Юристка Христина Кіт: «необхідно завершити те, що було почато, – ратифікувати Стамбульську конвенцію»
Нове інтерв’ю з серії “Правозахисниці, що змінюють Україну”.
З 2008 року Христина – юристка Центру «Жіночі перспективи»[1] (Львів). Центр зареєстрований ще з 1998 року і має на меті захист прав жінок та забезпечення рівних прав та можливостей жінок та чоловіків у всіх сферах суспільного життя. У 2010 році правозахисниця закінчила навчання на юридичному факультеті Львівського національного університету ім. Івана Франка, отримала диплом магістра права. У 2015 році Христина Кіт захистила кандидатську дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук.
- Будь ласка, поділіться історією свого залучення до правозахисного руху України. Чому Ви вирішили працювати у цій сфері?
Під час навчання на другому курсі юридичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка я вирішила шукати можливості додаткового навчання та допомоги практикуючим юристам для того, щоб розуміти дію права не лише у теорії, але й на практиці. Я дізналася про Громадську організацію «Центр «Жіночі перспективи», одним із напрямків діяльності якої є надання юридичної та психологічної допомоги жінкам та дітям, які постраждали від домашнього насильства. Я була волонтеркою у цій громадській організації, допомагала юристкам готувати процесуальні документи, ходила з ними в суд, досліджувала судову практику, мене залучали до консультування клієнток.
Для мене це був дуже хороший досвід, завдяки якому я могла краще освоїти не лише теорію права, але й процесуальне законодавство і побачити в реальності, які правові проблеми виникають у людей.
Згодом, коли я ще навчалася в університеті, організація взяла мене на роботу, на посаду юристки, оскільки я розуміла специфіку роботи із жінками, які постраждали від домашнього насильства і була готова працювати у цьому напрямку.
Як юристка, адвокатка я пробувала працювати у різних сферах, зокрема, у юридичній фірмі у сфері корпоративного права, працювала викладачкою права. Проте вирішила, що робота у громадській організації, а саме, надання безоплатної правової допомоги жінкам, які постраждали від домашнього насильства, є вкрай важливою і тією, що приносить мені задоволення. Оскільки існує не так багато громадських організацій, які працюють у сфері надання допомоги постраждалим від домашнього насильства, а жінок, які потребують цієї допомоги є багато.
- Де Ви здобували освіту та знання із сфери прав людини?
Я навчалася на юридичному факультеті Львівського національного університету імені Івана Франка. У 2010 році завершила магістратуру, а у 2011 році поступила в аспірантуру цього ж університету. Під час навчання в аспірантурі досліджувала проблеми адміністративно-процесуального законодавства. Зокрема, тема мого дисертаційного дослідження – це “Підготовче провадження в адміністративному процесі”. У 2015 році захистила кандидатську дисертацію та здобула ступінь кандидатки юридичних наук.
Звичайно, для юристки не достатньо лише завершити навчання на юридичному факультеті. Щоб бути фаховою юристкою, необхідно постійно навчатися і удосконалювати свої навики і поглиблювати знання у сфері права. Навчання у вищому навчальному закладі дає основу. А далі необхідно шукати можливості навчання та поглиблення знань у тих сферах права, які тобі необхідні. Ще будучи студенткою і в подальшому я брала участь у різноманітних навчальних програмах, тренінгах та конференціях, зокрема із тематики прав людини.
Що найбільше вплинуло на мій подальший розвиток – це закордонні стажування і навчання, які дають можливість розширити свій кругозір та збагатитися інформаційними та людськими ресурсами для подальшого розвитку права в Україні. Можу відмітити стажування у США за програмою Посольства США “Відритий світ” напрямок “Верховенство права”, навчання у літніх школах в Німеччині, де мала можливість детальніше познайомитися із правовою системою Німеччини, а також численні програми, які організовуються в нас в Україні, зокрема УГСПЛ та іншими правозахисними організаціями.
З березня 2017 року я беру участь в унікальній програмі “Адвокат майбутнього”, яка дає можливість адвокатам навчитися працювати, виходячи із цінностей прав людини та принципу верховенства права. Я давно не брала участь в такій програмі, яка справді перевертає твій світогляд і дає можливість побачити, як ти працюєш і як можеш працювати у сфері захисту прав людини.
- З якою тематикою у правозахисному русі Ви працюєте?
Я працюю у сфері захисту прав жінок від гендерної дискримінації, зокрема, від домашнього насильства. Ця тематика є близькою для мене, як в особистому так і професійному плані. Я вдячна організації “Центр “Жіночі перспективи” за можливість працювати та розвиватися у цій сфері та роботи свій внесок у розвиток правозахисного руху саме у цьому напрямку.
Моя робота полягає не лише у наданні юридичних консультацій, представництві інтересів клієнток у судах та інших органах державної влади. Ми системно працюємо у сфері попередження насильства щодо жінок та домашнього насильства. А саме: проведення тренінгів, круглих столів та інших заходів із всіма відповідальними державними службами, такими, як центри соціальних служб для сімї, дітей та молоді, департамент соціального захисту, правоохоронні органи та суди.
З поліцією та представниками судової гілки влади ми з колегами маємо можливість обговорити проблеми із застосування законодавства у сфері попередження домашнього насильства та захисту прав потерпілих, обговорити основні потреби потерпілих і перешкоди, які жінки, потерпілі від домашнього насильства, мають у доступі до правосуддя. Також ми активно працюємо із адвокатами із центрів безоплатної вторинної правової допомоги. Розробляли для них дистанційний навчальних курс щодо надання допомоги постраждалим від домашнього насильства та разом проводимо різноманітні заходи у цій сфері.
Варто відзначити нашу роботу щодо змін законодавства щодо протидії насильства щодо жінок та домашнього насильства. Моя колега, адвокатка Галина Федькович, була членкинею робочої групи щодо розробки законопроектів у зв’язку із ратифікацією Стамбульської конвенції. Згодом ми мали можливість завдяки підтримці проекту Ради Європи провести ряд інформаційних заходів, пов’язаних із ратифікацією Стамбульської конвенції у шести областях України для відповідальних органів державної влади.
Також я і моя колега Галина Федькович у рамках проекту USAID “Справедливе правосуддя” мали можливість провести унікальне, перше в Україні дослідження щодо доступу жінок до правосуддя, на основі якого було розроблено програму тренінгів для суддів, рекомендації щодо зміни законодавства і судової практики, а також підготовлено альтернативний звіт щодо виконання Україною Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок (CEDAW).
- Чи доводилося Вам працювати із тематикою прав жінок?
Як адвокатка, я надаю юридичну допомогу жінкам, які постраждали від домашнього насильства. Жінка, яка звертається до нашої організації за допомогою, як правило, не перший рік потерпає від насильства з боку чоловіка. Як показало проведене нами дослідження серед наших клієнток, жінки у більшості випадків звертаються за допомогою після п’яти і більше років знущань. Цьому багато різних пояснень, починаючи від стереотипів, які панують у нашому суспільстві щодо жінок, завершуючи недосконалістю законодавства, яке фактично не захищає права жінок, які постраждали від домашнього насильства.
Жінка, яка постраждала від домашнього насильства, має багато питань, які потребують правового вирішення, зокрема, часто це справи, пов’язані із нанесенням тілесних ушкодження; справи, пов’язані із сексуальним насильством, зокрема зґвалтуванням, що є злочинами відповідно до Кримінального кодексу України. Проте притягнення кривдника (чоловіка чи колишнього чоловіка, партнера) до кримінальної відповідальності за вчинення фізичного та сексуального насильства є вкрай важкою справою, що зумовлено наявними стереотипами у працівників поліції та суду, не розумінням проблеми домашнього насильства і сприйняття її як “внутрішньо сімейний конфлікт”, а також як я вже казала недосконалістю законодавства.
Окрім того, варто зазначити, що потребою жінки, яка постраждала від домашнього насильства, в першу чергу, є безпека для себе та своїх дітей, а не притягнення кривдника до відповідальності, тому, як правило, ми маємо низку таких судових справ як розірвання шлюбу, стягнення аліментів на утримання дітей, визначення місця проживання дітей, виселення кривдника із житла, якщо воно у власності жінки, а також поділ майна подружжя та ін.
- На Ваш погляд, які найбільші успіхи правозахисного руху в Україні?
Завдяки активній діяльності правозахисних організацій у нас змінюється не лише законодавство, яке формують ці ж громадські організації, замість депутатів, але й оновлюється судова та правоохоронна система та покращується судова практика, що ми спостерігаємо протягом останніх років.
- Із якими викликами стикається сучасний правозахисний рух України?
В Україні після Революції Гідності було створено багато правозахисних організацій, які працюють у різних напрямках. Це призвело, як на мене, до нових викликів, які пов’язані із необхідністю спільної діяльності у одному напрямку, а саме захисту прав людини. І важливо у цій спільній роботі бути професіоналами, для того, щоб нас сприймали не лише, як активістів, а тих, хто є експертами у певній сфері щодо захисту прав людини.
- На Вашу думку, чи достатньо уваги правозахисний рух приділяє гендерній тематиці?
Минулого року я мала можливість брати участь у навчанні в Молдові, яке організовувало ПРООН для правозахисних громадських організацій України, Білорусії та Молдови. Навчання було спрямоване на планування діяльності ГО, зокрема із врахуванням гендерних аспектів. І одна білоруська екологічна організація поділилася своїм досвідом написання екологічних проектів. Всі проекти та всю діяльність, яку планує ця організація, вона аналізує через призму впливу на права та інтереси жінок і чоловіків. Вони, наприклад, проаналізували, що висушування болота у одній місцевості може мати негативний вплив на право жінок на працю, оскільки на цьому болоті ростуть ягоди, які збирають жінки з метою подальшої реалізації і таким чином заробляють гроші та утримують свою сім’ю. З огляду на це я можу сказати, що наш правозахисний рух не достатньо уваги приділяє гендерній тематиці.
- Гендерне насильство – серйозна проблема, зокрема в Україні. На Ваш погляд, що слід зробити, аби змінити ситуацію на краще?
На мою думку, необхідно завершити те, що було почато, а саме ратифікувати Стамбульську конвенцію та прийняти ряд законопроектів та постанов на її впровадження та виконання. Цей весь пакет документів уже розроблений фаховими експертками та юристками. А ми, у свою чергу, як правозахисниці, будемо слідкувати за її імплементацією та виконанням.
- Що або хто Вас найбільше надихає у Вашій правозахисній діяльності?
Мане надихають жінки, які завдяки моїй діяльності та діяльності нашої організації “Центр “Жіночі перспективи” отримали ефективний захист, почали розвиватися, отримали ті навики, інформацію та досвід, який допоміг їм самореалізуватися та змінити своє життя.