29 березня в офісі УГСПЛ відбулись чергові лекції у рамках курсу «Правозахисний практикум». Експерт аналітичного напрямку Спілки Алла Блага розповіла студенткам-міжнародницям про протидію гендерно-обумовленому насильству та захист дітей від сексуальної експлуатації. Слухачки курсу поділились власними думками по темі.

Своїм баченням ролі освіти у запобіганні гендерно-обумовленому та домашньому насильству в ситуації збройного конфлікту в Україні, поділилась магістрантка ІМВ Надія Сербенко.

В ході сьогоднішніх збройних конфліктів цивільне населення все більше стає мішенню і піддається надзвичайним формам насильства. Відносно цивільних осіб відбуваються жорстокі дії на передовій затяжних конфліктів в таких країнах, як Афганістан, Центральноафриканська Республіка, Демократична Республіка Конго, Ірак, Малі, Південний Судан і Сирія, де тисячі піддаються одній з найжорстокіших форм ворожих дій: ґендерно-обумовленому насильству в умовах конфлікту. На сьогоднішній Україна теж зіткнулась з такою ситуацією, через збройний конфлікт, що триває на Сході, причому кожен не застрахований від цього. Це може стосуватися як цивільного населення, так і комбатантів і некомбатантів, а також hors de combat.

Сьогодні застосування сексуального насильства в умовах конфлікту визнано, кодифіковано і переслідується в судовому порядку як одне з найсерйозніших порушень міжнародного права. Міжнародним гуманітарним правом і міжнародним правом захисту прав людини, а найголовніше міжнародним кримінальним правом –такого роду злодіяння визначені як воєнний злочин, злочин проти людяності, і в певних випадках – як складовий елемент злочину геноциду (Статут Міжнародного Кримінального Суду).

Раніше під сексуальним насильством в умовах збройного конфлікту розумілося зґвалтування жінок і дівчаток. Однак в Римському статуті Міжнародного Кримінального Суду воно визначається як багатогранне явище, і крім зґвалтування до нього ставляться: сексуальне рабство, примус до проституції, примусова вагітність, примусовий аборт, примусова стерилізація, примусове одруження і будь-які інші види сексуального насильства порівняної тяжкості. Хоча, дійсно, в першу чергу сексуальному насильству в умовах конфлікту піддаються жінки і дівчатка, воно також стає стратегічною зброєю проти чоловіків і хлопчиків, оскільки часто націлене на знищення цілих спільнот за рахунок руйнування їх соціальної структури. У зв’язку з цим на сьогоднішній день більш доцільним  є використання терміну «ґендерно-обумовлене насилля».

Так, згідно інформації щодо випадків ґендерно-обумовленого насилля, в тому числі домашнього насилля як його виду, у лютому 2017 року місія ООН із моніторингу за дотриманням прав людини в Україні опублікувала доповідь про сексуальне насильство в зоні конфлікту: з березня 2014 по січень 2017 року було зафіксовано понад 200 випадків зґвалтування – як жінок, так і чоловіків. Це відбувалося і на непідконтрольних Україні територіях, і там, де діяли українські військові та добровольчі загони.

Також, Східноукраїнським центром громадських ініціатив було проведено дослідження, підсумки якого викладено в аналітичному звіті «Війна без правил: ґендерно обумовлене насильство, пов’язане зі збройним конфліктом на сході України». В ньому повідомляється, що за час конфлікту експерти опитали понад 300 осіб, серед яких 205 цивільних осіб 49 жінок і 156 чоловіків. Йдеться про випадки насильства з обох боків лінії розмежування, однак найчастіше такі злочини були зафіксовані з боку незаконних організацій «Л-ДНР». За словами дослідниці Східноукраїнського центру громадських ініціатив Ганни Янової, кожна третя опитана жінка стала жертвою сексуального насильства. Було зафіксовано 22 випадки зґвалтування, 2 випадки примусової проституції, 10 випадків залякування сексуального характеру, два випадки ушкодження утроби вагітної жінки тощо. Кожен четвертий опитаний чоловік став жертвою чи свідком сексуального насильства. Сексуальне насильство як частина катувань була зафіксована у 18 випадках, погрози кастрації – 8 випадків, спроби кастрації – 3 випадки тощо. Мета дослідження – це бажання, щоб ці злочинці були притягнуті до відповідальності.^[1]

«У категорію ґендерно (статевого)-обумовленого насильства входять зґвалтування, погрози зґвалтування, примушення до статевого акту, тортури, кастрація або загрози кастрації, загрози насильства по відношенню до членів сім’ї жертви, примус дивитися на акти сексуального насильства або на тортури з елементами сексуального насильства», – зазначається дослідницею. «Один з очевидців розповів, як знущалися з представника ЛГБТ-спільноти через його орієнтацію: не годували і не поїли, завдали каліцтва віником, після чого жертва спливала кров’ю і не могла ходити кілька днів. Полонених військовослужбовців змушували переодягатися в жіночий одяг і танцювати, виконувати певні послуги», – йдеться у Звіті.[2]

Отже, ситуація є катастрофічною згідно з приведеними вище даними. Важливо не тільки діяти в таких ситуаціях, але також протидіяти та запобігати їм, і одним з механізмів тут має виступати освіта.

Так, наприклад, МКЧХ сприяє попередженню правопорушень і захисту людської гідності, виконуючи ряд завдань, які мають постійний характер. Тут необхідно сказати про роботу в області навчання гуманітарного права, яку МКЧХ виконує на всіх континентах. Прикладами тому є програми, розроблені спільно з міністерствами освіти деяких держав у Східній Європі та Центральній Азії, а також програма «Знайомимося з гуманітарним правом». Вищезазначені програми переслідують наступні цілі:

• для того щоб забезпечити захист жертв в умовах збройного конфлікту, формувати розуміння того, що використання сили має межі;
• сприяти кращому розумінню і тим самим – підвищенню відповідальності в умовах кризи, коли потрібно здійснювати дії гуманітарного характеру;
• виробляти здатність розуміти, які наслідки в гуманітарній сфері матимуть насильство і конфлікт, і пропагувати гуманітарну діяльність і гуманітарні погляди.

При цьому національні суспільства відіграють вирішальну роль на всіх етапах гуманітарної діяльності:

• в ході аналізу ситуацій, підготовки до дій;
• під час надання допомоги жертвам і дій, спрямованих на обмеження насильства, зокрема, поширення гуманітарних норм;
• в період зміцнення миру в постконфліктний період шляхом сприяння відновним процесам в суспільстві, в тому числі в галузі гуманітарних цінностей.

За прикладом цих програм може та повинна відбуватися превентивно-освітня робота і в Україні. Навчання, спільні дії державних органів влади та громадських організацій – єдиний шлях створення ефективного механізму запобігання та протидії домашньому насильству. Крім того, Україна встановила національну ціль “знизити рівень ґендерно-обумовленого та домашнього насильства, забезпечити ефективне запобігання його проявам та своєчасну допомогу постраждалим” до 2030 року в рамках виконання одного з найважливіших принципів Порядку денного для досягнення сталого розвитку до 2030 року.

На сьогодні діє велика кількість громадських організацій, які є компетентними в даній сфері або дотичні до неї. Наприклад, організація «Ла-Страда Україна», серед напрямків діяльності якої:

• ведення просвітницької діяльності серед молоді та дітей з тематики діяльності Центру;
• підготовка спеціалістів до проведення роботи з тематики діяльності Центру;
• проведення тренінгів, семінарів, круглих столів, конференцій для фахівців;
• розробка, підготовка, видання та розповсюдження інформаційних, навчально-методичних та наукових матеріалів;
• співробітництво з урядовими та неурядовими організаціями в Україні і за кордоном, міжнародними організаціями – з метою формування спільних стратегій превентивної роботи в напрямі протидії торгівлі людьми та ліквідації всіх форм дискримінації у суспільстві.

Саме за такими напрямками необхідно, щоб велася науково-методична, інформаційна та просвітницька робота, як відповідними представниками органів державної влади, а також у школах та інших навчальних закладах щодо протидії ґендерно-обумовленому насильству та домашньому насильству, що і буде однією зі складових превентивного механізму, тим паче – висвітлення даних питань в умовах збройного конфлікту.

Також у 2015 році МБФ «Українська фундація громадського здоров’я» (УФГЗ) була обрана партнером Фонду народонаселення ООН для запровадження компоненту проекту «Посилення гуманітарної відповіді на потреби найбільш вразливих категорій жінок та дівчат-підлітків в умовах збройного конфлікту на сході України: зміцнення міжвідомчої системи попередження та подолання ґендерно-обумовленого насильства».

Враховуючи прийняття та вступ в силу Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» 2018 р. освіті відводиться велика роль в превентивному механізмі щодо запобігання домашньому насиллю. Відповідно до статті 6 до інших органів та установ, на які покладаються функції із здійснення заходів у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, належать: 3) органи управління освітою, навчальні заклади, установи та організації системи освіти; А стаття 11 передбачає повноваження органів управління освітою, навчальних закладів та установ системи освіти у сфері запобігання та протидії домашньому насильству:

1) забезпечення підготовки фахівців відповідної кваліфікації та галузі знань з метою належного виконання ними функцій із запобігання та протидії домашньому насильству;

2) забезпечення впровадження в навчально-виховний процес на всіх освітніх рівнях, у тому числі включення до навчальних програм і планів, питань запобігання та протидії домашньому насильству;

3) забезпечення включення до освітньо-професійних програм під час встановлення державних стандартів освіти питань запобігання та протидії домашньому насильству;

4) участь у підготовці (перепідготовці, підвищенні кваліфікації) фахівців, які представляють суб’єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству;

5) забезпечення включення до навчальних та виховних програм питань запобігання та протидії домашньому насильству;

6) методичне забезпечення навчальних закладів з питань запобігання та протидії домашньому насильству;

7) звітування центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, про результати здійснення повноважень у цій сфері у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству.

Навчальні заклади та установи системи освіти під час здійснення заходів у сфері запобігання та протидії домашньому насильству:

1) проводять з учасниками навчально-виховного процесу виховну роботу із запобігання та протидії домашньому насильству;

2) повідомляють не пізніше однієї доби службу у справах дітей, уповноважені підрозділи органів Національної поліції України у разі виявлення фактів домашнього насильства стосовно дітей або отримання відповідних заяв чи повідомлень;

3) проводять інформаційно-просвітницькі заходи з учасниками навчально-виховного процесу з питань запобігання та протидії домашньому насильству, у тому числі стосовно дітей та за участю дітей, приділяючи особливу увагу формуванню небайдужого ставлення учнів до постраждалих дітей, усвідомлення необхідності невідкладного інформування вчителів про випадки домашнього насильства, що стали їм відомі, повідомлення про такі випадки до кол-центру з питань запобігання та протидії домашньому насильству, насильству за ознакою статі та насильству стосовно дітей;

4) організовують роботу практичного психолога та/або соціального педагога з постраждалими дітьми;

5) взаємодіють з іншими суб’єктами, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, відповідно до статті 15 цього Закону;

6) звітують центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, про результати здійснення повноважень у цій сфері у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству.

Також згідно із положеннями статті 8 до повноважень Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування у сфері запобігання та протидії домашньому насильству належать : 7) забезпечення здійснення інформаційно-просвітницької діяльності (у тому числі підготовка та поширення відповідних матеріалів) щодо форм, причин і наслідків домашнього насильства, заходів у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, формування нетерпимого ставлення громадян до насильницької моделі поведінки у приватних стосунках;

Окрім того стаття 17 передбачає участь заінтересованих суб’єктів, що надають соціальні послуги із запобігання та протидії домашньому насильству – підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, громадські об’єднання, іноземні неурядові організації, фізичні особи-підприємці, а також фізичні особи, які надають соціальні послуги, відповідно до законодавства залучаються суб’єктами, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, до: 2) проведення тренінгів, семінарів, інших заходів для фахівців, які працюють у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, у тому числі працівників сфери освіти, сфери охорони здоров’я, працівників правоохоронних органів та для осіб, які належать до вразливих верств населення.

Відповідно до статті 21² заходи із запобігання насильству за ознакою статі здійснюються за такими напрямами:

• проведення інформаційних кампаній щодо проявів насильства за ознакою статі, його наслідків, зокрема для дітей;
• проведення у навчальних закладах інформаційно-просвітницьких заходів з питань запобігання та протидії насильству за ознакою статі, у тому числі стосовно дітей;
• залучення засобів масової інформації до проведення просвітницьких кампаній, спрямованих на виконання завдань у сфері запобігання та протидії насильству за ознакою статі;
• організація і проведення спільних та спеціалізованих тренінгів і семінарів для фахівців, які працюють у сфері запобігання та протидії насильству за ознакою статі, а також для працівників правоохоронних органів і суддів.

Висновок. Враховуючи вищевикладене роль освіти щодо запобігання ГОН та ДН у ситуації збройного конфлікту в Україні є дуже великою та надзвичайно важливою адже, для того, щоб не залишити нікого осторонь, особливо жінок і дівчат, які залякані або потерпають від насильства, потрібні ресурси, нормативно-правове регулювання, зобов’язання та програми, спрямовані на досягнення найбільш вразливих спільнот, а надто необхідно знати що відбувається та як діяти в таких ситуаціях усім верствам населення. Необхідним є обізнаність в базових аспектах міжнародного гуманітарного права, знати що таке ґендерно-обумовлене насильство, звідки воно виникає та на якому підґрунті, а також як діяти в таких ситуаціях, куди звертатися за допомогою або як намагатися уникнути опинитися в такій ситуації (наскільки це можливо); також втілення ґендерно-орієнтованої освіти, для того щоб вивчати ці та пов’язані з ними аспекти ще зі школи; долучатися та брати участь в інформаційній та просвітницькій робота як із відповідними представниками органів державної влади, так і громадськими організаціями, так і вдома. Важливо підвищувати та привертати увагу до таких питань представникам ЗМІ, для того щоб проводити роз’яснення, в тому числі як функціонує на практиці Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», адже багато осіб є заляканими, які бояться та не можуть про це говорити. В умовах боротьби з ворогом всі методи та засоби мають бути використані, і в першу чергу, такий як освіта!

[1] https://www.ukrinform.ua/rubric-ato/2355742-doslidniki-rozkazali-pro-seksualne-nasilstvo-na-okupovanomu-donbasi.html

[2] https://dn.depo.ua/ukr/dn/seksualne-nasilstvo-na-donbasi-eksperti-rozpovili-shokuyuchi-istoriyi-20171201686337