Юридичний аналіз законопроектів про колабораціонізм на відповідність міжнародно-правовим стандартам

Пропонуємо вашій увазі правовий висновок щодо законопроектів №6170 “Про заборону колабораціонізму”, №7425 «Про захист української державності від проявів колабораціонізму»,  №7426 «Про внесення змін до Кримінального кодексу України (щодо колабораціонізму та посилення відповідальності за державну зраду).

З метою сприяння захисту та дотриманню прав і свобод людини в умовах триваючої збройної агресії РФ, а також сприяння виконанню Україною її міжнародних зобов’язань, Українська Гельсінська спілка з прав людини здійснює постійний моніторинг проблем та загроз, які виникають у сфері прав людини, а також державних та громадських ініціатив, що направлені на їхнє розв’язання як на законодавчому, так й на практичному рівнях. При цьому особливий наголос робиться на важливості дотримання принципів та норм міжнародного права, зокрема, міжнародного права прав людини та міжнародного гуманітарного права.

1. Загальна інформація

20 грудня 2017 року у ВРУ було зареєстровано законопроект №7425 «Про захист української державності від проявів колабораціонізму». Ініціаторами були вісім народних депутатів України[1].  Законопроект №7425 на сьогодні ВРУ не розглядався. Народні депутати, що розробили законопроект №7425, 20 грудня 2017 року також подали проект Закону України №7426 «Про внесення змін до Кримінального кодексу України (щодо колабораціонізму та посилення відповідальності за державну зраду)». Законопроект №7426 на сьогодні ВРУ не розглядався.

Згодом, 28 грудня 2017 року у ВРУ було зареєстровано альтернативний законопроект №7425-1 «Встановлення справедливості та покарання винних у воєнних злочинах по подіям на території Донецької та Луганської областей»[2]. Цей законопроект було надано 02 січня 2018 року до ознайомлення Комітету ВРУ з питань національної безпеки і оборони. Законопроект №7425-1 на сьогодні ВРУ не розглядався.

Натомість народним депутатам 12 березня 2019 року вручено до розгляду проект Постанови «Про  прийняття за основу проекту Закону України № 9438 “Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо забезпечення гармонізації кримінального законодавства з положеннями міжнародного права». Тобто ймовірно, що на 10 сесії 5 скликання, яка зараз триває, цей проект постанови буде прийнято. Цим законопроектом пропонується 1) доповнити Кримінальний кодекс новою статтею 8¹ «Чинність закону про кримінальну відповідальність щодо злочинів незалежно від місця їх вчинення», згідно з якою «Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які вчинили агресію (стаття 437), злочини проти людяності (стаття 4371), воєнні злочини (статті 438-438⁶) або геноцид (стаття 442), підлягають кримінальній відповідальності на підставі цього Кодексу незалежно від місця вчинення злочину»; внести зміни до статей 44 «Правові підстави та порядок звільнення від кримінальної відповідальності», 49 «Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності», 68 «Призначення покарання за незакінчений злочин та за злочин, вчинений у співучасті», 75 «Звільнення від відбування покарання з випробуванням», 80 «Звільнення від відбування покарання у зв’язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку», 96³ «Підстави для застосування до юридичних осіб заходів кримінально-правового характеру» Кримінального кодексу, якими встановити норми про особливості кримінальної відповідальності за катування, агресію, геноцид, злочини проти людяності та воєнні злочини; 2) удосконалити положення щодо відповідальності за катування (ст. 127 Кримінального кодексу редакції проекту); 3) передбачити особливості кримінальної відповідальності за злочини проти основ міжнародного права (Розділ ХХ Особливої частини КК у редакції проекту); викласти у новій редакції окремі положення Кримінального процесуального кодексу України, зокрема, ч. 8 ст. 214, ч. 2 ст. 216, ч. 2 ст. 2971, а також ст. 4 Закону України «Про застосування амністії в Україні».

Також в Україні триває обговорення серед правників та широкої громадськості проекту Закону України «Про прощення», розробленого колективом Всеукраїнського громадського руху «Сила права». Він містить неординарний погляд на вирішення ситуації, що склалася. Зокрема, його автори пропонують застосувати «процедуру прощення» до тих громадян, які співпрацювали з окупаційними «адміністраціями» на Донбасі чи на території анексованого Криму. Після відновлення українського суверенітету на цих територіях жителям пропонується надати можливість в разі вчинення протиправних діянь добровільно зізнатися, написавши відповідну заяву, яку можна подати разом з «проханням про прощення» такого змісту: «Я, громадянин України (прізвище, ім’я і по батькові), в період збройної агресії Російської Федерації проти нашої країни вчинив в інтересах держави-агресора на шкоду інтересам України кримінальне правопорушення, обставини про яке (які) викладені мною в заяві про вчинене кримінальне правопорушення, яка надана мною разом з даним проханням про прощення. Визнаю свою провину, щиро каюсь та прошу в Українського народу та держави прощення за вчинений (ні) мною злочин (и). Прошу застосувати до мене процедуру прощення та альтернативне основне покарання, передбачене Законом України «Про прощення». Про себе повідомляю таке: число, місяць та рік народження; місце народження; адреса реєстрації та місця фактичного проживання; номери телефонів для зв’язку.» Виникає питання, чому люди повинні іти з повинною через неспроможність держави п’ять років вирішити конфлікт та припинити кровопролиття?! Цей законопроект не дає відповіді на запит сьогоднішнього суспільства.

Щодо поняття «жертви конфлікту», що неминуче виникає при розмові про покарання винних на непідконтрольній території, то варто відзначити проект Закону України «Про засади державної політики захисту прав людини в умовах подолання наслідків збройного конфлікту». Цей законопроект було презентовано 18 квітня 2018 року, розкрито основні положення на прес-конференції 25 квітня 2018 року та обговорено з народними депутатами 25 вересня 2018 року в Комітеті з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин за підтримки Української Гельсінської спілки з прав людини та проекту USAID «Права людини в дії» на круглому столі на тему “Перехідне правосуддя як шлях подолання наслідків конфлікту та збройної агресії”. У ВРУ цей законопроект поки не зареєстровано.

1. Позитивні характеристики

Три законопроекти №№ 6170, 7425 та 7426 не містять позитивних рис, що зумовлюють потребу у їх запровадженні сьогодні. Альтернативний до них законопроект №7425-1 обходить визначення поняття «колабораціонізм», пропонуючи визначити поняття «воєнний злочин», як свідоме та грубе порушення законів та звичаїв війни. Він містить ряд принципів, що уже є в чинному законодавстві, тому це є зайвим навантаженням в ньому. Ці та інші питання краще пропрацьовано в законопроекті №9438, однак і тут вони потребують ще ретельного доопрацювання до першого читання через велику кількість змін до кримінального законодавства та можливих суттєвих різночитань на практиці.

2. Дискусійні аспекти та застереження

Поняття «колабораціонізм», що пропонують внести в трьох законопроектах №№ 6170, 7425 та 7426: співробітництво з ворогом, сприяння у здійсненні агресивних дій, розгортанні збройного конфлікту проти України, надання ворогу допомоги під час підготовки та проведення агресії, при розгортанні збройного конфлікту, викликає найбільше дискусій серед правників. Введення такого поняття в обіг може збільшити напруження в суспільстві і сприяти погіршенню ставлення до осіб, які залишилися проживати на окупованій чи непідконтрольній території через ряд особистих чи сімейних обставин. З-поміж іншого цей законопроект пропонує створити Комісію з питань розгляду фактів колабораціонізму, що буде вирішувати, чи міститься колабораціонізм в діянні тих чи інших осіб, а потім передавати справи за необхідності до правоохоронних органів. В статті 20 законопроекту міститься небезпечне повноваження цієї комісії, що при перевірці особу можуть не заслуховувати, якщо «1) необхідно вжити негайних заходів для запобігання заподіянню шкоди чи для захисту публічних інтересів; 2) відповідно до закону вимагається негайне прийняття рішення; 3) прохання заявника є очевидно безпідставним. Тобто така комісія може перетворитися фактично на «самосуд», підмінити суди і відповідно відкинути нас від правового суспільства на багато десятків років в криваві революційні часи початку 20 століття. Загрозою в цих  законопроектах є те, що вони фактично порушують принцип верховенства права, хоча там прописано, що вони на них базуються. Зокрема, в законопроекті №7425 у опис форм «колабораціонізму» потрапляють поняття, які неможливо розтлумачити з правової точки зору, це публіцистика, що не може стати частиною чинного законодавства. Наприклад,  «нарощування військових угрупувань», «всебічну підтримку органів, самопроголошених чи створених ворогом», «виснаження української економіки», «приниження української мови та культури» тощо.

3. Загальний висновок

Варто уникнути визначення на законодавчому рівні поняття «колабораціонізму», щоб не допустити загострення складної ситуації в суспільстві України щодо осіб, які проживають на окупованих та непідконтрольних територіях. Під це визначення може підпасти кожен житель України, як підконтрольної, так і непідконтрольної чи окупованої. Підходи, запропоновані законопроектом, відлунюють відомими підходами НКВД до громадян Радянського Союзу, що залишилися на окупованій Німеччиною території під час другої світової війни. Більш оптимальним за даних умов є побудова цегляної стіни навколо України з написом «тюрма для заблудлих», і сумнозвісні сталінські розправи будуть завтра у нас на часі.

Доречно спершу зареєструвати у ВРУ законопроект «Про засади державної політики захисту прав людини в умовах подолання наслідків збройного конфлікту», а потім на його основі розробляти покроково спеціальні закони щодо інших дотичних питань.

Юрист-аналітик

Центру стратегічних справ

Української Гельсінської спілки з прав людини

Олена Сапожнікова

Аналітичний матеріал підготовлено в рамках програми «Права людини в дії», яку впроваджує Українська Гельсінська спілка з прав людини завдяки щедрій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID).

У світі, USAID є однією з провідних установ у сфері розвитку, яка виконує роль каталізатора цих процесів та допомагає досягати позитивних результатів. Діяльність USAID є проявом доброчинності американського народу, а також підтримує просування країн-отримувачів допомоги до самостійності та стійкості та сприяє забезпеченню національної безпеки та економічного добробуту США. Партнерські стосунки з Україною USAID підтримує з 1992 року; за цей час, загальна вартість допомоги, наданої Україні з боку Агентства, склала понад 3 млрд. доларів США. До поточних стратегічних пріоритетів діяльності USAID в Україні належать зміцнення демократії та механізмів досконалого врядування, сприяння економічному розвитку та енергетичній безпеці, вдосконалення систем охорони здоров’я та пом’якшення наслідків конфлікту у східних регіонах. Для того, щоб отримати додаткову інформацію про діяльність USAID, просимо Вас звертатися до Відділу зв’язків з громадськістю Місії USAID в Україні за тел. (+38 044) 521-57-53. Також пропонуємо завітати на наш вебсайт: http://www.usaid.gov/ukraine, або на сторінку у Фейсбук: https://www.facebook.com/USAIDUkraine.

[1] А саме, Висоцький Сергій Віталійович, Левус Андрій Марянович, Лапін Ігор Олександрович, Бондар Михайло Леонтійович, Величкович Микола Романович, Тимчук Дмитро Борисович, Еремінь Тарас Дмитрович, Бриченко Ігор Віталійович.

[2] Ініціатором була народний депутат України Веселова Наталія Василівна, а до авторського колективу увійшла також Цибулько Олеся Сергіївна – радник Міністра тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб України 2016-2017 роки.