Європейський Суд визнав порушення права на приватне життя у спаленні житла ромки Пастрами в Києві

Спалення житла ромки Ріти Пастрами в Києві перед «Євро-2012» 1 квітня 2021 року оцінене Європейським судом з прав людини як порушення права на приватне життя (стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Справу на національному рівні та в Європейському суді з прав людини підтримувала адвокат Центру стратегічних судових справ УГСПЛ Олена Сапожнікова.

30 травня 2012 року близько 12.00 дня до ромського наметового поселення, де проживали  73 роми, приїхали працівники міліції в цивільному одязі. З-поміж них був і дільничний міліціонер, якого роми знали особисто в обличчя, так як він часто до них раніше навідувався. Міліціонери почали виводити ромів з наметів, а намети підпалювати. Врешті-решт намети повністю згоріли: із речами, документами та грошима, що там були. Один із міліціонерів вистрелив у собаку, який належав ромам, і зробив шість пострілів у повітря. Діти плакали, роми розбігалися в різні боки та кричали. Міліціонери сказали, щоб вони їхали геть, бо зараз Євро-2012 і в них є наказ всіх їх вивезти. Дільничний їм сказав, що якщо вони негайно не поїдуть, то їх «вивезуть далеко».

Ця подія сталася неподалік залізничної платформи «Лівий берег» по вулиці Березняківська (найближчий номер будинку – 26) в м. Києві.  Така трапилося з цими ромами не вперше. Якось після того як міліціонери підпалили палатки, ромів завантажили у автобус та вивезли на трасу, яка прямує в сторону м. Бориспіль, однак тоді роми не скаржилися. Лише в травні 2012 року вони вирішили спробувати відстояти свої права.

Ріта Пастрама звернулася із заявою до міліції. В ході розслідування були опитані міліціонери, які посвідчили, що вони не вчиняли напад на ромів і на цьому розслідування було завершене. Ромів міліція не опитала. Однак адвокат Ріти передала до міліції отримані від ромів пояснення, що нападники були у міліцейській формі. Тоді слідчий висловив припущення, що нападники можливо були у формі, але то була не міліцейська форма, а залізнична, та їх було не багато, а один. Згодом і за цією версією кримінальну справу закрили. Ріта оскаржила закриття до суду, пройшла всі національні судові інстанції, але безуспішно. Тоді в 2014 році вона звернулася до Європейського суду з прав людини (далі – Європейський Суд), вказуючи на порушення статті 3 (заборона нелюдського поводження), статті 8 (право на приватне життя), статті 13 (право на ефективний засіб юридичного захисту), статті 14 (заборона дискримінації) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також статті 1 (загальна заборона дискримінації) Протоколу №12 до цієї Конвенції .

Ріти уже немає в живих. Вона померла влітку 2018 року, не дочекавшись рішення Європейського суду. Рішення «Pastrama v. Ukraine» винесене 1 квітня 2021 року. Визнавши порушення права на приватне життя Ріти, Європейський Суд призначив компенсацію державою Україна нематеріальної шкоди в розмірі 2700 євро та розділив солідарно між трьома її малолітніми дітьми, що перебувають під опікою держави та приватних осіб.

Це рішення викликає неоднозначні емоції. З одного боку Європейський Суд визнав порушення права на приватне життя, а з другого – не взято до уваги расистський мотив погрому ромського стихійного поселення та що це був один з прикладів подібних погромів в Україні, тобто порушення мало системний характер.

Ріта витрачала час на боротьбу з системою та намагалася знайти справедливість, оскільки вірила, що такі погроми потрібно якось припинити і це можна зробити лише, коли про них будуть говорити публічно як про злочин, про порушення права і не лише в Україні, але й за кордоном. Ріта чекала, що рішення в її справі стане прикладом, тобто пілотним рішенням, і погроми стихійних ромських поселень припиняться. На жаль, рішення «Пастрама проти України» не містить визнання дискримінації щодо спалення стихійного ромського поселення в 2012 році.

Варто відзначити, що значну допомогу в цій справі надав Петро Григоріченко, президент ВСГО “Конгрес Ромен України”, під час розслідування міліцією, судового національного розгляду, так і під час пошуку малолітніх дітей після смерті Ріти для надання інформації Європейському Суду в 2019 та 2020 роках.

Викликає занепокоєння, що з 2012 року погроми стихійних ромських поселень не припинилися. На слуху такі трагедії:

• 27 серпня 2016 року – трагедія в Лощинівці, коли жителі села Лощинівка Ізмаїльському районі Одеської області громили домівки, де живуть ромські сім’ї, а їх власників виганяли із села, оскільки місцеві жителі підозрювали одного з ромів у вбивстві української дівчинки. Тоді ж депутати лощинівської сільради на екстреній сесії ухвалили рішення виселити з села всіх ромів

Зокрема, подібне виселення усіх ромів з села за рішенням сільради та погроми домівок місцевими жителями, де жили ромські сім’ї, був у вересні 2002 року в смт Петрівка Іванівського району Одеської області, оскільки підозрювали одного з ромів у вбивстві українця. Тоді 19-ть громадян України ромської національності звернулися до Європейського Суду та 6 листопада 2018 року було винесене рішення «Бурля та інші проти України», з-поміж іншого роми стверджували, що рішення селищної ради було підбурюванням до насильства. Європейський суд з прав людини визнав порушення статті 3 (заборона катування) у поєднанні зі статтею 14 (заборона дискримінації), а також статті 8 (право на приватне життя) в поєднанні зі статтею 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Ще одне рішення Європейського Суду можна пригадати в цьому контексті, а саме «Федорченко та Лозенко проти України».  Родичі двох ромів звернулися тоді до Європейського суду з прав людини, вказуючи, що рідні загинули внаслідок підпалу їх будинку, вчиненому представником державної влади у жовтні 2001 року в Полтавській області, та що держава не забезпечила ефективного розслідування вбивств. Єврпейський Суд встановив тоді лише відсутність ефективного розслідування міліцією смерті заявників та визнав відповідно порушення процесуального аспекту статті 2 (право на життя) у поєднанні зі статтею 14 (заборона дискримінації) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

З 2002 року, коли до того роми активно оскаржували порушення їх прав, погроми ромських житл не зупинилися, а перейшли у ще більш жорстоку форму, а саме їх почали спалювати не поодиноко, а цілими поселеннями, до тла разом із усім майном ромів, залишаючи їх під відкритим небом без документів та грошей, і вкотре вимагаючи їхати геть. Це продовжувалося після рішень Європейського Суду та навіть з більшим цинізмом. Змінилося також те, що роми почали боятися скаржитися в національні органи, а відповідно іти до Європейського Суду, таким чином порушення прав ромів ніби перестали існувати, злочини проти ромів стали латентними:

• 5 квітня 2017 року в Києві, в районі Березняки, невідомі спалили рештки табору ромів, який його мешканці залишили через погрози представників місцевої влади. Зокрема, там була однією із постраждалих й Ріта Пастрама. Вона тоді звернулася також до поліції. Однак поліція не встановила факту підпалу ромського поселення та насильницького виселення їх звідти. І це попри те, що місця підпалу були сфотографовані одним журналістом та надані поліції. Так, на деяких фотографіях було видно як димлять ще предмети після спалення і видно чорні попелища від житл на землі. Однак поліція відмовила їх взяти до уваги та заявила, що вони самостійно все оглянуть, але зробила поліція це лише після того, як з невідомих причин місце події було засипано землею та зрівняно бульдозерами. Звісно що поліція, виїхавши на огляд місця події, не встановила місця підпалу та решток спаленого. Ріта не встигла за життя оскаржити до суду бездіяльність поліції, а після її смерті ніхто не хотів продовжувати боротьбу. Роми боялися іти проти системи, оскільки в цих подіях були задіяні представники місцевої влади;
• 14 квітня 2018 року – члени націоналістичного угрупування С14 розібрали та спалили табір ромів, розташований на Лисій горі у Києві. Потерпілі роми боялися скаржитися;
• 9 травня 2018 року – неподалік міста Львова спалили поселення ромів. Зі слів ромів, таке спалення було там не вперше, а перед спаленням їм погрожували та змушували поїхати звідти, а коли роми відмовилися, то їх житла підпалили;
• 22 травня 2018 року – спалення стихійного ромського поселення у Великогайському лісі неподалік міста Тернопіль, яке там було близько двох років. На момент нападу там було декілька десятків ромів.

Вищеназвано не всі випадки нападів на ромів в Україні, але навіть ця картина виглядає не дуже привітною. Десятиліття стереотипів щодо ромів перетворюються останніми роками на відверто расистські настрої. Ромофоби продовжують безчинствувати і влада не бачить в їх діях дискримінації, а лише хуліганство, умисні тілесні ушкодження тощо, а ще гірше, що сама ж влада наповнена расистським настроям і за її вказівок або сприяння створюються ці трагедії, тому вони не розслідуються ефективно.

Текст рішення «Pastrama v. Ukraine» англійською мовою можна почитати тут.

Автор: юрист-аналітик Української Гельсінської спілки з прав людини, адвокат Олена Сапожнікова.