Нове інтерв’ю з серії “Правозахисниці, які змінюють Україну”, підготоване гендерною експерткою Тамарою Марценюк. Цього разу пункти опитувальника розкрила юристка громадської приймальні Української Гельсінської спілки у Києві Анна Ющенко.

Анна Ющенко закінчила кваліфікаційний рівень бакалавра зі спеціальності правознавство в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка Шевченка (2012), має диплом з відзнакою. У 2013 році отримала рівень спеціаліста права на факультеті правничих наук Національного університету «Києво-Могилянська академія». Також закінчила дворічний дистанційний курс Мережі будинків прав людини «Міжнародне право на захисті суспільних інтересів» та дистанційний курс по темі критеріїв прийнятності скарг до Європейського суду.

Анна має різноманітний досвід юридичної роботи: на посаді помічниці нотаріуса, юристкою у юридичній фірмі і в господарському товаристві. У 2014 році працювала координаторкою Порталу безоплатної правової допомоги Всеукраїнської коаліції з надання правової допомоги та помічницею проекту «Правова Країна» в Management Systems International (MSI). Брала участь в програмі «Молодь змінить Україну» Благодійного фонду Богдана Гаврилишина. З 12-річного віку є учасницею Національної скаутської організації України «Пласт».

З липня 2014 року Анна Ющенко працює юристкою громадської приймальні УГСПЛ, надає усні та письмові юридичні консультації майже з будь-яких правових питань, складає юридичні, зокрема, процесуальні документи, представляє заявників у загальних (цивільні справи) та адміністративних судах, складає заяви до Європейського суду з прав людини.

– Будь ласка, поділіться історією свого залучення до правозахисного руху України. Чому Ви вирішили працювати у цій сфері?

– Все почалось, коли я почала працювати юристкою громадської приймальні УГСПЛ. Мені завжди дуже подобалось працювати з людьми, допомагати вирішувати проблеми. Тому і подалась на цю вакансію. Виявилось, що ця робота не обмежується лише прийомом громадян та наданням консультацій. До наших обов’язків також входить відбір справ, що можуть стати стратегічними та, не побоюсь цього виразу, змінити Україну. Також в найбільш зухвалих випадках порушень прав людини ми не можемо залишатись осторонь і надаємо клієнтам повний юридичних супровід. Усе, звісно, залежить від наших можливостей. Але це дуже цікавий досвід, що передбачає і практику із супроводом судових справ, виявлення системних проблем законодавства. Це і непросто, адже необхідно розумітись практично в усіх галузях права, ну і найбільше, звісно, в міжнародних стандартах захисту прав людини, які ми намагаємось впроваджувати у нас.

– Де Ви здобували освіту та знання із сфери прав людини?

– Юридичну освіту здобувала в КНУ імені Тараса Шевченка та Києво-Могилянській академії. Знання у сфері прав людини – на усіляких тренінгах та семінарах, організованих УГСПЛ. Я також закінчила Дворічний дистанційний курс адвокатів прав людини «Міжнародне право в правозахисній діяльності», що організований Мережею будинків прав людини (Human Rights House Network) та дистанційний курс по темі критеріїв прийнятності скарг до Європейського суду, що відбувався на платформі Ради Європи HELP (Human rights education for legal professionals).

– З якою тематикою у правозахисному русі Ви працюєте?

– Найбільше в нашу приймальню звертаються засуджені до позбавлення волі, які скаржаться на порушення права на справедливий суд, незаконне позбавлення волі і катування. Також часто звертаються з питанням порушення майнових прав та права на приватне і сімейне життя.

– Чи доводилося Вам працювати із тематикою прав жінок?

– Було кілька звернень до нашої приймальні, що стосувались домашнього насильства, зокрема такі його прояви як вигнання з дому, позбавлення права власності. Наразі ці справи ще в роботі.

– На Ваш погляд, які найбільші успіхи правозахисного руху в Україні?

– Я би назвала довіру громадськості до правозахисників. Нерідко саме тут люди знаходять підтримку і розуміння, коли їх проблеми ігнорують правоохоронні органи чи соціальні служби.

– Із якими викликами стикається сучасний правозахисний рух України?

– Суспільство, спрагле справедливості після Революції гідності, дуже сильно активізувалось. Люди все більше звертаються до правозахисних організацій за допомогою. Постають нові проблеми, яких не існувало раніше, багато з них викликані війною на Сході. Ресурси правозахисних організацій обмежені і досить часто доводиться вирішувати: яка проблема є гострішою, що потребує невідкладного реагування та втручання, а що може зачекати. Це дуже непросто.

– На Вашу думку, чи достатньо уваги правозахисний рух приділяє гендерній тематиці?

– Гадаю, що так. Зокрема, наша організація відкрита до роботи з проблемами та жертвами дискримінації чи гендерного насильства, готова відстоювати права постраждалих як на національному рівні, так і в міжнародних інституціях. Українська Гельсінська Спілка також впроваджує внутрішньоорганізаційну політику гендерної рівності та недискримінації. Також працівники нашої організації мали змогу пройти тренінг по гендерній тематиці.

– Гендерне насильство – серйозна проблема, зокрема в Україні. На Ваш погляд, що слід зробити, аби змінити ситуацію на краще?

– Прийняти цілий пакет законодавства, що запроваджує комплексний підхід для боротьби з цими явищами. Не можу не висловити свого обурення щодо зволікання Верховною Радою з ратифікацією Конвенції Ради Європи про запобігання насильству щодо жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами (Стамбульська конвенція). Хотілося б, щоб депутати з усією серйозністю поставились до даної проблеми та не блокували прийняття такого важливого для нас законодавства з безглуздих причин як це, на жаль, відбулось в листопаді минулого року.

Звісно, Конвенція – не панацея і на втілення її положень в життя може піти багато часу. Однак хоч цей міжнародний договір має не надто жорстку процедуру контролю виконання його положень, все ж це додатковий механізм впливу на державу. Якщо після ратифікації Україна не робитиме жодних кроків в цьому напрямку, то буде нести певні іміджеві втрати. Тому гадаю, що ми зробимо значний поступ в цьому напрямку, якщо ратифікуємо Конвенцію.

Також не секрет, що корінь проблеми гендерного насильства – у ставленні суспільства. Стереотипне мислення з цього приводу притаманне як чоловікам, так і жінкам. Гадаю для боротьби з цими явищами необхідна просвітницька робота. Також нам необхідна правильна гендерна освіта молоді, і навіть перегляд шкільних програм чи запровадження додаткових курсів для дітей, де б їм розповідали про рівність і толерантне ставлення.

– Що або хто Вас найбільше надихає у Вашій правозахисній діяльності?

– Для мене це – люди, яким вдалось допомогти. Успішні справи нашої приймальні та колег з інших міст дають надію і хочеться працювати іще більше.

Спілкувалась Тамара Марценюк