Як нам захистити представників громадянського суспільства України

20 грудня 2018 року представники громадянського суспільства та Національної поліції обговорили стратегію захисту громадських активістів в Україні.

Перше питання стосувалося попередніх підсумків роботи Тимчасової слідчої комісії (ТСК) для розслідування вбивства радниці міськголови Херсона Катерини Гандзюк та нападів на інших активістів. Присутній на обговоренні виконавчий директор Української Гельсінської спілки з прав людини (УГСПЛ) Олександр Павліченко неодноразово був присутнім на засіданнях цієї комісії.

“Сам факт створення ТСК вже підняв її статус до загальнонаціональної, – сказав він. – Добре також, що комісія не обмежилася справою Гандзюк, а розглядає також і справи щодо нападів на дев’ятьох інших активістів”.

За словами Олександра Павліченка, ТСК провела свої засідання не лише у Києві, але й у Херсоні та Одесі, де за статистикою сталося більше нападів з важчими для активістів наслідками. Робота комісії складається з відкритої та закритої частин, оскільки справу Гандзюк веде СБУ, то не всі члени комісії мають доступ до певних документів. Але парламентський контроль змушує правоохоронні органи працювати особливо інтенсивно: в результаті за останні декілька місяців кількість нападів на активістів суттєво зменшилася. Це свідчить про те, що до ситуації із розслідуванням нападів має бути постійно прикута увага. Саме це і стане гарантією неповторення атак на активістів у майбутньому.

Голова правління ГО “Центр інформації про права людини” (ЦІПЛ) Тетяна Печончик нагадала, що її організація була одною з тих, хто закликав до створення ТСК. Викликано це було тим, що ЦІПЛ протягом декількох років документує фізичні напади на громадських активістів, і кількість цих нападів постійно збільшувалася. Наприклад, протягом 2018 року кількість фізичних атак була такою самою, як і протягом чотирьох попередніх років. З десяти вбивств активістів та правозахисників п’ять також сталося протягом 2018 року. “Ми давно зверталися до парламенту із проханням створити ТСК, але, на жаль, вона була створена тільки після смерті Катерини Гандзюк, – сказала Тетяна Печончик. – Наразі ми вже можемо говорити про певні результати роботи комісії: кількість нападів на активістів протягом листопада-грудня дійсно дещо зменшилася”. Тетяна Печончик також додала, що робота слідчих у справах про напади на активістів після створення ТСК інтенсифікувалася.

Дуже важливою, за словами очільниці ЦІПЛ є й риторика можновладців і правоохоронців: вони повинні припинити говорити, що громадські активісти самі винні у нападах на них і однозначно засудити фізичні атаки. Тільки це може припинити атмосферу безкарності, яка шириться країною.

Представник Управління забезпечення прав людини Національної поліції України Євген Леванцов повідомив про механізми взаємодії із правоохоронцями в аварійних випадках, коли працівники поліції в регіонах саботують розслідування нападів. Спеціально для цього в Національній поліції вже найближчим часом буде створено комунікативний майданчик для регулярних контактів поміж правоохоронцями та правозахисниками. Головним чином він слугуватиме для передачі актуальної інформації про чергові напади з явними ознаками атаки на громадських активістів. Управління забезпечення прав людини НПУ буде просити слідчі органи особливо звернути увагу на цю обставину. Саме тому жертвам нападів із регіонів варто паралельно повідомляти про те, що трапилося, також і до цього управління, а всі його контакти можна знайти тут.

Директор Центру стратегічних справ УГСПЛ Михайло Тарахкало зауважив, що така кількість нападів свідчить про неефективність державної системи захисту. Але на етапі розслідування та притягнення до відповідальності винних можуть допомогти адвокати Гельсінської спілки: вони можуть скласти юридичні документи для початку провадження. “Ми маємо розвинену мережу громадських приймалень, де можуть надати консультації постраждалим – сказав Михайло Тарахкало, – а якщо справа неординарна і вимагає більших ресурсів, то наш Центр стратегічних справ може вирішити це питання на вищому рівні: Конституційного чи Верховного Суду України або навіть й за кордоном – у Європейському Суді з прав людини”.

За словами Михайла Тарахкала, наша правоохоронна система має не лише розслідувати і карати зловмисників за скоєні злочини, але й працювати над їхнім попередженням. “На жаль, діюча система може допомогти лише у окремих випадках, але коли особа заявляє про погрози, то захистити її дуже складно, – сказав він. – Для попередження таких злочинів потрібно внести зміни у законодавство”.

Аналітик УГСПЛ Олена Семьоркіна розповіла про небезпеку обмежуючого законодавства, яке приймають проти громадянського суспільства у Парламенті. За її словами, загроза активістам має три складові:

•  дискредитаційні кампанії в медіа;
•  фізичні напади на активістів та їхнє особисте майно;
•  зміна законодавства для погіршення становища суспільно-активних громадян.

Ідею додаткового електронного декларування для громадських антикорупційних  активістів у вигляді законопроекту у 2016 році висунув ще Президент. Тоді цей параграф був частиною проекту закону про електронне декларування військовослужбовців. Правки про громадських активістів з голосу вніс один з народних депутатів.

На думку Олени Семьоркіної, проблема цього закону полягає в юридичній невизначеності щодо того, хто саме є антикорупційним активістом і має подавати електронні декларації. “Крім того, суспільно активні громадяни, які не перебувають на публічній службі та не мають функції розпорядження державними коштами, взагалі не повинні бути суб’єктами електронного декларування, – вважає вона, – Політики відверто сказали, що причиною внесення цих стандартів до законодавства була відповідь на те, що антикорупційні активісти змусили народних депутатів та інших службових осіб публічно декларувати свої статки”.

Ще одна дуже небезпечна ініціатива депутатів – законопроект 8501, який пропонує зобов’язати громадські об’єднання та благодійні організації, які отримують більше 50% коштів від іноземних джерел, додатково і публічно звітувати про це. В Російській Федерації вже існує і діє схожий закон “про іноземних агентів”. Також подібні обмежуючі  закони існують в Угорщині та Азербайджані. Для того, щоб припинити створення таких законів в Україні у березні минулого року була створена Коаліція на захист громадянського суспільства.

Присутні підвели підсумки щодо закінчення воєнного стану в Україні. Директор ЦІПЛ Тетяна Печончик повідомила, що системного і масового непропорційного обмеження прав людини у зв’язку із воєнним станом в Україні не було. Спостерігалися лише окремі інциденти, як намагання не дозволити проведення якихось антикорупційних мітингів в регіонах або ж ініціатива про заборону в’їзду до Криму всіх іноземних громадян. Значно масштабніше і давніше (навіть за межами часу воєнного стану) порушуються права людини на території збройного конфлікту на Донбасі. Це цілком аргументовано пояснюється необхідністю дотримання безпеки людей, які там проживають.

Текст та фото Олег Шинкаренко (УГСПЛ) для Lb.ua