Як з Криму пейджер вивозили або кінець абсурдної постанови Кабміну
Адвокат із Сімферополя Юлія Лісова в 2014 році переїхала жити і працювати з Криму до Києва і поступово перевозила свої речі. У 2016 році все значно ускладнилось через постанову Кабміну №1035.
Постанову цю прийняли ще у грудні 2015 року і вона називалася “Про обмеження поставок окремих товарів (робіт, послуг) з тимчасово окупованої території на іншу територію України та/або з іншої території України на тимчасово окуповану територію”.
У чому ж саме полягали ці обмеження? Постанова передбачає: «заборонити на період тимчасової окупації поставки товарів (робіт, послуг) під всіма митними режимами з тимчасово окупованої території на іншу територію України та/або з іншої території України на тимчасово окуповану територію, за винятком: особистих речей громадян, визначених частиною першою статті 370 Митного кодексу України(крім товарів, визначених пунктом 24 частини першої зазначеної статті), що переміщуються у ручній поклажі та/або супроводжуваному багажі». Оскільки переліку цих речей у постанові немає, то логічно звернутися до статті 370 Митного кодексу. У пункті першому цієї статті вказано, що до переліку входять:
1) товари особистої гігієни та індивідуальні косметичні засоби у кількості, що забезпечує потреби однієї особи на період поїздки;
2) одяг, білизна, взуття, що мають суто особистий характер, призначені виключно для власного користування і мають ознаки таких, що були у користуванні;
3) особисті прикраси, у тому числі з дорогоцінних металів та каміння, що мають ознаки таких, що були в користуванні;
4) індивідуальне письмове та канцелярське приладдя;
5) один фотоапарат, одна кіно-, відеокамера разом з обґрунтованою кількістю фото-, відео-, кіноплівок та додаткового приладдя;
6) один переносний проектор та аксесуари до нього разом з обґрунтованою кількістю діапозитивів та/або кіноплівок;
7) бінокль;
8) переносні музичні інструменти у кількості не більше двох штук;
9) один переносний звуковідтворювальний пристрій (у тому числі магнітофон, диктофон, програвач компакт-дисків тощо) з обґрунтованою кількістю плівок, платівок, дисків;
10) один переносний радіоприймач;
11) стільникові (мобільні) телефони у кількості не більше двох штук, пейджери;
12) один переносний телевізор;
13) переносні персональні комп’ютери у кількості не більше двох штук і периферійне обладнання та приладдя до них; флеш-карти у кількості не більше трьох штук;
І ще десять позицій, при цьому існує позиція 24, яка вказує, що можна переміщати “інші товари, призначені для забезпечення повсякденних потреб громадянина, перелік і гранична кількість яких визначаються законами України”. Тобто, здавалося би, теоретично ніяких проблем із особистими речами виникати не мало би, але на практиці все відбувалося зовсім не так: українські прикордонники і митники свавільно забороняли перевозити все, що їм не подобалося.
«У червні 2016 року, коли від своїх родичів я почула чергову історію про те, як прикордонники забороняли провозити побутові інструменти, я написала і відправила позов проти КМУ про визнання незаконною та скасування цієї постанови, — розповідає Юлія Лісова. — Одним з доказів порушення моїх прав я вказала картку відмови, яку отримала при спробі у вересні 2016 року перевезти свої вживані електричні духовку та сушку для овочів і фруктів. Тоді прикордонники сказали мені, що такі речі провозити заборонено. Насправді, вони не дуже охоче видали офіційну відмову і намагались запевнити мене, що вони не повинні оформляти картку відмови, оскільки це адміністративний кордон, а не міждержавний».
Фонд стратегічних справ Української Гельсінської спілки з прав людини підтримав позов Юлії Лісової та виділив юристів, які би захищали її права в суді. 1 березня 2017 року Окружний адміністративний суд Києва постановив визнати незаконним п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України №1035. Кабінет міністрів подав на це рішення апеляцію, і 14 червня 2017 року відбулося засідання Київського адміністративного апеляційного суду. Представник уряду, який був на ньому присутній, відмовився назвати своє ім’я. Йому також не вдалося навести ніякої переконливої аргументації на користь постанови №1035. На всі запитання судді він відповідав, що постанова посилається на перелік, вказаний у статті Митного кодексу, тобто, просто переповідав наявний стан справ, який вважав повністю легітимним.
Юрист Гельсінської спілки Максим Тимочко аргументував свою позицію тим, що вказана постанова порушує право людини на вільне володіння та розпорядження власним майном, забезпечене Конституцією України. Крім того, постанова Кабміну порушує статтю першу Додаткового протоколу “Євпропейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод”, в якому йдеться про те, що “кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права”.
В результаті 14 червня 2017 Київський адміністративний апеляційний суд ухвалив апеляційну скаргу Кабміну залишити без задоволення, постанову адміністративного суду Києва від 1 березня 2017 року змінити і, зокрема, записати її так: «визнати незаконним та нечинним пункт перший постанови Кабінету міністрів № 1035». Ця постанова суду набрала законної чинності з моменту проголошення, хоча юрист Максим Тимочко впевнений, що український уряд ще подасть на неї касаційну скаргу.
«Ми запрошували на процес представників державної фіскальної служби, яка застосовує цю постанову і слідкує за тим, що провозиться через державний кордон, — сказала юристка Гельсінської спілки Анна Рассамахіна. — Але вони так і не прийшли, тому ще не знають про те, що заборона перевезення особистих речей від цього моменту є незаконною в силу прямої вказівки суду».