Публікація

Випадки обмеження в доступі до архівів почастішали — дослідники

86,2 % експертів особисто стикалися з випадками обмеження в доступі до інформації в архівах. Дослідники наполягають — архіви мають бути доступними: 72,4 % впевнені, що всі архіви з документами до 1991 року повинні бути відкритими, а ще 27,6 % допускають лише незначні обмеження в доступі.

Центр досліджень визвольного руху представив 1 березня 2012 року на прес-конференції «Закритість відкритих архівів» результати експертного опитування та моніторингу роботи архівів. Дослідники наголошують: в Європі доступ до архівів є одним із критеріїв розвитку демократії в державі. Втім вимога Європи до України забезпечити відкритість архівів колишніх радянських спецслужб й досі залишається невиконаною, а зміни профільного закону повністю оминули питання доступу до архівної інформації.

 Володимир В’ятрович, кандидат історичних наук, голова вченої ради Центру досліджень визвольного руху, відзначив суттєве погіршення доступу до архівів в останні два роки. «За результатами експертного опитування, проведеного наприкінці минулого року, виявилось — більшість опитаних, а саме 86,2 % особисто стикалися з випадками обмеження в доступі до інформації в архівах», — підкреслив науковець.

Ірина Когут, соціолог Центру досліджень визвольного руху, навела дані про перепони в доступі до архівів: «Закритість, обмеження в доступі до окремих справ назвали найвагомішою перепоною — 57,1 % експертів; невідповідність архівів сучасним стандартам роботи із користувачами (графік, комфортність, довідковий апарат, видача документів) є проблемою для 46,4 % опитаних; для 32,1 % експертів перешкодою є обмеження можливостей копіювання документів; 17,9 % вказали на необізнаність громадян про їхні права на доступ до архівної інформації; 14,3 % експертів визнали вадою бюрократичні перепони, а 10,7 % підкреслили недосконалість та двозначність законодавства».

Додатково Центр досліджень визвольного руху скерував 33 інформаційні запити до архівів. Моніторинг виявив, що ціна копіювання документа коливається від 5,43 грн до 43,92 грн, тобто відрізняється у 8 разів. Втім, архіви на цьому не зупиняються, і впроваджують додаткову ціну за надання документів для копіювання, тобто за «дозвіл» скопіювати в деяких архівах дослідник повинен доплати від 10,86 до 92,36 грн за кожен документ.

Хоч закон прямо визначає, що користувачі мають право за допомогою технічних засобів робити копії, на початку ХХI століття в багатьох архівів право скористатися ноутбуком або цифровим фотоапаратом додатково регулюється. Державний архів Чернігівської області взагалі не передбачає право самостійно копіювати на цифровик, а Держархівах Тернопільської та Миколаївської області скопіювати документ своїм фотоапаратом, коштує стільки ж, як і замовити копію в архіві. Рекордсмен у цьому питанні — держархів Київської області, який за те, що дослідник сам копіює, стягує плату 81,67 грн за кожен документ. «Отримання додаткового дозволу чи стягання плати за самостійне копіювання створює додаткові бюрократичні перепони в доступі до інформації і звужує права користувачів архівів», — підкреслив історик Павло Подобєд.

Переважно дослідник може спокійно працювати на ноутбуці в архіві, проте багато з них вимагають спеціальний дозвіл керівництва, а в Держархівах Донецької, Київської та Чернігівської областей не дозволяють підключати ноутбук до електромережі. «Щоб потрапити до читального залу архіву з власним ноутбуком — а це означає подати запит на дозвіл працювати з конкретними справами плюс додатковий запит щодо комп’ютера, — дослідник може витратити до двох місяців», — підкреслив В. В’ятрович.

Найбільш закритим архівом виявився Архів Служби зовнішньої розвідки, який зберігає, зокрема, документи про спецоперації КГБ проти діаспори — жоден з наших експертів не зміг попрацювати в цьому архіві, а «Інструкція про порядок прийому, обліку, використання та забезпечення збереженості архівних документів у галузевому державному архіві СЗРУ» виявилася з грифом «Для службового користування», тому в ознайомленні з нею офіційно відмовлено. «Експертне опитування також засвідчило значні перешкоди із доступом до інформації в Галузевому державному архіві МВС (загальна оцінка — менше 2 балів з можливих 5). Найпозитивніше історики оцінюють роботу Центрального державного архіву вищих органів влади і Центрального державного архіву громадських об’єднань», — розповіла Ірина Когут.

Експерти одностайно висловилися за відкритість архівів: 72,4 % із них упевнені, що всі архіви з документами до 1991 року повинні бути повністю відкритими, решта — допускають лише незначні обмеження в доступі до інформації.

Володимир В’ятрович підкреслив: «Закон про Національний архівний фонд містить абсолютно застарілу і невиправдану норму, яка дає можливість обмежити доступ до будь-яких документів на 75 років під приводом наявності в них «конфіденційної інформації». Архівні установи довільно тлумачать поняття «конфіденційна інформація», невиправдано розширюючи його зміст, відтак вони мають інструмент, який дає змогу повністю закрити будь-які документи. Цей інструмент потрібно скасувати».

Дослідники також запропонували законодавчо закріпити норму про скасування плати за копіювання документів про політичні репресії та порушення прав людини в радянський час, для того, щоб Україна могла встановити всі обсяги та імена жертв постраждалих від тоталітарного режиму.

 

Захід проводився в рамках проекту Центру досліджень визвольного руху «Доступ до архівів як право на суспільну пам’ять» за підтримки Міжнародного фонду «Відродження».

 

Із результатами експертного опитування Ви можете ознайомитися на сайті Центру досліджень визвольного руху

 

Якщо помітили помилку на сайті, будь ласка, виділіть текст та натисніть ctrl-enter.

Також може бути корисним

Приєднуйтесь

Робiмо велику справу разом!
Підтримати Стати волонтером Пройти стажування

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: