Публікація

X. Право власності

Категорія власності посідає особливе місце в суспільній свідомості й загалом у суспільному житті. Право власності є базисом та гарантією існування ы розвитку громадянського суспільства.

Право громадянина на власність як важливий атрибут правової держави і демократичного суспільства закріплено в Конституції України, у якій установлено форми власності (статті 13, 41, 142 та 143 Конституції України), закріплено рівність усіх суб’єктів права власності (статті 1 та 13 Конституції України), гарантії права власності та обов’язки власників (статті 13 і 41 Конституції України). Крім того, стаття 41 Конституції України передбачає, що кожен має право володіти, користуватися, розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.[1] Примусове відчуження об’єктів права приватної власності може бути застосовано лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, передбаченому законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їхньої вартості.

Примусове відчуження таких об’єктів з наступним повним відшкодуванням їхньої вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану. Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Закон України „Про власність” закріпив основні засади права власності в Україні та визначив правомочності власника: передбачено можливості власника здійснювати стосовно майна будь-які дії, що не суперечать закону, зокрема, щодо використання майна для здійснення господарської та іншої не забороненої законом діяльності, право передавати його безоплатно або за плату у володіння або у використання інших осіб. Цей закон закріпив заборону державі безпосередньо втручатися в господарську діяльність суб’єктів права власності. Водночас передбачається, що при здійсненні своїх прав та виконання обов’язків власник зобов’язаний дотримуватись моральних засад суспільства. У законі також установлено, що склад, кількість та вартість майна, що може знаходитися у власності громадян не обмежується, крім випадків передбачених у законі. У той же час, також передбачено, що окремими законодавчими актами може бути встановлений спеціальний порядок набуття громадянами права власності на окремі види майна, а також визначені види майна, які не можуть знаходитись у власності громадян. Спеціальними нормами Закону України „Про власність” регулюється право приватної власності громадян на землю, право приватної власності на квартиру та інші види майна[2]. Пізніше новий Цивільний кодекс деталізував регламентацію права власності відповідно до Конституції України.

Поняття права власності та його
загальні обмеження

Аналізуючи українське законодавство про власність на предмет його відповідності європейським стандартам, насамперед Європейській конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, зокрема, статті 1 Першого протоколу, слід акцентувати увагу на деяких дуже важливих аспектах.

Стаття 1 Першого протоколу до Європейської конвенції з прав людини визначає:

„Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які, на її думку, є необхідними для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.”

За своєю структурою стаття 1 Першого протоколу Конвенції включає в себе три правила, які можна визначити таким чином:

–  перша норма, яка визначена в першому реченні першого абзацу, встановлює принцип поваги права власності;

–  друга норма, яка міститься ві, з’являються переважно в регіональній пресі (наприклад, «Українська газета. Русский вариант» у м. Києві, газета «Деловые новости» у м. Херсоні, газета «Ровеньковские вести» у м. Ровеньки Луганської області, газета «Донецкие новости» у м. Донецьку тощо) або виданнях політичних партій, насамперед проросійських і лівих чи крайньоправих політичних сил. Серед них варто згадати газети „Крымская правда” та деякі інші проросійські видання Криму, які постійно нагнітають антимусульманську атмосферу.

Зросла кількість нетолерантних публікацій в електронних ЗМІ. У цьому плані особливою нетерпимістю відрізняється сайт організації „Единое Отечество” (www.otechestvo.org.ua), яку, як і Союз православних громадян України, очолює Віктор Кауров. На цьому сайті постійно публікуються матеріали, які можна трактувати як такі, що ображають почуття вірних багатьох конфесій, насамперед, УПЦ КП, УГКЦ, і нагнітають релігійну нетерпимість.

Важливим фактором виховання релігійної толерантності має бути школа. Проте часто в ній якраз і виявляються історичні чи побутові прояви нетерпимості до представників інших конфесій. Так, прокуратура Кіровоградської області порушила справу проти вчителя Несватківської загальноосвітньої школи за пропаганду антисемітизму й релігійної нетерпимості.

Навчальний план та програма курсів підвищення кваліфікації вчителів з основ безпеки життєдіяльності[16] передбачає в розділі „Безпека інформаційного простору. Сучасна інформаційна система” викладання інформації про релігійні секти, хоча законодавство не передбачає такого терміну й, відповідно, у даному розрізі частіше всього наперед нав’язується власне розуміння цього поняття, що часто несумісне з концепцією свободи релігій та віросповідання й рівністю всіх релігійних організацій. Пізніше, вчителі шкіл передають цю інформацію учням у середніх школах.

Випадки вандалізму

Вандалізм є одним з найбільш поширених прикладів силового вираження релігійної нетолерантності та нетерпимості в суспільстві.

На постійні випадки вандалізму жаліється вірменська громада у Львові. За словами настоятеля громади о. Тадеоса Ґеворґяна, біля їх храму, який є головним собором Вірменської Апостольської Церкви в Україні, постійно відбуваються акти вандалізму: невідомі розбивають пляшки другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення майна і встановлює для цього певні умови;

–  третя норма, яка закріплена в другому абзаці, визначає право Договірних сторін, крім іншого, контролювати використання майна відповідно до загальних інтересів.

У своїй практиці Європейський суд звертав увагу на те, що ці три норми є “різними”, але це не можна розуміти в такому сенсі, що вони не пов’язані одна з одною: друга та третя стосуються особливих випадків посягання на право мирно володіти своїм майном і повинні, таким чином, тлумачитись у світлі загального принципу, який закріплений у першій нормі[3].

Як підтвердження цього, у рішенні „Совтрансавто-Холдинг” проти України” Європейський суд з прав людини наголосив, що ці норми органічно пов’язані між собою. Друге і третє положення статті 1 є окремими випадками „втручання в право власності”, а відтак вони мають тлумачитися в контексті принципу, закріпленого у першому положенні.[4]

Важливу роль у вирішенні конкретних питань, пов’язаних із застосуванням положень Європейської конвенції відіграє практика Європейського суду. У контексті широкого застосування статті 1 Першого протоколу і юриспруденції Європейського суду з цього питання важливим є порівняльний аналіз поняття майна, що міститься в українському законодавстві про власність та в Європейській конвенці вікна, ламають загородження. Правда, як зазначає отець-настоятель, останнім часом вандали вже не розписують ззовні стіни храму, як це було колись. Громада не може собі дозволити платну охорону, тому вона звертається до влади про захист, тим більше, що вірменський собор є однією з найцінніших пам’яток історико-архітектурного заповідника Львова.

Працівники лікарні в м. Чорткові (Тернопільська обл.) перекопали стародавній єврейський цвинтар, розташований на прилеглій до лікарні території, з тим, щоб використовувати цю ділянку як сад. Це було зроблено, незважаючи на те, що кладовище зареєстроване як пам’ятка історії. Цей цвинтар є одним із найстародавніших єврейських поховань у Чорткові, датоване початком XVII століття. За словами Якова Баранова, провідника єврейської спільноти Чорткова, серед похованих є засновник хасидського руху Чорткова рабин Давид Моше Фрідман, тому кладовище є місцем паломництва юдеїв.

Як повідомили в Управлінському бюро релігійної організації Свідків Єгови в Україні, зафіксовано 34 випадки вандалізму щодо їхнього майна. Зазвичай, вони пов’язані з молодими людьми, які жбурляли різні предмети в місцеві культові споруди та пошкодили їх. У деяких випадках такі молодики перебували в стані алкогольного сп’яніння. В інших випадках це було зроблено з причини релігійної нетерпимості.

У ніч з 18 на 19 червня невідомі вимазали мазутом фронтон католицького храму св. Йосипа, що по вулиці Декабристів у Миколії.

Як свідчить аналіз практики Європейського суду, у контексті Європейської конвенції до майна належать, крім рухомих і нерухомих речей, також:

–  акції компаній (пояснення Європейського суду по скаргах № 8588/79 та №8589/79 “Бреймлід і Мальстром проти Швеції);

–  позови про відшкодування збитків за внутрішнім законодавством;

–  рішення арбітражного органу в зв’язку зі спором (Справа Грецькі нафтопереробні заводи “Стерн” проти Греції);

–  законні розрахунки на те, що існує певне становище (Справа Компанії “Пайн Веллі девелопментс Лтд” проти Ірландії);

–  господарські інтереси, пов’язанні з управлінням бізнесом, а також управління клієнтурою (ділова репутація, нематеріальні активи тощо) (Справа Іатрідіс проти Греції, Справа Ван Марле та інші проти Нідерландів)

–  право на пенсію (якщо протягом якогось періоду робилися внески) (Справа Мюллер проти Австрії) .

Як бачимо поняття “власності” і “майна” в значенні статті 1 Першого протоколу досить широке. Це цілий спектр економічних інтересів, які потрапляють у сферу дії права власності, включаючи рухоме й нерухоме майно, майнові та немайнові інтереси. І на практиці поняття власності отримало доволі широке тлумачення та застосування. При розгляді справ Хендісайд та Маркс, Суд пояснив, що різноманітні терміни відносяться до концепції власності в звичайному розумінні цього слова. Але в справаєві. Це не перший випадок осквернення католицьких святинь на півдні України, – повідомила прес-служба Одесько-Сімферопольської єпархії РКЦ. У ніч перед похороном Папи Івана Павла ІІ храм св. Йосипа закидали яйцями. Подібний акт вандалізму був вчинений тоді ж в Ізмаїлі Одеської області. „Мене турбує, що це вже не перший випадок агресії проти Католицької Церкви в Миколаєві цього року, – сказав єпископ Одесько-Сімферопольський РКЦ Броніслав Бернацький. – Мене дивує також, що влада Миколаєва практично не реагує на ці хуліганські витівки, спрямовані проти наших віруючих”. Єпископ Бернацький звернувся з відповідною заявою до голови Миколаївської облдержадміністрації Олександра Садикова.

На масиві „Сонячний” м. Тернополя невідомі розіп’яли чорне кошеня і осквернили ікону. Паперову ікону прибили до дерева величезним цвяхом. Очі Ісуса викололи, образ замалювали червоною п’ятикутною зіркою в колі, під малюнком написали три шістки, що підтверджує версію, що це справа рук сатанистів.

Великі написи антисемітського характеру з’явилися в середині липня на двох головних синагогах Дніпропетровська – Малій і Центральній.

У Києві осквернено центр громади реформованого юдаїзму „Га Тіква”. Біля входу до центру 13 червня 2005 року було виявлено антисемітські написи, свастику та малюнок повішеної Зірки Давида. Поряд був також напис, у якому Президента Віктора Ющенка називали ворогом України.

У Донецьку вночі невідомі розбили 27 вікон у храмі Сергія Радонежського УПЦ (МП).

Зранку 19 листопада загорілася тимчасова дерев’яна каплиця, розташована на будівельному майданчику собору УГКЦ у Києві. На думку громади, це був умисний підпал, на що вказують певні факти. Відкрито кримінальну справу.

Міліція займається розслідуванням акту вандалізму на мусульманському кладовищі в селі Калинівка Чорноморського району, де невідомі зловмисники осквернили декілька могил. До розслідування підключилося місцеве відділення СБУ. Як повідомив голова Чорноморського регіонального меджлісу кримських татар Велі Ібраїмов, інцидент відбувся в ніч з 30 на 31 серпня. Вандали повалили вісім надгробних пам’ятників, а деякі з них цілком зруйнували. Крім того, на стіні молитовного будиночка, розташованого на території кладовища, у ту ж ніч з’явився видряпаний каменем образливий напис з погрозами й нецензурною лайкою на адресу кримських татар. Самі кримські татари думають, що те, що сталося на кладовищі – справа рук малолітніх зловмисників. „На мою думку, це зробили діти, але під чиїмсь керівництвом, – уважає В. Ібраїмов. – На такий висновок мене наштовхує та обставина, що вандали не торкнули більш міцні пам’ятники, а повалили винятково ті, котрі були під силу навіть дітям”. Голова регіонального меджлісу відзначив, що Чорноморський район до останнього часу вважався одним із найбільш спокійних у Криму з погляду міжнаціональних конфліктів. „У нас узагалі тихий регіон, і це – перший акт вандалізму в нашому районі, – говорить Ібраїмов. – Але, очевидно, у тих, хто не хоче, щоб у нас усе було добре, руки доходять вже й до окраїн Криму. Можливо, цими вандалами командував хтось із Сімферополя”. „Працівникам правоохоронних органів ми сказали, що, якщо вони протягом 1-2 місяців не знайдуть винних у тому, що сталося, ми самі їх знайдемо й покараємо, – додав Ібраїмов. – Однак керівництво міліції і СБУ пообіцяло нам, що не закриє кримінальну справу по даному факту, поки злочинці не будуть арештовані”.

9. Дискримінація за релігійною ознакою

Згідно зі статтею 24 Конституції, громадяни України мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками релігійних та інших переконань. Заборона дискримінації релігійних організацій конкретизується в статті 5 Закону України „Про свободу совісті та релігійні організації”.

На початку 2006 року Україна ратифікувала Протокол № 12 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, яким встановлено загальну заборону дискримінації, в тому числі й за ознакою релігії.

Загалом в Україні важко відстежити випадки дискримінації фізичних осіб за релігійними мотивами, з-за того, що ці люди часто не бажають скаржитися на своїх кривдників або не розуміють наявності у них прав щодо заборони подібної дискримінації.

Дискримінація релігійних громад є достатньо поширеною. Приклади щодо нетері Маркс Суд висловив думку про те, що стаття 1 Першого протоколу застосовується лише до існуючої власності тої чи іншої особи, а не до права набувати власність. Право наслідувати власність не є майновим правом до того часу, поки воно не оскаржується. А, отже, гарантії статті 1 Першого протоколу не приводяться в дію до того часу, поки немає можливості заявити право домагання на власність, що є предметом спору. Правом оберігається лише реально існуюча власність, а не право набувати власність в майбутньому.

В українському законодавстві використовується наступне визначення: право власності – це право особи на річ (майно), яке вона реалізує відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб(стаття 316 Цивільного кодексу України). А, отже, до об’єктів права власності віднесено не тільки речі, що є предметами матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов’язки (стаття 179 ЦКУ), але й майно, що визначається як особливий об’єкт права власності, до якого відносять окрему річ, сукупність речей, а також майнові права та обов’язки (стаття 190 ЦКУ). Окремими видами майна вважають підприємство, як цілісний майновий комплекс та валютні цінності. Але в той же час, розуміння об’єктів права власності в українському законодавстві залишається дещо вужчим, що відзначається на ефективності захисту права власності в Україні.

Потрібно зазначити, що Європейський суд самостійно оцінює визначення терміну „майно”, при цьому оцінка може розходитися з визначеннями й оцінками, що зазвичай застосовуються у внутрішньому (національному) праві. Цей метод „автономного” тлумачення широко застосовується Європейським судом. Так, у справі „Беєлер проти Італії” від 5 січня 2000 року суд зазначив, що поняття „майно” у статті 1 Першого протоколу має автономне значення, яке не обмежується власністю на фізичні речі. Воно є незалежним від формальної класифікації в національному праві: деякі інші права та інтереси, що складають активи, можуть розглядатися, як право власності й, таким чином, як „майно” в цілях даного положення.

Визначальними критеріями для оцінки майна є економічна цінність, тобто грошова його оцінка, виходячи з об’єктивних чинників, а також ознака реальності майна – майно має бути наявним, оскільки Європейська конвенція не захищає майбутні права.

Слід також зазначити, що Європейська конвенція однаково захищає право власності як фізичних, так і юридичних осіб, що часто не відбувається в українському законодавстві. Більше того, фактично створена конкуренція цих норм при застосуванні Цивільного кодексу (права власності фізичних осіб) та Господарського кодексу (права власності переважно юридичних осіб). Різні норми матеріального права знаходять подальші відмінності й у процесуальних гарантіях судового захисту права власності, що є відмінними в господарських судах і судах загальної юрисдикції.

Другим важливим аспектом застосування законодавства про захист права власності є межі допустимого (розумного) втручання держави в справи власника. Якщо звернутися до українського законодавства, то право власності визначається через класичну формулу: власник може володіти, користуватися і розпоряджатися майном у межах, передбачених законом. А оскільки, закон є продуктом перш за все державної діяльності, можна тлумачити цей принцип, як можливість використання майна на свій розсуд у межах, передбачених державою, або в межах, передбачених державою й закріплених у законі.

Так само вимога про те, що будь-яке вилучення чи позбавлення власності повинно здійснюватися в інтересах „суспільства”, напряму згадане у другій нормі статті 1 Першого протоколу Конвенції. Третя норма цієї статті також згадує „загальні” інтереси. А, отже, будь-яка форма втручання в право власності незалежно від того, яка норма поширюється на неї, повинна відповідати вимогам про наявність законної мети – інтересів суспільства.

Крім того, відповідно до практики Європейського суду для того, щоб втручання в право власності вважалось допустимим, воно повинно служити не лише законній меті в інтересах суспільства, а повинна бути розумна співмірність між використовуваними інструментами й тою метою, на котру спрямований будь-який захід, що позбавляє особу власності. Розумна рівновага має зберігатися між загальними інтересами суспільства та вимогами дотримання основних прав особи (рішення в справі АГОСІ проти Об’єднаного Королівства). Іншими словами, заходи щодо обмеження права власності мають бути пропорційними щодо мети їх застосування.

Проблеми захисту права
на мирне володіння своїм майном

Як свідчить практика Європейського суду з прав людини, найчастіше втручання в право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів законодавчої й судової влад, шляхом прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як ст. 1 Першого Протоколу забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів.

Втручання має бути законним, тобто здійснене на підставі закону. При цьому під «законом» Конвенція розуміє нормативний акт, що має бути «доступним» (accessible) та «передбачуваним» (foreseeable). Також закон має відповіпимості, розпалювання релігійної ворожнечі, процесу видачі земельних ділянок під культові будівлі яскраво показують відмінності в ставленні до релігійних організацій у залежності від їх віросповідання.

У законодавстві така дискримінація заборонена. Проте деякі нормативні акти фактично встановлюють дискримінацію за релігійною ознакою.

Наприклад, це стосується питання оподаткування ПДВ. Ще 12 вересня 1997 року Кабінет Міністрів України Постановою № 1010 затвердив Перелік культових послуг та предметів культового призначення, операції з надання і продажу яких звільняються від обкладання податком на додану вартість. УГСПЛ надіслало запит до його розробника, Міністерства фінансів України, щодо неповноти даного переліку, оскільки ним враховано лише культові послуги та предмети культового призначення, що належать виключно християнським релігійним організаціям. Усі інші фактично залишилися поза цим переліком.

Ситуація ускладнюється тим, що проблема не тільки в ПДВ. Відповідно до статті 7.11.7 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” неприбуткові релігійні організації мають право отримувати доход від культової діяльності. Оскільки в законі такого визначення немає, Державна податкова інспекція застосовує поняття „культові послуги” зі згаданого вище Переліку, до котрого, як ми вже згадували, не входить значний перелік культових послуг нехристиянських організацій.

Таким чином, законодавством установлені дискримінаційні норми щодо оподаткування релігійних організацій нехристиянського віровчення.

На запит УГСПЛ Міністерство фінансів відповіло, що даний перелік був затверджений за результатом „розгляду пропозицій зацікавлених релігійних організацій” та релігієзнавчої експертизи, яку здійснили спеціалісти-релігієзнавці і якими „вивчався порядок надання релігійними організаціями культових послуг та використання предметів культового призначення, можливий їх вплив на здоров’я та безпеку громадян тощо”. Міністерство фінансів також зазначило, що даний перелік можна доповнити шляхом здійснення релігієзнавчої експертизи віросповідної та культової діяльності відповідних релігійних організацій.

10. Політична діяльність релігійних організацій

Найбільш чітка група підтримки з боку політичних сил сформувалася довкола УПЦ (МП). До неї насамперед належать: Комуністична партідати всім вимогам нормативного акта. «Доступність закону» означає наявність доступу та знань щодо цього закону в суспільстві та в окремих осіб. «Передбачуваність» означає можливість передбачити певні дії або наслідки, що можуть виникнути в зв’язку із застосуванням закону.

Розглядаючи питання захисту права особи на мирне володіння майном, необхідно згадати позицію Європейського суду, за якою “позбавлення майна згідно із другою нормою може бути виправданим, тільки якщо доведена, крім іншого, наявність “інтересів суспільства” та “умов передбачених законом”. Більше того, будь-яке втручання у володіння майном повинно задовольняти принцип пропорційності. Як Суд неодноразово зазначав, повинен бути встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства в цілому та вимогою захисту основних прав індивіда.

Найбільша кількість рішень Європейського суду з прав людини стосувалась невиконання або тривалого невиконання рішень національних судів, що були пов’язані із захистом володіння своїм майном. До цієї категорії справ можна віднести рішення по суті в справах: “Півень проти України”, “Жовнер проти України”, “Войтенко проти України”, “Шмалько проти України”, “Науменко проти України”, “Дубенко проти України”, “Михайленки та інші проти України”, “Деркач та Палек проти України”, “Шаренок проти України”, “Кацюк проти України” та інші. І кількість таких справ збільшується із кожним роком.

Наприклад, у грудні 2005 року Євря України (найстарший політичний партнер УПЦ (МП)), Партія регіонів, Соціалістична партія України, Прогресивно-соціалістична партія України (яка навіть сформувала блок з прицерковною організацією Союзом православних громадян України) та інші. На сайті прес-служби УПЦ (МП) на чолі з В. Анісімовим – www.pravoslavye.org.ua – час від часу з’являються повідомлення про „релігійну” (насамперед захист канонічного православ’я) діяльність партій, які носять відверто рекламний характер.

З осені 2005 року активізувалося залучення церковних структур УПЦ (МП) у виборчі перегони. Причому, між деякими прицерковними організаціями розпочалась політична боротьба, оскільки вони співпрацюють з різними партіями. Так, певна конкуренція виникла між згаданим Союзом православних громадян, який підтримав блок лідера прогресивних соціалістів Н. Вітренко і у списку якого лідер СПГ В. Кауров зайняв 10 місце, та Союзом православних братств на чолі з В. Лукіяником, який займає 28 місце в списку КПУ, а тому намагався подати, що УПЦ (МП) підтримує цю партію.

Також деякі духовні особи УПЦ (МП) зайняли місця у виборчих списках партій та блоків. Митрополит Одеський та Ізмаїльський Агафангел (Саввін) очолив список Партії регіонів (за лідера якої В. Януковича він дуже активно агітував на президентських виборах 2004 року) до Одеської облради; також у цьому списку 5 місце посіла ігуменя одного з православних монастирів УПЦ (МП). Священик Димитрій Сидор зайняв пеопейський суд з прав людини зобов’язав Україну виплатити 16 українцям 27,716 тисячі євро за невиконання рішень українських судів щодо їхніх справ. Ці рішення були ухвалені щодо 14 різних справ за скаргами українців. Вони подали скарги до Європейського суду з прав людини на невиконання рішень українських судів про виплату їм грошових компенсацій. Держава не здійснила ці виплати через відсутність коштів у державному бюджеті. Європейський суд визнав порушення прав позивачів і зобов’язав Україну виплатити їм суми від 1 до 2,720 тис. Євро кожному.

Загалом, у 2005 році було винесено 120 рішень проти України, абсолютна більшість яких стосується порушення права мирно володіти своїм майном.[5]

Даний факт не викликає здивування, якщо прийняти до уваги, що за останній рік виконавча служба України забезпечувала виконання лише 50% судових рішень, тоді як у країнах Європи цей показник досягає 80%. Про необхідність змін у сфері державної виконавчої служби чимало говорив екс-міністр юстиції Роман Зварич, який заявляв: „Якщо оцінювати роботу нашої виконавчої служби за п’ятибальною системою, то я б вагався, чи ставити навіть двійку”.

Проблеми української виконавчої служби на місцях чимало фахівців пояснюють її фактичним підпорядкуванням місцевій владі та незахищеним правовим статусом її працівників. Очевидно, не зважаючи на певні кроки в реформуванні, державна виконавча служба не служирше місце в списку блоку Н. Вітренко до Закарпатської облради, він також зареєстрований кандидатом на вибори мера м. Ужгорода. Проте в УПЦ (МП) не вбачають у виборах до місцевих рад політичну діяльність. Так, в інтерв’ю „5” каналу о. Петро Зуєв (УПЦ МП)), зокрема, сказав: „Я б хотів звернути вашу увагу, що є список до Верховної Ради, а є – до місцевих органів влади. Якщо це стосується Верховної Ради, то, безумовно, це політична діяльність. Що ж стосується місцевих рад, то у духовенства є багато проблем на місцевому рівні, і один рік демократії в нашій країні не багато зрушив. Проблеми залишилися. І очевидно духовенство, яке балотується, виправдовує свої дії тим, що, таким чином, буде легше вирішувати конкретні справи”. Подібну думку можна було почути й в інших конфесіях, зокрема, в УПЦ КП, де також представники духовенства заявили про участь у виборах до місцевих рад. Так архієпископ Хмельницький Антоній (Махота) проходить 5-м у списку блоку Костенка і Плюща до Хмельницької облради, а місцеве духовенство цієї ж конфесії не відмовляється від участі у виборах до районної та інших місцевих рад.

Комітет виборців України повідомив, що митрополит УПЦ МП у Спасо-Преображенському соборі 6 січня на урочистій службі агітував за кандидата в мери від блоку „Наша Україна”. При цьому сам він є кандидатом до обласної ради від Партії Регіонів.

Загалом у списках партій та блоків до Верховної Ради, за даними Центральної виборчої комісії станом на кінець січня 2006 року, зафіксовано 10 служителів релігійного культу, переважно з неоп’ятидесятницьких спільнот.

Натомість, Нарада Української уніонної конференції, учасниками якої стали адміністратори, керівники відділів Уніону, конференцій і місій Церви Адвентистів Сьомого Дня прийняла звернення до членів АСД в Україні щодо участі в виборах. У ньому наголошено на позиції Церкви АСД, яка полягає в „невтручанні в політичні процеси та відокремленні Церкви від держави”. У документі також сказано, що члени Церкви можуть брати участь у виборах. За кожним залишається право „на розумний вибір у політичних питаннях чи підтримки якоїсь політичної партії”. Церква не засуджує тих адвентистів, які запрошені до праці в уряді чи тих, що балотуються в якості кандидатів на вибори, оскільки, як сказано в зверненні, „відчуття християнської відповідальності може надихати людину на участь у різних суспільних організаціях, орієнтованих на доброчинні, соціальні, просвітницькі, правозахисні цілі”.

Духовним особам з УГКЦ на церковному рівні категорично заборонено брати участь у виборах до будь-якого рівня рад.

З іншого боку, політизованість церковних діячів подекуди викликає відверту негативну реакцію з боку віруючих. Так, на адресу Державного департаменту релігій надходили скарги з боку вірних Кам’янець-Подільської єпархії УПЦ (МП) на дії місцевого єпископа Феодора (Гаюна), пов’язані із підтримкою останнім Партії регіонів на чолі з В. Януковичем. Також у 2005 р. у деяких православних парафіях зафіксовано розколи громад через незгоду частини віруючих з політичною агітацією в їх храмах і переходом їх в іншу конфесію. Переважно в таких випадках доходило до гострої міжконфесійної боротьби за право на храм і втручання влади та політичних сил (Рівненська, Тернопільська, Чернівецька області).

Руська Істинно-Православна Церква засудила практику використання Церкви в політичних передвиборчих технологіях. Зокрема, вона вважає аморальним „православний піар” партії „Союз” і її лідера, а також ставлять під сумнів достовірність мощів святого Серафима Саровського, які партія „Союз” возить містами України.

Виборча комісія АР Крим довго розмірковувала перед тим, як реєструвати на виборах до Верховної Ради АР Крим блок „За Януковича”, що був утворений регіональним відділенням Партії Регіонів та партії „Руський блок”. Проблема була в тому, що один з пунктів виборчої програми блоку прямо заявляв про „підтримку канонічної УПЦ МП”. На думку членів комісії дане положення розпалює релігійну ворожнечу, і тому комісія звернулася до компетентних органів за висновком.[17] Після чого блок був зареєстрований.

11. Висновки та рекомендації

Підсумовуючи викладене, слід зазначити, що на сьогодні залишається багато проблемних питань у діяльності релігійних організацій, які потребують свого законодавчого вирішення. Нть захисту права власності громадян.

Основою для реформування виконавчої служби в минулому році став Указ Президента України від 20 квітня 2005 року № 701/2005 „Питання Міністерства юстиції України” та Постанова Кабінету Міністрів України від 23 квітня 2005 року № 320 „Про утворення урядового органу державного управління в складі Міністерства юстиції України”.

Указом Президента Кабінету Міністрів України було доручено подати пропозиції щодо внесення змін до відповідних актів законодавства стосовно утворення в складі Міністерства юстиції України урядового органу державного управління з питань державної виконавчої служби, передбачивши утворення відповідних територіальних органів для реалізації покладених на нього завдань. Постановою КМУ утворено в складі Міністерства юстиції України на базі органів державної виконавчої служби Департамент державної виконавчої служби, як урядовий орган державного управління.

На виконання цих документів були подані до парламенту й прийняті ним два закони: 22 липня 2005 року набув чинності Закон України “Про внесення змін до законів України “Про державну виконавчу службу”, а 15 липня 2005 року – Закон України “Про виконавче провадження”.

Законом визначається правовий статус Департаменту державної виконавчої служби та порядок призначення і звільнення його керівних та інших працівників. Департамент державної виконавчої служби визначається як урядовий орган державного управління, який діє в складі Міністерства юстиції України, на яке покладається реалізація єдиної державної політики в сфері примусового виконання рішень. Також Закон визначив питання порядку призначення і звільнення керівних та інших працівників органів державної виконавчої служби.

Таким чином, зміни, що відбулися в системі органів державної виконавчої служби, вибудували чітку схему ієрархічної підпорядкованості та виключили можливість подвійного підпорядкування регіональних та територіальних органів державної виконавчої служби одночасно Департаменту державної виконавчої служби та територіальним управлінням юстиції.

Проте систему недержавних установ виконання судових рішень так і не було дозволено, хоча давно слід докладніше вивчити це питання, з огляду на безпорадність державної служби.

Слід зазначити, що невиконання судових рішень щодо захисту права власності не пов’язані виключно з проблемами державної виконавчої служби, а часто пояснюються українським законодавством.

Наприклад, можна згадати проблему заборони продажу державного майна у відповідності до Закону України „Про введення мораторію на примусову реалізацію майна”. Проблема начебто проста. В Україні була поширена схема „приватизації”, за якої за борги державного підприємства, що часто робилися навмисно, викуповувалось за безцінь майно цих підприємств. Оскільки нормально врегулювати ці стосунки парламент не зміг, то просто наклав заборону на відчуження у будь-який спосіб майна державних підприємств у рахунок боргів цього підприємства. Проте, держава є власником цих підприємств і, встановивши подібний закон, вона фактично позбавила права власності усіх фізичних і юридичних осіб, кому заборгувало дане підприємство. При цьому, останнім не було навіть чого чекати, оскільки борги навіть не обіцяли повернути. У таких умовах Європейський суд з прав людини, звісно, став на сторону осіб, яким було заборговано їхні виплати, що в розумінні Першого протоколу включається до права власності.

Мінюст декілька разів уже пробував змінити цей закон, проте народні депутати відхиляли пропозицію, мотивуючи це державними інтересами захисту власності, котру ще не розікрали. А тим часом, відповідно, все далі порушувалося право власності інших осіб.

На підставі цього Закону зараз не виконуються понад 20 тисяч судових рішень про повернення боргів по заробітній платні на суму близько 50 мільйонів гривень. Загалом же через дію цього Закону зупинено виконання 250302 виконавчих проваджень на суму 10 мільярдів гривень, що складає половину від загальної суми боргів, які залишилися неповернутими. Європейський суд з прав людини завалений скаргами на невиконання судових рішень з-за цього закону, оскільки це є очевидним порушенням Протоколу № 1 Європейської конвенції захисту прав людини та основоположних свобод, а також може бути визнано й порушення статті 13 Європейської конвенції, що гарантує ефективні засоби захисту порушених прав і свобод.

Це стало однією із причин, що в даний Закон було внесено зміни, які виводили із цього мораторію рішення суду щодо виплати заробітної плати. Ці зміни були внесені 21 жовтня 2004 року Законом України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення своєчасної виплати заробітної плати”. Потрібно зазначити, що звернення стягнення на майно державних підприємств та господарських товариств, у статутних фондах яких частка держави становить не менше 25 відсотків, здійснюється на загальних підставах у відповідності до вимог Закону України „Про виконавче провадження”, тобто шляхом накладення арешту і продажу майна боржника. При цьому проблема захисту права власності інших фізичних чи юридичних осіб, яким такі підприємства заборгували інші, ніж заробітна плата, суми залишається актуальною, оскільки мораторій на продаж таких об’єкта наше переконання, вирішення цих проблем може бути більш швидким і ефективним через залучення представників релігійних організацій та експертів до розробки урядових законопроектів і нормативних актів із питань свободи релігії та віросповідання, чого до теперішнього часу майже не відбувалось. Така співпраця дозволить вирішувати проблеми, які на практиці виникають у релігійних організацій, та уникнути створення правових колізій і прийняття законодавчих змін, які не покращують існуючу ситуацію.

Серед основних виявлених порушень релігійної свободи:

–  недоліки чинного законодавства, яке регламентує свободу релігії та віросповідання в Україні (орієнтація законодавства на права груп, а не на права особи, ускладнена реєстрація релігійних організацій, дозвільна система для проведення публічних акцій релігійними організаціями, відсутність чітких норм повернення релігійного майна, відсутність пільг для суспільно-корисної діяльності релігійних організацій тощо);

–  неодноразові факти безпосереднього чи опосередкованого втручання представників державної влади в міжконфесійні конфлікти на боці однієї зі сторін, фаворитизування однієї з конфесій на шкоду іншим (Львівська, Тернопільська, Рівненська, Чернівецька області);

–  факти нетерпимості щодо представників інших конфесій, перешкоджання в здійсненні релігійної діяльності (найчастіше, міжправославні конфлікти, православно-католицькі суперечки, протистояння „традиційні–нетрадиційні” релігії), випадки антисемітизму та вандалізму, діяльність організацій та осіб, які нагнітають релігійну нетолерантність та ворожнечу;

–  зволікання або відмови у виділенні земельних ділянок під будівництво для релігійних громад (скарги з різних регіонів);

–  затягування або відмови у переданні колишніх культових та інших приміщень, конфіскованих у релігійних громад під час радянського режиму; самовільне захоплення храмів інших громад (наприклад, майнові конфлікти переважно у західному регіоні, проблеми з поверненням римо-католицьких костелів та інших приміщень в Одесі, Севастополі, Києві, Житомирі та ін.);

–  використання релігійних організацій чи релігійних чинників у політичних цілях, зокрема, на виборах (Одеса, Київ, Закарпаття, АР Крим).

Також виявлено ряд позитивних зрушень у сфері дотримання релігійної свободи:

–  значно активізуів зберігається.

Проте проблема власності інших осіб залишається, і всі вони також можуть скаржитися до Європейського суду з прав людини, оскільки їхнє право власності не може бути захищене в країні на підставі судового рішення національного суду, позаяк воно не виконується.

Схожою проблемою є проблема невиплати вчителям надбавок, що передбачені Законом України „Про освіту” (наприклад, відповідно до статті 57 цього закону). Про це свідчить наступна справа.

Справа П. (м. Чернігів)[6]

У січні 2003 року громадянка Пашук Тетяна Василівна (далі Заявник), яка має загальний педагогічний стаж понад 30 років і все своє життя працювала в середній спеціалізованій школі № 1 з поглибленим вивченням іноземних мов міста Чернігова (спеціаліст вищої категорії), звернулася в Деснянський районний суд міста Чернігова з позовом про стягнення з Управління освіти Чернігівської міської ради надбавку за вислугу років, а також допомогу на оздоровлення в розмірі 4500 гривень.

За рішенням Деснянського районного суду міста Чернігова від 07 квітня 2003 року з управління освіти Чернігівської міської ради на користь Заявника було стягнуто 3068 гривень 84 копійок надбавки за вислугу років, 758 гривень 51 копійку допомоги на оздоровлення, індексації 1037 гривень 79 копійок, а всього 4865 гривень 14 копійок.

Згідно з ухвалою Апеляційногвалася діяльність Всеукраїнської Ради Церков та релігійних організацій (проведено ряд зустрічей, зокрема, з Президентом, та оприлюднені кілька заяв);

–  при більшості обласних адміністрацій створено міжконфесійні ради, які допомагають у вирішенні актуальних справ, у т.ч. майнових, у сфері державно-конфесійних відносин;

–  певною мірою активізували свої дії щодо відстоювання власних прав, у т.ч. у судах, самі релігійні організації;

–  певне покращення є в здійсненні культової діяльності релігійних організацій в армії.

Рекомендації:

1)  Слід привести українське законодавство у відповідність до вимог статті 9 та 11 Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод у світлі судової практики Європейського суду з прав людини, зокрема, щодо забезпечення нейтралітету держави, можливості релігійній громаді отримати статус юридичної особи та вільно відправляти релігійні культи. При цьому доцільно використовувати Керівні принципи для аналізу законодавства стосовно релігії чи віри, схвалені Парламентською асамблеєю ОБСЄ та Венеціанською комісією у 2004 році.[18]

2)  При розробці нової редакції закону про релігійні організації перенести акцент з перевірки організації при реєстрації на моніторинг їхньої діяльності: відповідно скоротити та спростити реєстрацію релігійних організацій, прирівнявши їх процедуру принаймні до реєстрації об’єднань го суду Чернігівської області від 1 липня 2003 року вищевказане рішення Деснянського районного суду від 07 квітня 2003 року залишено без змін, а скаргу міського управління освіти – без задоволення. Тобто, рішення суду від 07 квітня 2003 року набуло чинності та стало обов’язковим для виконання.

Ухвалою колегії суддів судової палати в цивільних справах Верховного Суду України від 3 листопада 2004 року було відмовлено в задоволенні касаційної скарги управління освіти Чернігівської міської ради на рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 7 квітня 2003 року та ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 4 липня 2003 року.

17 грудня 2004 року виконавчий лист був пред’явлений Заявником у відділ державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції міста Чернігова для виконання. Спочатку виконавчий документ був повернутий з причин відсутності коштів на рахунку відповідача. Після скарг виконавче провадження було знову відкрите.

Тим часом, з-за масових скарг учителів парламент приймає Закон України „Про реструктуризацію заборгованості з виплат, передбачених статтею 57 Закону України „Про освіту” педагогічним, науково-педагогічним та іншим категоріям працівників навчальних закладів”. Тобто, борг перед вчителькою визнавався державним боргом і повинен був відповідно до закону погашатися протягом п’яти років рівними частинами шляхом включення видатків відповідними законами України про Державнромадян.

3)  Усунути дискримінацію при реєстрації статутів релігійних громад та чітко визначити підстави відмови в реєстрації або скасування реєстрації статутів релігійних громад.

4)  Державні органи не повинні втручатися у внутрішньоцерковні справи, зокрема, щодо створення єдиної помісної православної церкви, нав’язуванні певної єдиної організаційної структури, захищати одну зі сторін у внутрішньоцерковному конфлікті тощо.

5)  Слід запровадити дієві механізми запобігання дискримінації за релігійною ознакою, особливо в кримінально-виконавчій системі, соціальній сфері та сфері трудових відносин. Також необхідно доопрацювати законодавство щодо оподаткування релігійних організацій з метою усунення дискримінації організацій, що не належать до християнського віровчення.

6)  Правоохоронні органи повинні належно реагувати на випадки розпалювання релігійної ворожнечі, вандалізму особливо з боку домінуючих релігійних організацій, та суб’єктів, що здійснюють боротьбу з організаціями, що на їхню думку є сектами.

7)  З метою усунення дискримінаційної адміністративної практики та конфліктів між церквами прийняти чіткі правові норми щодо підстав, порядку та термінів повернення культового майна церков. Також доцільно розробити детальний план повернення культового майна з визначенням цих процедур у часі щодо кожного об’єкту. У разі неможливості повернення такого майна можна передбачити надання певної компенсації, зокрема, на будівлю нових культових споруд.

8)  Місцевим органам влади слід переглянути прийняті ними правові акти, що встановлюють дискримінаційні положення, а також додаткові, непередбачені законом обмеження права на свободу віросповідання при проведенні мирних зібрань, оренди приміщень, виділення земельних ділянок та поверненні культових споруд. Слід чітко законодавчо визначити загальні принципи виділення земельних ділянок під будівництво культових споруд.



[1] “Ліквідація Держкомрелігій і створення на його базі Держдепрелігій є наочним свідченням тієї уваги, яку керівництво країни приділяє питанням подальшої гармонізації державно-конфесійних відносин”. Інтерв’ю з директором Державного департаменту у справах релігій Ігорем Бондарчуком від 18 листопада 2005 року. Доступно на сайті РІСУ: www.risu.org.ua.

[2] „Права людини в Україні – 2004. Доповідь правозахисних організацій”. Харків: Фоліо, 2005, стор. 102-121. Доступно в Інтернеті на сайті УГСПЛ: www.helsinki.org.ua.

[3] Дивіться в Інтернеті на сайті „Майдан”: http://www.maidan.org.ua/static/news/1144246508.html.

[4] Таку думку підтримують й інші експерти. Зокрема, див. Г. Друзенко, Подія року 2005 у державно-релігійних взаєминах: юридичний аналіз // http://www.risu.org.ua/ukr/religion.and.society/analysis/article;8664/

[5] Дивіться в Інтернеті на сайті„Майдан”:http://www.maidan.org.ua/news/view.php3?key=1143543053&bn=maidan_news&site=maidan.

[6] Дивіться на офіційному сайті політичної партії„РегіониУкраїни”:http://regions.org.ua/?do=articles&cat=3&id=14696&page=2.

[7] М. Васін, експерт із правових питань Інституту релігійної свободи, магістр права. Аналіз законодавчих ініціатив у сфері свободи совісті та діяльності релігійних організацій протягом 2005 року// http://www.risu.org.ua/freedom/analytics/article;8920.

[8] Міністерство України у справах національностей, міграції та культів. Управління у справах релігійних організацій, Рекомендації до практичного застосування Закону України про свободу совісті та релігійні організації (постатейні роз‘яснення щодо їх застосування), Київ 1995

[9] Експерти Інституту релігійної свободи. Огляд порушень права на свободу совісті і віросповідання та фактів перешкоджання діяльності релігійних організацій в Україні у 2005 році // http://www.risu.org.ua/freedom/analytics/article;9251/

На підставі цього та відсутності грошей на рахунку відповідача Державна виконавча служба вже втретє закрила виконавче провадження по цій справі.

Вичерпавши усі національні засоби захисту своїх прав П. восени 2005 року звернулася до Європейського суду з прав людини зі скаргою на порушення права володіння своїм майном через невиплату їй компенсацій у розумний строк, порушення права на справедливий суд через тривале невиконання судового рішення. При цьому вказувалося, що держава не може фактично в односторонньому порядку змінювати порядок виконання судового рішення, визначати порядок сплати своїх боргів, а, відповідно, даним національним законом порушувалося право громадянки П. мирно володіти своїм майном.

Як уже зазначалося, стаття 1 Першого протоколу Європейської конвенції дає дещо ширше тлумачення поняття майна, ніж те, що є в українському законодавстві. Акції та корпоративні права, які випливають з володіння акціями, розглядаються як один із видів майна, що підлягає захисту механізмами Європейської конвенції.

Аналізуючи українське корпоративне законодавство, можна навести декілька проблем, які сьогодні значною мірою можна розглядати як результат недосконалості регулювання права власності. Ідеться, насамперед, про захист акціонерів закритих акціонерних товариств.

Проблема закритих акціонерних товариств стала чи не найгострішою в розвитку поточного корпоративного законодавства. Вочевидь саме існування української моделі закритого акціонерного товариства, закріплене ще в Законі України „Про господарські товариства”, який був прийнятий у вересні 1991 року, поклало початок ескалації цього загострення, яке виявилось й у прийнятих Цивільному і Господарському кодексах України. Достатньо сказати, що в Цивільному кодексі України, прийнятому 16 січня 2003 року, взагалі відсутня згадка про наявність закритих акціонерних товариств. Разом з тим, прийнятий одночасно Господарський кодекс України передбачає існування як відкритих , так і закритих акціонерних товариств.

Гострота проблеми визначається невирішенням питання про порядок відчуження акцій закритого акціонерного товариства. Ні прийнятий у 1991 році Закон України „Про господарські товариства”, ні Господарський кодекс України не містять чіткої процедури відчуження акцій закритого акціонерного товариства. Не передбачені також умови компенсації вартості власникам акцій, які може викупити акціонерне товариство в акціонера в закритому товаристві при ненаданні йому права продати їх на свій розсуд (будь-якій третій особі). Таким чином, усе навантаження переноситься на корпоративне регулювання (тобто на закріплення відповідних положень у статутах). Але, як свідчить аналіз більшості статутів закритих акціонерних товариств, такі положення в них, як правило, відсутні.

Не вирішене питання і про правонаступництво в зв’язку зі смертю акціонера – фізичної особи, якій належали акції закритого акціонерного товариства. Не врегульовані питання про можливість застави акцій у закритих акціонерних товариствах. Яскравими прикладами порушення прав акціонерів можуть слугувати приклади з вилучення акцій у акціонерів, у тому числі за порушення трудової дисципліни, за звільнення з роботи без поважних причин тощо.

Якщо торкнутися проблеми функціонування відкритих акціонерних товариств, то і в цій сфері має місце значна кількість порушень прав акціонерів. Передусім ідеться про „розмивання” пакетів акцій. Поки що відсутні норми, які могли б надійно захистити інтереси міноритарного акціонера. Як приклад порушення корпоративних прав у контексті статті 1 Першого протоколу до Європейської конвенції можна навести справу „Совтрансавто-Холдинг” проти України”.

Необхідно відмітити, що право на мирне володіння майном тісно пов’язане з охороною даного права нормами цивільного, адміністративного та кримінального законодавства.

В Україні в 2005 році мали місце значні проблеми в тлумаченні та застосуванні відповідного законодавства. Зокрема, було внесено зміни до Кодексу України про адміністративні правопорушення (Закон України „Про внесення змін в Кодекс України про адміністративні правопорушення” № 2635-IV), якими було встановлено, що крадіжка чужого майна вважається дрібною, якщо вартість такого майна на момент здійснення правопорушення не перевищує трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Таким чином, у відповідності до вищевказаних змін адміністративна відповідальність за дрібну крадіжку наступає, якщо винна особа посягала на всі форми власності, у тому числі приватну.

Але здивування викликало пояснення Верховного суду України[7], який висловив позицію, що дані зміни зробили неможливими встановлення кримінальної відповідальності за окремі правопорушення, які раніше визнавалися злочинами. Суд дійшов до висновку, що Законом здійснена часткова декриміналізація окремих злочинів, які передбачені ст. 185, 188, 190, 191, 193 КК України. І більше того, до дрібних крадіжок віднесли кра_ftn10>[10] Детальніше про проблеми з реєстрацією релігійних організацій див.: М. Васін, Аналіз законодавчих ініціатив у сфері свободи совісті та діяльності релігійних організацій протягом 2005 року. // http://www.risu.org.ua/freedom/analytics/article;8920/.

[11] Наказ Міністерства освіти і науки України від 26 липня 2005 року № 437.

[12] Інтерв’ю з Петром Гануличем, генеральним секретарем Української асоціації релігійної свободи. // http://www.risu.org.ua/ukr/religion.and.society/interview/article;6615/

[13] Детальніше у номері „Національна безпека і оборона”, №8 (68) 2005, присвяченому дискусії щодо релігійного навчання і виховання в Україні // http://uceps.org/additional/NSD68_ukr.pdf

[14] Лист Міністерства освіти і науки України від 18.08.2005 р. № 1/9-436

[15] УПЦ КП: Донбас залишається релігійно нетолерантним регіоном // http://www.risu.org.ua/freedom/news/article;6013/

[16] Лист Міністерства освіти і науки України від 25 липня 2000 року № 1/9-315.

[17] Дивіться в Інтернеті: www.interfax-religion.ru.

[18] Свобода релігії та віросповідання в Україні в контексті дотримання європейських стандартів / За ред. Володимира Яворського/ Українська Гельсінська спілка з прав людини, МГО Центр правових та політичних досліджень „СІМ”. Харків: Фоліо, 2005. Доступно в Інтернеті на сайті УГСПЛ: www.helsinki.org.ua.

Якщо помітили помилку на сайті, будь ласка, виділіть текст та натисніть ctrl-enter.

Приєднуйтесь

Робiмо велику справу разом!
Підтримати Стати волонтером Пройти стажування