Юристка Аліна Павлюк: «Доводиться відкривати для себе історію людини, намагатися зрозуміти її вчинки, відчуття, страждання»

Гендерна експертка Тамара Марценюк продовжує спілкуватись з жінками, які працюють в українському правозахисті. Цього разу героїнею нашої постійної рубрики “Правозахисниці, які змінюють Україну” стала юристка Центру стратегічних справ УГСПЛ Аліна Павлюк.

Аліна Павлюк юридичну освіту бакалавра та магістра права здобувала у Київському національному економічному університеті ім. В. Гетьмана.  Тема магістерської дипломної роботи «Захист права на повагу до приватного та сімейного життя людини: міжнародно-правовий аспект та національна практика». Результати наукового дослідження Аліни Павлюк «Єдиний реєстр адвокатів України: питання подальшого реформування» опубліковано в Юридичному віснику (2014). У 2014-2015 роках Аліна працювала юристкою проекту УГСПЛ зі звільнення полонених та розшуку зниклих без вісти у зоні АТО «Prisoners of War UA».

– Будь ласка, поділіться історією свого залучення до правозахисного руху України. Чому Ви вирішили працювати у цій сфері?

– Досить складно викласти всю історію. Я схильна думати, що так доля склалась, що в результаті правозахисна діяльність стала для мене основною. Свою практику в юриспруденції я починала в сфері цивільного та господарського права паралельно з навчанням в університеті. Потім настав 2014 рік, анексія Криму та події на сході України. З’явилась можливість в якості волонтера УГСПЛ працювати з історіями полонених, зробити хоч щось, щоб пришвидшити повернення людей до сім’ї. Так поступово правозахисна робота стала для мене основною, профільними питаннями захисту прав постраждалих від збройного конфлікту на сході України.

– Де Ви здобували освіту та знання із сфери прав людини?

– Базові практичні знання у сфері захисту прав людини здобувалися в процесі роботи. Своїми навичками я завдячую експертам УГСПЛ. В ході практики довелось відпрацьовувати навички з проведення опитування постраждалих в ході конфлікту з метою повною фіксації порушень прав людини. Крім того, тренінги за підтримки Європейського центру із захисту прав людини (European Human Rights Advocacy Centre, EHRAC), французької правозахисної організації (м. Страсбург) Центру міжнародного захисту (Centre de la protection internationale) та правозахисні освітні заходи УГСПЛ дозволяють розширити свої знання в сфері захисту прав людини в Європейському суді з прав людини.

– З якою тематикою у правозахисному русі Ви працюєте?

– Моя профільна тема – збройний конфлікт на сході України: захист прав людини як на національному, так і на міжнародному рівнях. В аспекті звернень до Європейського суду з прав людини слід виділити такі категорії постраждалих від подій: полонені, зниклі безвісти, загиблі. Також – воєнні злочини, передбачені Римським статутом.

– Чи доводилося Вам працювати із тематикою прав жінок?

– Поки не доводилось досить масштабно. Виключно з історіями жінок, які пройшли полон, але в моїй практиці, на щастя, такі випадки не були масовими.

– На Ваш погляд, які найбільші успіхи правозахисного руху в Україні?

– На мою думку, саме завдяки правозахисному руху наразі в Україні підвищилась значимість прав людини. Досить багато актуальних тем піднімаються правозахисними організаціями в суспільстві та набувають резонансу. Увага та небайдужість громадськості до порушень прав людини – найбільше досягнення.

– Із якими викликами стикається сучасний правозахисний рух України?

– Кожна ситуація викликає дві позиції. За цією схемою можна і проаналізувати правозахисну роботу в Україні. Дослідження проблеми та пошук шляхів для її вирішення призводить до того, що позиції правозахисника та державних органів кардинально відрізняються. Як на мене, на прикладі ситуації, пов’язаної зі збройним конфліктом на сході України, найбільший виклик – це нездатність сторін слухати та чути один одного. Переважно така ситуація спостерігається саме з позиції державних органів. Допоки ми будемо зіштовхуватися з непорозумінням та нездатністю йти на контакт, ми будемо продовжувати ходити навколо проблеми, не маючи здатності її вирішити. В результаті, ми всі працюємо заради постраждалих, то ж чи не варто йти в одному напрямку, щоб досягти ефективних результатів.

– На Вашу думку, чи достатньо уваги правозахисний рух приділяє гендерній тематиці?

– Я вважаю, що останнім часом гендерна тематика набула вагомого значення для правозахисної сфери. Важко сказати, чим це зумовлено. Можливо, проблематику підніс і конфлікт. Можливо, суспільство стало більш відкритим до проблем. Про них починають говорити, але ще не вистачає довіри до оточуючих, щоб історії постраждалих стали більш відкритими. Як на мене, лише робота з окремими історіями потерпілих зможе змінити ситуацію із ставленням до гендерного насилля.

– Гендерне насильство – серйозна проблема, зокрема в Україні. На Ваш погляд, що слід зробити, аби змінити ситуацію на краще?

– Як на мене, основне, що необхідно зробити – змінити підхід до проблеми. Держава має забезпечити належний захист для жертв гендерного насильства. Вони мають розуміти, що їм нічого не загрожує, якщо вони будуть говорити про проблему, що їх не залишать наодинці з їх історією. Тому для розуміння проблеми та відкриття шляху для її вирішення слід на перше місце ставити саме постраждалу особу та її відчуття.

– Що або хто Вас найбільше надихає у Вашій правозахисній діяльності?

– Для мене найбільше джерело натхнення в роботі – це люди, з якими доводиться працювати. Збройний конфлікт зумовлює появу досить різних категорій постраждалих, до кожної з яких треба знайти окремий підхід. Доводиться відкривати для себе історію людини, намагатися зрозуміти її вчинки, відчуття, страждання. По-іншому не вийде отримати «кредит довіри» від співрозмовника. Ось саме коли вдається відкрити людину і приходить розуміння того, що працюєш не дарма. Коли на тебе  дивляться відкритими та щирими очима, то розумієш, що ось саме в них справжнє натхнення.

Спілкувалась Тамара Марценюк

фото – УГСПЛ, Укрінформ