Як деколонізувати Крим… і не порушити права людини?

Сотні тисяч російських громадян, які з 2014 року незаконно заселили Крим, стануть однією з найбільших проблем для України після деокупації півострова. Видворення більшості з них можна вважати неуникним, але метою України залишається зробити цей процес максимально швидким і при цьому не спричинити масштабних порушень прав людини. 

Практику ЄСПЛ та її використання під час розробки та застосування процедури примусового видворення проаналізував Владислав Мірошниченко, аналітик Української Гельсінської спілки з прав людини.

Раніше ми писали про можливість видворення із Криму нелегальних мігрантів – Як деколонізувати Крим? Міжнародно-правовий аспект відновлення демографічного складу населення, процедуру їх видворення – Як деколонізувати Крим? Процедура видворення нелегальних мігрантів, а також винятки застосування цієї процедури — Як деколонізувати Крим? Винятки застосування процедури примусового видворення. Одним з головних тверджень цих матеріалів є необхідність дотримання Україною міжнародного права, що власне і дозволить уникнути масштабних порушень прав людини. У цьому контексті надзвичайно важливим є ретельний аналіз практики Європейського суду з прав людини.

Випадок України є унікальним. У жодній іншій європейській державі після Другої світової війни не відбувалося масового видворення іноземних громадян, які опинилися там у результаті колонізаційної політики держави-окупантки. Саме через те, що ситуація в Україні має унікальний контекст, нинішні рішення ЄСПЛ є обмежено корисними. Їхній контекст суттєво відрізняється від майбутніх українських викликів. Але вони все-таки можуть бути корисними для України.

Рішення ЄСПЛ базуються на оцінюванні та конкретизації міжнародного права прав людини, закріплених, зокрема, у Європейській конвенції з прав людини. Ці рішення можуть братися до уваги державами при виробленні політик для захисту фундаментальних прав і свобод людини, незалежно від конкретного фактичного контексту. Отже, аналізуючи нинішню практику ЄСПЛ, ми можемо визначити певні «червоні лінії» для України під час розробки та застосування процедури примусового видворення нелегальних мігрантів з Криму.

Тепер ми коротко опишемо декілька рішень ЄСПЛ щодо нелегальної міграції та депортації, які можуть стати нам в пригоді. Попри те, що наведено приклади лише незначної кількості рішень ЄСПЛ, таких рішень існує набагато більше. Це дозволяє говорити про існування певних загальновизнаних практик і норм.

1. Справа Сливенко проти Латвії (Заява № 48321/99): 

• У цій справі розглядалася депортація заявника, громадянина Росії, колишнього військовослужбовця СРСР, дислокованого на територію Латвії, і членів його сім’ї з Латвії. 
• ЄСПЛ підкреслив, що держави повинні надавати пріоритет добровільному поверненню та вичерпувати всі можливості для осіб, щоб вони добровільно виїхали, перш ніж вдаватися до примусового видворення. Також Суд наголосив на важливості врахування індивідуальних обставин та забезпечення пропорційного та необхідного застосування сили, з наданням пріоритету для добровільних виїздів, коли це можливо.
• Суд визнав, що заходи щодо видворення заявників були передбачені законом і застосовані з метою захисту національної безпеки. Втім з огляду на конкретні обставини цієї справи (зокрема, те, що заявники проживали в країні майже все своє життя) Суд дійшов висновку, що було порушено статтю 8 ЄКПЛ, оскільки органи влади Латвії перевищили межі розсуду, якими користуються Договірні сторони в такому питанні, і що вони не змогли знайти справедливий баланс між законною метою захисту національної безпеки та інтересами захисту прав заявників за статтею 8 ЄКПЛ. Таким чином, видворення заявників з території Латвії не можна вважати «необхідним у демократичному суспільстві».

2. Справа Амюур проти Франції (Заява № 19776/92):

• У цій справі незаконний іммігрант був заарештований у Франції і позбавлений волі до моменту його депортації.
• Європейський суд визнав, що утримання заявника було свавільним і порушувало його право на свободу, наголошуючи на важливості дотримання процедурних гарантій та забезпечення законності утримання.
• ЄСПЛ встановив, що висилання заявника не порушувало його права за Конвенцією. Однак, було наголошено на важливості забезпечення ефективних засобів правового захисту для оскарження рішень про видворення та обов’язку аналізувати індивідуальні обставини, щоб уникнути ризику свавільного видворення.

3. Справа Адамкевич проти Польщі (Заява № 54729/00):

• Ця справа стосується громадянина України, який був затриманий в очікуванні депортації з Польщі.
• ЄСПЛ наголосив на необхідності для держав надати пріоритет добровільному поверненню та вичерпати всі можливості для добровільного виїзду перед тим, як вдатися до примусового видворення.
• Було підкреслено, що застосування інструменту затримання повинно суворо обмежуватися випадками, коли існує реальний ризик втечі особи або створення ним/нею перешкод під час процесу депортації.

4. Справа Унер проти Нідерландів (Заява № 46410/99): 

• У цій справі заявник, громадянин Туреччини, підлягав депортації з Нідерландів. 
• ЄСПЛ підкреслив, що держави повинні надати особам розумну можливість добровільно виконати накази про депортацію, перш ніж вдатися до примусового видворення. 
• ЄСПЛ підкреслив, що застосування сили має бути пропорційним із заохоченням добровільного виїзду, коли це можливо.

5. Справа Й.Н. проти Сполученого Королівства (Заява № 37289/12):

• Ця справа стосувалася особи, яка була затримана в очікуванні свого видворення зі Сполученого Королівства.
• ЄСПЛ постановив, що тримання під вартою було незаконним, оскільки не було реальної перспективи видворення заявника протягом розумного строку.
• Суд повторив, що метою затримання має бути сприяння видворенню, і якщо видворення не є неминучим, продовження тримання під вартою стає свавільним і порушує статтю 5 Європейської конвенції з прав людини.

7. Справа «Шамаєв та інші проти Грузії та Росії» (Заява № 36378/02) є одним із найважливіших рішень ЄСПЛ, яке розглядало депортацію сотень осіб чеченського походження з Грузії до Росії під час збройного конфлікту в Чечні. 

• Ця справа є важливою, оскільки вона підтвердила зобов’язання держав захищати права осіб у контексті масових депортацій. Зокрема, у рішенні Суду наголошено на зобов’язанні держав проводити індивідуальне оцінювання, поважати заборону катувань і нелюдського поводження, забезпечувати право на свободу та недоторканність та надавати ефективні засоби правового захисту. 
• Рішення підкреслило важливість дотримання стандартів прав людини навіть у складних обставинах, таких як збройні конфлікти та масові переміщення людей. 
• Це рішення є прецедентом для справ, пов’язаних із депортацією або видворенням великих груп осіб, і підкреслює необхідність індивідуальної оцінки, поваги до прав людини та дотримання міжнародних правових стандартів.

8. Справа Нуньєс проти Норвегії (Заява № 55597/09):

• Ця справа стосувалася депортації особи, яка нелегально потрапила до Норвегії та мала стосунки з іншою особою, яка мала право проживання на території Норвегії. Пізніше у зазначених осіб народилися дві доньки.
• ЄСПЛ встановив, що депортація порушувала б право на повагу до приватного і сімейного життя відповідно до статті 8 ЄКПЛ, враховуючи наявність двох дітей, необхідності догляду за ними, а також їх близькі стосунки з заявницею.
• Була підкреслена важливість врахування впливу на сімейне життя та необхідність пропорційності при прийнятті рішень про депортацію.

9. Справа M. проти Німеччини (Заява № 19359/04):

• Ця справа стосувалася депортації особи, яку підозрювали у загрозі національній безпеці через екстремістську діяльність.
• ЄСПЛ встановив, що депортація не порушувала б права згідно зі статтями 3 (заборона катування) та 8 (право на повагу до приватного та сімейного життя) Конвенції.
• Суд підкреслив обов’язок держави забезпечувати національну безпеку та визнано, що оцінка загроз і прийняття рішень щодо депортації включає складні експертні оцінки національних органів. 

Що може взяти до уваги Україна при напрацюванні процедури примусового видворення, враховуючи ці справи?

1. Держави повинні надавати пріоритет добровільному поверненню нелегальних мігрантів та вичерпувати всі можливості для осіб, щоб вони добровільно виїхали, перш ніж вдаватися до примусового видворення. Фактично це є важливим аргументом на користь того, що процедура примусового видворення потребує вдосконалення, щоб надати пріоритет саме добровільному виїзду нелегальних мігрантів з Криму.
2. Затримання та позбавлення волі нелегальних мігрантів має використовуватися як крайній захід. Умови тримання мають відповідати мінімальним стандартам людської гідності, а термін тримання під вартою має бути обмеженим.
3. Держави не повинні піддавати осіб, у тому числі нелегальних мігрантів, тортурам, нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню під час видворення. Це стосується способу депортації, умов утримання та поводження з мігрантами протягом усього процесу.
4. Держави зобов’язані забезпечити, щоб процес депортації не створював реального ризику для життя мігранта. Це включає оцінку потенційних небезпек у країні призначення та забезпечення наявності відповідних заходів безпеки. Беручи до уваги останні події в Росії, а саме протистояння ПВК «Вагнер» та російських збройних сил, цілком реальною залишається перспектива серйозної дестабілізації на території Росії, що може ускладнити для України видворення громадян Росії з Криму, оскільки у такій ситуації видворення в Росію може створити реальні ризики для їхнього життя. 
5. Нелегальні мігранти мають право на певні процедурні гарантії, такі як право бути поінформованим про причини їхньої депортації, право оскаржити рішення та право на ефективні засоби правового захисту.
6. Україна зобов’язана проводити індивідуальну оцінку ситуації кожного мігранта перед тим, як розпочати процедуру депортації. Ця оцінка повинна брати до уваги відповідні фактори, такі як особисті обставини особи, потенційні ризики в країні призначення та вплив на сімейне життя мігранта.
7. Україна повинна враховувати право на повагу до сімейного життя відповідно до статті 8 Європейської конвенції з прав людини. Заходи депортації мають бути пропорційними та враховувати вплив на сім’ю, зокрема на права та найкращі інтереси дітей. Особлива вразливість дітей повинна враховуватися понад усе, і є вирішальною та переважає над незаконністю перебування іноземця на території держави.

Наостанок варто підкреслити, що рішення та практика ЄСПЛ не є єдино правильним дороговказом, яким має рухатися Україна. Унікальність нашої ситуації передбачає, що певні рішення будуть прийматися вперше, формуючи таким чином нові прецеденти та практику. Проте зазначені висновки з існуючої практики ЄСПЛ демонструють певні «червоні лінії», повне ігнорування яких може мати негативні наслідки для України. 

Автор: Владислав Мірошниченко, аналітик УГСПЛ

Підписуйтесь на сторінки УГСПЛ у соціальних мережах:

Facebook | Instagram | Telegram юридичний | Telegram з анонсами подій | Twitter | Youtube

Дана публікація стала можливою завдяки щедрій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) в рамках Програми «Права людини в дії», яка виконується Українською Гельсінською спілкою з прав людини.

Погляди та інтерпретації, представлені у цій публікації, не обов’язково відображають погляди USAID, Уряду США. Відповідальність за вміст публікації несуть виключно автори та УГСПЛ.

У світі, USAID є однією з провідних установ у сфері розвитку, яка виконує роль каталізатора цих процесів та допомагає досягати позитивних результатів. Діяльність USAID є проявом доброчинності американського народу, а також підтримує просування країн-отримувачів допомоги до самостійності та стійкості та сприяє забезпеченню національної безпеки та економічного добробуту США. Партнерські стосунки з Україною USAID підтримує з 1992 року; за цей час, загальна вартість допомоги, наданої Україні з боку Агентства, склала понад 9 млрд. доларів США. До поточних стратегічних пріоритетів діяльності USAID в Україні належать зміцнення демократії та механізмів досконалого врядування, сприяння економічному розвитку та енергетичній безпеці, вдосконалення систем охорони здоров’я та пом’якшення наслідків конфлікту у східних регіонах. Для того, щоб отримати додаткову інформацію про діяльність USAID, просимо Вас звертатися до Відділу зв’язків з громадськістю Місії USAID в Україні за тел. (+38 044) 521-57-53. Також пропонуємо завітати на наш вебсайт: http://www.usaid.gov/ukraine, або на сторінку у Фейсбук: https://www.facebook.com/USAIDUkraine.