Виступ Василя Онопенко у Верховній Раді щодо реального стану справ у сфері здійснення правосуддя

Шановний Адаме Івановичу, шановні народні депутати України, перед усім дякую всім вам за підтримку моєї ініціативи та надану можливість поінформувати парламент і суспільство про реальний стан справ у сфері здійснення правосуддя.
Сьогодні в Україні у сфері здійснення правосуддя склалася надзвичайно тривожна ситуація, у багатьох аспектах вона є кризовою, або наближається до такої.

Суд, основним призначенням якого є захист прав і свобод людини, за нинішніх політичних та соціальних умов позбавляється можливості функціонувати як справедливий, незалежний та неупереджений судовий орган. Серйозність ситуації засвідчують численні звернення багатьох із вас, наших виборців з проханням забезпечити розгляд конкретної справи за законом.

Абсолютна більшість прохань зводиться до такого: я не прошу прийняти рішення на користь певної сторони, я прошу, щоб суд справу розглянув за законом. У цьому і виявляється трагізм і парадокс ситуації. Здебільшого причину такої ситуації вбачають у незадовільній діяльності конкретних судів та суддів, але таке бачення проблеми, на моє переконання дуже спрощене і поверхневе.

Насправді, прояви недобросовісності, зловживань та інших порушень з боку деяких суддів, які є і на які, безсумнівно, має бути адекватне правове реагування, це лише один з цілого комплексу чинників, що визначають нинішню ситуацію у сфері здійснення правосуддя. До того, вони є наслідком глибших процесів, зокрема, політичної та соціальної нестабільності, високого рівня корумпованості суспільних відносин, фактичної залежності суду від інших органів державної влади, недосконалості законодавства, його безсистемності, суперечливості, часто і далеко не завжди продуманого внесення змін законодавства.

Сподіваюся, що ми всі свідомі того ,що негаразди правосуддя є не лише проблемами судової влади і суддів. Суд і судді не існують поза системою державної влади, вони не є ізольовані від інших інститутів і суб’єктів. Про це, зокрема, переконливо свідчать замовні судові рішення у так званих рейдерських справах.

Вжиттям певних організаційних та правових заходів проблема використання судів у неправомірному захопленні чужої власності вдалося зменшити. Але без загальної зміни політичної, економічної, правової ситуації її остаточно не розв’язати.

Серед великої кількості проблем, які є сьогодні актуальними для сфери правосуддя, я би виділив такі. Передусім, це підрив правових засад здійснення правосуддя штучною політизацією цієї сфери. Намаганням використати суд як засіб політичної боротьби або боротьби за власність. Прагнення мати ручний суд або свого суддю, по суті, означає приватизацією правосуддя.

Запитую себе і вас: невже прихильники такого підходу не розуміють, що для нормального життя у демократичній правовій державі альтернативи незалежному і справедливому суду немає. Невже ті, хто прагнув і прагне контролювати суд, вважає, що буде вічно при владі і що відбудована під приватний інтерес система завтра не перейде під контроль нового власника.

Уразливим вітчизняне правосуддя робить існуюча, як правло, узаконена залежність суду від інших органів державної влади. Так у залежність від органів виконавчої влади суд ставить установлений порядок організаційного, фінансового, матеріально-технічного забезпечення діяльності судів, соціально-побутового забезпечення. Для зміни такої ситуації невідкладно слід щонайменше зробити, перш за все Державну судову адміністрацію вивести із системи органів виконавчої влади і зробити її складовою судової влади, запровадити порядок фінансування судової влади, який реально забезпечував би її незалежність.

Свого часу, будучи народним депутатом, я вніс відповідний законопроект на розгляд парламенту. Ще торік, у червні, його прийняли у першому читанні конституційною більшістю, однак ухвалення в цілому чомусь затягнулося.

Не може бути незалежного суду в конкретній справі, якщо залежною є судова влада взагалі. Ключовою навіть серед найактуальніших проблем правосуддя є відсутність організаційної та процесуальної єдності судової системи України.

На сьогодні в нашій державі, вдумайтесь тільки, створено кілька автономних судових систем, які мають відокремлене кадрове, фінансове, матеріально-технічне забезпечення, свої органи суддівського самоврядування, ради суддів, кваліфікаційні комісії тощо. Йдеться про систему судів, господарських судів на чолі з Вищим господарським судом, адміністративних судів на чолі з Вищим адміністративним судом і загальних судів на чолі з Верховним судом України.

Заявляю відповідально, у цьому закладено міну уповільненої дії для правосуддя, держави і суспільства. Відбувається руйнація єдиної судової системи, а з нею державної влади загалом. Це негативно позначається на судовому захисті прав людини, бо вже сьогодні Верховний суд у багатьох випадках позбавлений дієвих правових засобів впливу на забезпечення однакової судової практики, на виправлення судових помилок, допущених судами нижчих ланок.

Тоді у громадян нічого не залишається як шукати правду у Європейському суді з прав людини. Сьогодні є реальна загроза того, що руйнація єдиної судової системи України продовжиться. Нова редакція Закону „Про судоустрій”, яку Комітет з питань правосуддя 21 лютого рекомендував парламенту ухвалити в першому читанні передбачає уже утворення не трьох автономних систем, а п’яти автономних судових систем: системи адміністративних судів, господарських судів, кримінальних, цивільних, на вершині кожної з якої знаходиться відповідний вищий суд та незрозумілою системи, до якої судячи з всього повинні входити: дільничні, апеляційні загальні суди та Верховний Суд.

За цим проектом судовий устрій держави матиме складну громіздку конструкцію з двох місцевих судів, в тому числі з 3 видів окружних судів: кримінальний, адміністративний, господарських, 3 видів апеляційних судів: адміністративний, господарський і цивільний, 4 вищих спеціалізованих судів: Вищий цивільний суд, Вищий кримінальний суд, Вищий господарський суд, Вищий адміністративний суд і ще Верховний Суд України. Ви щось зрозуміли з цієї системи, з цієї логіки побудови судоустрою України, а ще давайте згадаємо про систему військових судів. Зрозуміло, логіку побудови навіть фахівцям після її детального вивчення зрозуміти важко. А, що робити звичайному громадянину, як йому зорієнтуватися у хитросплетінні спеціалізації судів та підсудності справ. Просто неможливо.

Проект створює передумови для правового конфлікту судових систем, оскільки Верховний Суд та вищі спеціалізовані суди наділяються однаковим за юридичними наслідками правом давати судам нижчого рівня обов’язкові роз’яснення з питань застосування законодавства.

Крім того, за цим проектом, всупереч Конституції, Верховний Суд фактично перестає бути не тільки найвищим судовим органом, а судовим органом взагалі, тому що ми позбавляємося касаційної функції.

Рада суддів України, яка представляє весь суддівський корпус прийняла відповідне звернення до Президента, до Верховної Ради, визнавши запропонований проект про судоустрій юридично необґрунтований, історично невиправданий для України та не зрозумілий для її громадян.
Сподіваюсь, що парламент виважено і надзвичайно відповідально підійде до цього розгляду. Адже ті, хто планує таку систему судів і вважає себе визначними архітекторами, нехай вони подумають, що ця система судів поховає і їх під цією будівлею. Але найважче, що від цього будуть страдати прості громадяни України.

В контексті проблеми єдності судової системи окремо хочу акцентувати вашу увагу на питанні доцільності утворення адміністративних судів.
Шановний депутате, утворювана система окружних та апеляційних адміністративних судів просто ускладнює доступ до правосуддя людей, оскільки такі суди розташовані на значній відстані від населених пунктів, у багатьох випадках на відстані 100-200 і більше кілометрів.

Нагадаю, що в області передбачається створити окружний адміністративний суд – один на всю область. А апеляційні суди будуть обслуговувати адміністративні суди по кілька областей. Наприклад, Львівський адміністративний апеляційний суд має обслуговувати за проектом 8 областей Західної України.

Скажіть мені, будь ласка, що це є доступом до правосуддя? І це є європейський стандарт, на що посилаються багато авторів і тих хто підтримує даний законопроект. Я думаю, що це далеко не так.

Обґрунтування в необхідності утворення окружних судів тим, що це забезпечить незалежність суду від впливу місцеві влади, не може вважатися незалежним і прийнятним з правової точки зору.

Залежний суддя, шановні депутати, шановні громадяни, я повторюю для всіх, залежний судді – це вже не суддя, у якому б він суді не працював у господарському, цивільному, кримінальному, місцевому чи Верховному. Це вже не суддя.

Тому проблему слід розв’язувати створенням системи забезпечення незалежності кожного судді і не лише судді певного суду. Дехто не втомлюється пояснювати необхідність створення окремої системи адміністративних судів, виконанням пріоритетного завдання, яке для України визначила Рада Європи, а також відповідністю такої системи європейським стандартам.

Насправді, суверенній державі ніхто не може вказувати те, яким має бути судоустрій чи правова система взагалі. Єдине, що нам можуть рекомендувати відповідні міжнародні інституції, це забезпечення функціонування справедливого суду. Якою системою судів це буде забезпечено – внутрішня справа кожної держави.

Створення окремої системи судів передбачає колосальні фінансові затрати. Запитую вас і себе: „Де нам за нинішньої скрути взяти щонайменше мільярд гривень, щоб лише запустити функціонування адміністративних судів із понад тисячою нових суддів цих судів, у тому числі близько 100 суддів Вищого спеціалізованого суду. Це при тому, що у Державному бюджеті у нинішньому році на функціонування судової системи загальної юрисдикції передбачено 1 мільярд 744 мільйона гривень. І все це хтось називає державним підходом до формування судової системи. Спеціалізація судів не може бути самоціллю, сенс такої спеціалізації в іншому – забезпечити належну якість та ефективність правосуддя, зробити його доступнішим для людей.

Ви запитуєте: „А чи є цьому альтернатива?” Звичайно, необхідно зберегти існуючий на сьогодні порядок розгляду адміністративних справ, запровадивши у місцевих судах, в районних місцевих судах спеціалізації конкретних суддів. Ми можемо доповнити по одній-дві одиниці, але ці судді будуть безпосередньо розглядати адміністративні справи.

В апеляційних судах потрібно створити апеляційні палати, які будуть безпосередньо розглядати скарги на рівні апеляції. І я вас завіряю, що таким чином проблема само по собі відпаде.

Я хочу зазначити, що сьогодні місцеві суди розглядають приблизно 150 десь в середньому, 180 справ. Вони розглядають таку велику кількість і адміністративних справ. В Верховному Суді приблизно 150-200 справа і матеріалів на одного суддю. А суддя апеляційного суду розглядає приблизно на місяць 10 справ. Є можливості сьогодні створити такі палати, і проблема вирішується сама по собі. Більше того, що в апеляційних судах є вакансії біля 360 суддів.

Істотною проблемою, що перешкоджає належному захисту прав людей є також надмірна формалізація судових процедур, істотне ускладнення судового процесу, коли процес здійснюється заради процесу. Усе це та багато інших проблем є результатом безсистемного, хаотичного, непродуманого, науково не обгрунтованого реформування судової системи.

Наш процес надзвичайно складний. Згадайте хоча б процес по господарських справ. Коли справа розглядається в місцевому суді, виноситься якась проміжна ухвала, якась дія судді, справ оскаржується до апеляційного суду. В апеляційному суді справа повертається в місцевий суд, знову оскаржується до Вищого господарського суду, справа просто бігає місяцями, роками із однієї інстанції до вищої. Ми повинні спросити процес, і зараз Верховний Суд над цією проблемою працює.

Очевидним є і те, що сьогодні у тих, хто визначає напрями судової реформи, немає чіткого і єдиного принципового бачення майбутнього устрою нашої країни. Наслідком цього стають небезпечні експерименти з кардинального реформування правосуддя. За такої ситуації головне наше завдання полягає у тому, щоб, по-перше, не допустити руйнації існуючої судової системи, по-друге, максимально використати її можливості для вдосконалення правосуддя.
Дехто може оцінити це, як гальмування судової реформи, а як на мене, це – розумний, виважений і державний підхід. Ключ до судової реформи передусім лежить у площині судового процесу.

Саме процес процедури визначає сутність правосуддя. Ми створили процес, який вимучує буквально суддів та інших працівників суду, який замордовує людей і результат ми сьогодні вже бачимо. Тому, починаючи реформування судової системи, слід спочатку визначитися зі змістом судового процесу і таке інше. У нас реформування здійснюється з іншим підходом: утворюються відповідні суди, а потім під них підганяється процес. Саме це спостерігаємо ми на прикладі адміністративних судів. Це все рівно, що треба віз поставити попереду коней, а не навпаки.

Непродуманість реформування судового процесу призвела до того, що на розгляді Верховного Суду України зараз знаходиться більше 40 тисяч цивільних справ. Роками люди чекають, поки вони будуть розглянуті в касації. Це вже профанація касації, це вже формальність. Ця ситуація виникла не з вини суддів, судової палати в цивільних справах, які сьогодні працюють на межі фізичних і психологічних можливостей. Я вже сказав, місяць біля 200 справ і матеріалів. Вона породжена непродуманим законодавчим регулюванням касаційного розгляду цивільних справ. До речі, більшість рішень Європейського Суду з прав людини, в яких констатовано порушення судами України Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, стосуються порушення розумності строку розгляду справи в суді. У зв`язку з цим, шановні депутати, я хочу подякувати вам, мої колеги колишні, за прийнятий вчора закон, який дозволить здійснювати касаційний розгляд у цих справах уже в найближчий час.

Я розумію, що кардинальне розв`язання проблеми касаційного перегляду судових рішень попереду, але я також переконаний, що спільними зусиллями ми це зробимо, адже нерозумно, несправедливо, коли судді Верховного Суду розглядають справи про користування туалетом, межею, дрібні справи про стягнення штрафів за 40, 50, 100 гривень. Хіба цим повинен займатися суддя Верховного Суду.

Я і перший заступник голови Верховного Суду щоденно розглядаємо десятки справ щодо штрафів за дорожні правопорушення. 48, 16 гривень – цим я повинен займатися Верховним Судом? Я і мої колеги повинні визначати стратегію розвитку судової системи.

Є ще одна нагальна проблема. Ми створили ситуацію, коли суди республіки щорічно розглядають чотири мільйони адміністративних справ, пов’язаних з дорожнім рухом: вісім гривень, 16 гривень. Ми внесли законопроект, я прошу вас його підтримати, щоб повернути назад на розгляд працівників міліції. І там, де тільки громадяни будуть заперечувати проти дій міліції, направляти ці справи суду.

Незважаючи на всі недоліки, всю складність ситуації, я переконаний, що у нас сьогодні є соціальні, політичні, правові та інші передумови для того, щоб в Україні було створено справедливий суд. У цьому кревно однаково зацікавлені всі: політики, представники бізнесу, влади і громадяни. Бо абсолютна більшість громадян, переважна більшість вас, хто знаходиться зараз в цьому залі, у будь-якій країні хоче жити за визначеними законом правилами, хоче розраховувати на справедливе вирішення державних, приватних справ, на впевненість у завтрашньому дні. І всі ми, незалежно від посад, які обіймаємо, від статків, прагнемо стосовно себе справедливості, яку в правовій державі може забезпечити лише справедливий суд. Суспільству ж важливо жити з таким судом уже сьогодні.