– На Вашу думку, чи достатньо уваги правозахисний рух приділяє гендерній тематиці? 

– Мені видається, що уваги достатньо. Питання у тому, чи у правильній формі вона комунікується широкому загалу. Тут я бачу дві проблеми.

Ґендерні та феміністичні теми в Україні часто досі сприймаються виключно як питання жінок і ЛГБТ. Але це не так. Це у рівній мірі питання свободи чоловіків бути самими собою.

По-перше, не всі питання прав людини акцентуалізовані у рівній мірі. Чи достатньо й усеохоплююче ми говоримо у рамках тієї самої шкільної освіти про різницю між біженцями, трудовими мігрантами та внутрішніми переселенцями, про людей із інвалідністю, про вплив бізнесу на усвідомлене споживання та стан навколишнього середовища, про корінні народи та культурну спадщину, маніпуляція з якою призводить, зокрема, до того, що ми маємо в Україні зараз? Це не ідеалістичні питання прав людини, які цікавлять купку ентузіастів, як нам часто можуть маніпулятивно доводити. Це ключові речі, які формують сучасну realpolitik від Брексіту до риторики Президента Трампа, до нової судової практики щодо бізнесу та прав людини у розвинутих країнах, до рішень з кліматичних питань, які впливають на всіх нас.

По-друге, ґендерні та феміністичні теми в Україні часто досі сприймаються виключно як питання жінок і ЛГБТ. Але це не так. Це у рівній мірі питання свободи чоловіків бути самими собою: проявляти слабкість, емоції, займатись “нечоловічими” професіями, носити яскравий одяг, мати не лише статус машини із заробляння грошей, а й можливість якісно приділяти час родині та тішитись від реалізованості своїх матері, сестри, дружини, доньки, а, отже, від щастя в сім’ї.

Як прекрасно сказала Сара Ноувен, “коли кохаєш людину по-справжньому, ти кохаєш її за те, ким вона є, а це включає її роботу та відданість їй”. У сімейному житті це означає взаємопідтримку у реалізації – професійній, родинній, батьківській. Адже від рівних стосунків у парі та паритетного залучення і матері, і батька виграють найголовніші – наші діти. Я дуже віддана сфері, в якій працюю, і мені було би складно бути з чоловіком, який цього не розуміє. Це діє за принципом взаємності: підтримуючи професійну реалізацію свого чоловіка, я не хотіла би, щоби вона позбавляла його можливості насолоджуватися батьківством. Усе це потребує усвідомленої взаємопідтримки у парі. Часто забезпечити її складніше, ніж здається. Але це можливо.

Якщо розглядати права людини загалом і їхній феміністичний ракурс зокрема крізь призму особистісного досвіду кожної людини, її існуючої або бажаної родини, безпечного, інклюзивного та динамічного суспільства, в якому ми могли би жити, це може стати основою для глибшого розуміння та, врешті, прийняття. Саме тому, до речі, я із захопленням спостерігаю за якісним розширенням компоненту прав людини у шкільній освіті та проактивності Amnesty International Ukraine та інших правозахисних груп у цьому напрямі. З цього можна розвинути комплексну історію успіху української освіти.

Узяти до прикладу просвітницькі правозахисні проекти Емми Уотсон, актриси та посолки доброї волі ООН з питань ґендерної рівності. Її бесіди з активісткою Ґлорією Стайнем, популярною поетесою Рупі Каур і журналісткою Рені Еддо-Лодже про права людини, (не)читання та (не)любов до поезії, приховану дискримінацію, самовизначення молоді – просто дарунок для уроків із історії, літератури, правознавства, політології, соціології, географії, англійської мови, виховних годин. А головне – для розвитку критичного мислення та небайдужого серця. Що ще треба для сталої поваги до прав людини?

Рут Ґінзбурґ, друга жінка-суддя Верховного суду США, з чоловіком Мартіном, відомим американським юристом, фахівцем із податкового права. Мартін був унікальним чоловіком, особливо для США середини та другої половини ХХ ст.: підтримував дружину у її професійних прагненнях, був головним і єдиним кухарем вдома та виявився чи не найзатятішим лобістом призначення Рут до Верховного суду. Колеги Рут із найвищого Суду країни любили, коли прийоми організовувала родина Ґінзбурґів, адже це означало вражаюче меню від Мартіна. Податковий юрист і професор Ґінзбурґ виявився настільки талановитим кухарем, що по його смерті була видана книга “Chef Supreme”, яка користується значною популярністю серед покупців сувенірної крамниці Верховного суду США (Supreme Court) Джерело: NPR

– Гендерне насильство – серйозна проблема, зокрема в Україні. На Ваш погляд, що слід зробити, аби змінити ситуацію на краще?

– Просвіта, зняття стигми з жертв, популяризація якісних служб підтримки, особливо у віддалених та проблемних районах, та невідворотність покарання.

Знову-таки, ці проблеми не є унікальними для України. Як ми вже зазначали вище, сексуальне та ґендерно-обумовлене насилля лишається, на жаль, поширеним методом ведення війни. Саме тому і установчий документ Міжнародного кримінального суду, Римський статут, і судова практика МКС так багато уваги приділяють цим питанням.

Жінка не може сумніватися у своїй, перш за все, людській, особистісній цінності. Вона повинна розуміти, що дійсно люблячий чоловік ніколи не змушуватиме її робити те, чого вона не хоче, або тоді, коли вона цього не хоче. Інші варіанти стосунків є токсичними.

Що стосується мирного часу, то у згаданій документальній стрічці “RBG” розповідається, що навіть у США зґвалтування у шлюбі довгий час не вважалось зґвалтуванням, а, отже, не було криміналізоване та, відповідно, не каралось. Це не означає, що Україні не треба перейматись цими питаннями. Радше, це доводить, що ці проблеми мають і найрозвинутіші країни, і поступ у їх вирішенні залежить, перш за все, від якісної державної стратегії та суспільної відкритості. Достатньо поглянути на резонанс руху #MeToo.

На більш глибинному рівні питання домашнього насильство пов’язані з питаннями відчуття жінкою своєї цінності та проблемами маскулінності. До речі, я говорю про гетеросексуальну пару та жінку як переважну жертву через те, що це найпоширеніший сценарій в Україні. Проте, зрозуміло, що насильство може вчинятися у парі будь-якої комбінації, та потерпати від нього так само можуть і чоловіки. Так от, у розрізі домашнього насильства, особливо повторюваного, найболючіше те, що жінка його допускає. Це жодною мірою не є звинувачуванням жертви. Радше, це сигнал необхідності глибшої просвітницької та психологічної підтримки. Жінка не може сумніватися у своїй, перш за все, людській, особистісній цінності. Вона повинна розуміти, що дійсно люблячий чоловік ніколи не змушуватиме її робити те, чого вона не хоче, або тоді, коли вона цього не хоче. Інші варіанти стосунків є токсичними. Можливо, їх можна покращити за допомогою сімейних консультацій, практика яких у нас іще теж, на жаль, нерозвинута.

Також важливо усвідомлювати, що реалізована людина не буде самостверджуватись за рахунок приниження, а тим паче насилля над іншими. Важливо розібратися з причинами, які стимулюють певну поведінку чоловіків і допомогти самим чоловікам їх побачити та подолати. Як писала Чімаманда Нґозі Адічі, “by far the worst thing we do to males – by making them feel they have to be hard – is to leave them with very fragile egos.” Вузьковекторність маскулінності впливає на агресію, ментальні проблеми та зростання рівня депресій і суїциду серед чоловіків. Емма Уотсон просто та точно пояснила ці речі у своїй відомій промові до запуску руху ООН HeforShe.

Також важливо наголошувати на впливі ґендерної дискримінації та ґендерного, а особливо домашнього, насилля на дітей, зокрема на насилля щодо них і на їхнє ментальне здоров’я. Про це говорять Всесвітня організація охорони здоров’я, Королівський коледж психіатрів Великобританії та Відділ жіночого здоров’я Департаменту здоров’я та послуг населенню США. Аргумент щодо дітей може діяти навіть на тих чоловіків, яким складно побачити ґендерну дискримінацію жінок.

Та сама Рут Ґінзбурґ зазначає, що коли вона стикалася з подібним нерозумінням ґендерних проблем суддями-чоловіками, вона просила їх подумати, яким би вони хотіли бачити світ для майбутнього своїх доньок. І це кардинально змінювало чоловічу оптику. До речі, логіка судді Ґінзбурґ нещодавно була підтверджена Лондонською школою економіки (LSE). Дослідження LSE показало, що саме батьківський досвід і погляд на виклики, з якими стикаються жінки, очима доньки-школярки найбільше змінює бачення чоловіками ґендерної нерівності.

Малала Юсафзай, пакистанська правозахисниця, яка відстоює рівне право жінок на освіту по всьому світу. За свій активізм у 15 років отримала від бойовика Талібану вогнепальні поранення, після яких дивом вижила. Наймолодша лауреатка Нобелівської премії миру. Зараз живе з родиною у Великобританії та навчається в Оксфорді. На цій світлині Малала зображена з батьком Зіауддіном. Батько підтримував Малалу та інших дівчат у їхньому прагненні навчатись іще у Пакистані. Він відкривав школи, які дівчата могли відвідувати навіть у підлітковому та старшому шкільному віці, що було нетипово для їхньої країни. Після нападу на Малалу та переїзду до Англії Зіауддін продовжує адвокаційну та просвітницьку діяльність щодо рівного права жінок на освіту. Він також є Спеціальним радником ООН з питань глобальної освіти. Свою історію Малала розповіла у книзі “Я – Малала” (перекладена українською видавництвом “Наш Формат”) Джерело: Amazon.com

– Що або хто Вас найбільше надихає у Вашій правозахисній діяльності?

– Важливо любити те, чим ти займаєшся, адже ти присвячуєш професійній діяльності чималу частину свого життя. Мені здається, що лише коли ти любиш свою роботу, ти можеш підходити до неї дійсно творчо. Я вірю, що ми народжуємося у певних батьків, у певному місці та у певний час невипадково. Мені небайдужа Україна і мені небайдуже, в якому світі ростимуть мої діти. Тому хочеться робити щось, що приносить хоч трохи гармонії у цей світ та у наше відчуття себе у ньому.

Щодо людей-натхненників, то їх не перелічити. Моє захоплення сімейно-професійним симбіозом Рут і Мартіна Ґінзбурґів уже очевидне. До речі, окрім документальної стрічки “RBG”, тільки-но вийшов художній фільм “За статевою ознакою” (“On the Basis of Sex”) про початок кар’єри Рут. Він має бути і в українському прокаті, і я намагаюсь організувати лекцію або дискусію до показу. Неймовірний жіночий і професійний вплив мала і має Сара Ноувен з Кембриджу, Микола Миколайович Гнатовський, колишній викладач і науковий керівник і вічна людина-натхнення. Богдан Токарський, юрист, докторант Кембриджу, поет, дослідний творчості Василя Стуса та ініціатор численних проектів із культурної дипломатії між Україною та Великобританією. Аліна Свідерська, засновниця Clean Energy Lab і Президентка Кембриджської спільноти України, яка робить неймовірно багато для диверсифікації освіти в Україні та популяризації українських науковців закордоном. Дар’я Свиридова, юристка Гельсінської спілки з прав людини, яка за свою вражаючу активність ніколи не втрачає людяності, відкритості та простоти у спілкуванні.

Захоплююсь Ельмірою Аблялімовою, кримською татаркою, справжньою директоркою окупованого Бахчисарайського палацу, яка підіймає питання захисту культурних цінностей із реальним бажанням щось зробити. Марія Задорожна, яка будучи Генеральним директором Національного художнього музею України під час Революції гідності разом із колегами вберегла музей і всю його колекцію. Натхнення – Еміне Джеппарова, кримська татарка, мама двох донечок і Перша заступниця Міністра інформаційної політики України. Найбайдужіше серце здригається від того, з якими аргументами та болем Еміне висвітлює переслідування, які вчиняються в окупованому Криму.

Депутатка Світлана Заліщук завжди вражає своєю принциповістю, аргументованістю, а також бажанням розібратися у суті речей, зокрема у деталях міжнародної кримінальної відповідальності. На жаль, ці якості розвинули в собі ще далеко не всі українські посадовці. Оксана Покальчук, безстрашна директорка Amnesty International, та Володимир Селіваненко, який розвиває важливі освітні проекти цієї організації. Колеги з Регіонального центру з прав людини та інших правозахисних організацій, які так багато роблять для документування найтяжчих злочинів, вчинених під час збройних конфліктів в Україні, та притягнення винних до відповідальності. Наталія Войцешина, Наталія Риженко, Анастасія Моісеєва, Тетяна Чайковська, Данило Недведський як юне покоління неймовірно обдарованих, небайдужих і працьовитих юристів-міжнародників.

Загалом, це дуже багато людей, публічних і не зовсім, які щодня роблять щось хороше – від виховання дітей до лобіювання реального розширення сектору зеленої енергетики в Україні до комунікації нової, іншої України світові. Це молоді мами, які не лише вражають своєю професійною діяльністю, а ще й встигають робити благодійні проекти. Це чоловіки, навіть винятково завантажені корпоративні юристи, які підтримують своїх коханих у їхньому професійному розвитку, у тому числі за кордоном, і які літають або навіть змінюють місце роботи та переїжджають до них. І, звичайно, найголовніша підтримка та натхнення – це моя родина та друзі.

Рут і Мартін Ґінзбурґи
Джерело: CNN

Cпілкувалась Тамара Марценюк

Якщо помітили помилку на сайті, будь ласка, виділіть текст та натисніть ctrl-enter.

Також може бути корисним

Приєднуйтесь

Робiмо велику справу разом!
Підтримати Стати волонтером Пройти стажування

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: