Виклики у захисті обвинувачених в колабораціонізмі. Як захищали нацистів та що каже ЄСПЛ?

Суддя Білоцерківського міськрайонного суду Київської області, кандидатка юридичних наук,  випускниця навчального курсу УГСПЛ «Захист прав людини в умовах збройного конфлікту в Україні» Софія Данилів проаналізувала проблему захисту обвинувачених у колабораційній діяльності.

 Право на захист для обвинуваченого гарантує Конституція України та низка статей Кримінально-процесуального кодексу (КПК). 

Стаття 59 Конституції України проголошує право кожного на правову допомогу та вільний вибір захисника своїх прав, незважаючи на тяжкість злочину, що вчинила особа, а стаття 63 Конституції України закріплює право на захист підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного.

Крім того, стаття 129 Конституції України визначає, що однією із основних засад судочинства є забезпечення обвинуваченому права на захист.

Відповідно до положень ст. 48 КПК України захисник може у будь-який момент бути залучений підозрюваним, обвинуваченим, їх законними представниками, а також іншими особами за проханням чи згодою підозрюваного, обвинуваченого до участі у кримінальному провадженні. Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд зобов’язані надати затриманій особі чи особі, яка тримається під вартою, допомогу у встановленні зв’язку із захисником або особами, які можуть запросити захисника, а також надати можливість використати засоби зв’язку для запрошення захисника.

Крім того, право на захист захисника забезпечується, зокрема, нормами КПК України , які регламентують обов’язкову участь захисника у кримінальному провадженні (ст. ст. 49, 52 КПК).

Здавалось би із законодавчо визначеним порядком забезпечення обвинуваченого правом на захист не має бути проблемних питань, але вони існують.

Складнощі захисту обвинувачених в колабораціонізмі

Питання захисту обвинувачених у колабораційній діяльності має неабиякі складнощі та виклики в умовах воєнного стану, в якому наша країна перебуває з 24 лютого2022 року. З однієї сторони − адвокати є частиною суспільства, яка потерпає від щоденної  збройної агресії сусідньої держави, з іншої − тільки адвокати  можуть забезпечити дотримання верховенства права шляхом надання адвокатського захисту в суді.

Історія циклічна і має здатність повторюватись. Це ми  можемо побачити на прикладі  Нюрнберзького процесу, який відбувся майже 80 років тому в німецькому місті Нюрнберг і де, чи не вперше, було виявлено та вирішено складні питання щодо захисту нацистів  та участі захисників у цьому процесі.

Часто цей трибунал називають «судом переможців», але чи все так однозначно ураховуючи  те, що  з 22 обвинувачених до смертного вироку  було засуджено   10 чоловік, до довічного ув’язнення засуджено трьох осіб, до 20 років − двох осіб, до 15 і 10 років – по одному, а трьох виправдали. При цьому відносно обвинуваченого М. Бормана, якого було засуджено до смертної кари, розгляд справи відбувався заочно in absentia, оскільки тривалий час  не було відомо, про те, що він загинув. Можна сказати, що це, практично, перше запровадження процедури спеціального розслідування − судового розгляду справи за відсутності обвинуваченого, оскільки  Резолюція Комітету  Міністрів Ради Європи Резолюція «Про критерії, які регламентують розгляд, що проводиться у відсутність обвинуваченого»  була ухвалена майже через 30 років після Трибуналу – 19.01.1973 року. В Україні спеціальне досудове розслідування (in absentia)  запроваджено тільки у 2016 році.

Захист для нацистів

Окрім цього Нюрнберзький процес заклав фундамент до міжнародної кримінальної юстиції і фактично став провісником Міжнародного кримінального суду, але не тільки цим значимим є діяльність цього трибуналу, з огляду на таке.

Відносно усіх обвинувачених було висунуто обвинувачення у злочинах проти миру, у воєнних злочинах та злочинах проти людяності. Перед судом постав виклик щодо відсутності  адвокатів, які б представляли захист обвинувачених, оскільки останні (не безпідставно на той час)  побоювались наслідків відносно самих себе  у разі участі у суді над нацистами.

Крім того і самі обвинувачені висували  певні вимоги до сторони захисту. Наприклад, Штрайхер заявив, що його адвокат обов’язково має бути -антисемітом, оскільки він розуміє, що «кілька суддів були євреями».

 Іншому обвинуваченому Розенбергу суд відмовив у його виборі адвоката, який одночасно був обвинуваченим Франком (голова окупованої Польщі, раніше був президентом Академії німецького права) і був змушений призначити адвоката для організації захисту відсутнього Бормана, який обвинувачувався заочно.

Суд, стикнувшись із проблемою відсутності адвокатів, які виявили б намір здійснювати захист обвинувачених, вдався до прецедентних  кроків, а саме суддя Біддл публічно заявив, що «суд повністю довіряє німецьким адвокатам, і що захист керівників Рейху жодним чином не позначиться на юристах», а суддя Паркер закликав суд висловити свою думку у письмовій  формі: «Трибунал вважає обов’язком адвокатів забезпечити захист». Лише після цього  стало можливим залучити адвокатів для усіх обвинувачених і розпочати судовий розгляд.

Незважаючи на те, що сам процес отримав назву «процес переможців над переможеними», адвокати ставили дуже важливі юридичні питання, одне з яких: «Чи дотримуються принципу заборони покарання, притягнення до відповідальності без закону, написаного в той момент, як злочини вчинялися?».

І це питання є цікавим по аналогії із злочинами, які пов’язаними із колабораційною діяльністю, оскільки фактично така діяльність в Україні була з 2014 року, однак  запровадження відповідальності за такі діяння, як власне і визначення  що є «колаборацією»,  знайшли своє відображення  у положеннях Кримінального Кодексу України лише у березні 2022 року.

Так само, як і у 1945 році, наразі існують певні  моральні аспекти щодо надання захисту обвинуваченим у колабораційній діяльності, оскільки неможливо бути частиною суспільства, яке  знаходиться під постійним ракетним терором Росії,  та повністю відмежувати себе від суспільства і держави, частинами яких ти є.

Принципи, що лягли в основу міжнародної практики

Надаючи оцінку Нюрнберзькому процесу, не можна оминути увагою  тієї роботи  захисників,  завдяки яким Нюрнберзький процес не тільки  надав відповідь на питання  щодо відповідальності індивідів за найтяжчі злочини (такі злочини вчиняють не абстрактні утворення, тобто держави, а конкретні індивіди), але і сформував «нюрнберзькі принципи».

Зокрема, п’ятий принцип стверджує, що «кожна особа, обвинувачена у міжнародно-правовому злочині, має право на справедливий розгляд справи на основі фактів і права», який в подальшому знайшов свій розвиток  та тлумачення через призму належного захисту  у  практиці Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ).

Так, у  справі «Czekalla v. Portugal», ЄСПЛ вперше визнав обов’язок держави вживати заходів, необхідних для забезпечення обвинуваченому права на кваліфікований захист, у тому числі  і у випадках призначення захисника, а у справі «Artico c. Italie» суд нагадав,  що Конвенція покликана гарантувати не теоретичні чи ілюзорні права, а їхнє практичне та ефективне здійснення; це особливо справедливо щодо права на захист, яке займає чільне місце в демократичному суспільстві, як і саме право на справедливий судовий розгляд, з якого воно випливає.  Крім того, Суд  окремо зазначив, що у держави може виникати відповідальність у випадку, коли адвокат не здійснює захист інтересів обвинуваченого.

Досліджуючи скаргу  у справі «Kamasinski v. Australia»  стосовно аргументів заявника про не надання йому ефективної правової допомоги під час підготовки і провадження у справі, наслідком чого стало позбавлення права на справедливий судовий розгляд, ЄСПЛ звернув увагу на те, що держава має реагувати на такі ситуації − замінити захисника або змусити призначеного захисника ефективно виконувати свої обов’язки. Просте призначення національними органами захисника, водночас, не гарантує ефективної правової допомоги, оскільки право кожного обвинуваченого в кримінальному провадженні на ефективний захист за допомогою адвоката, який за необхідності може бути призначений в офіційному порядку, є одним з основоположних елементів справедливого розгляду, на що неодноразово наголошував і наголошує у своїх рішеннях ЄСПЛ.

При цьому ЄСПЛ зазначає, що держава не може нести відповідальність за кожну помилку адвоката, оскільки здійснення захисту є, по суті, питанням обвинуваченого та його захисника, однак суди не мають пасивно спостерігати за неефективним юридичним представництвом.  Тобто, підпункт «с» п. 3 ст. 6 Конвенції з прав людини і основоположних свобод вимагає не просто «призначення» захисника, який би виступав від імені обвинуваченого, а того, щоб право на юридичну допомогу здійснювалось практично та ефективно, щоб забезпечити достатній захист.

Якість захисту

У справі  «Imbrioscia v. Switzerland», ЄСПЛ аналізуючи поведінку захисника, яка перестала працювати після підписання угоди про надання допомоги та жодного разу не відвідала заявника  після арешту ( в подальшому суд  призначив державного адвоката), зробив висновок, що  захисник має дотримуватися ст. 8 «Правил адвокатської етики» і діяти, виходячи з переваги інтересів клієнта.

У цьому питанні ЄСПЛ  звертає увагу на незалежність адвокатури від держави і що поведінка захисника стосується, в основному, обвинуваченого і його адвоката. Інакше кажучи: держава-учасниця має втручатись тільки тоді, коли неспроможність державного захисника стає очевидною, або якщо про це буде належно повідомлено у інший спосіб.

У таких випадках дискреція держави може бути задіяна тоді, коли адвокат просто перестає діяти на користь обвинуваченого, або не дотримується суто формальної умови, якщо це не можна вважати помилковою поведінкою або звичайним недоліком аргументації.

На  належний та якісний захист обвинуваченого, як  складову  права на  справедливий судовий процес акцентовано увагу і у Постанові ВС від 20.01.2021 року.

Перевіривши матеріали провадження, Верховний Суд у даному конкретному провадженні звернув увагу на те, що поведінка захисника під час судового розгляду, як в суді першої інстанції, так і в апеляційному суді, була досить пасивною: захисником не заявлялися клопотання, не подавалися апеляційні скарги, касаційна скарга теж була подана лише засудженим. Визнаючи доводи касаційної скарги засудженого щодо порушення його права на захист обґрунтованими, Верховний Суд у даному провадженні не зміг констатувати про належне і достатнє реагування судів першої та апеляційної інстанцій на твердження  засудженого щодо неналежності здійснюваного відносно нього захисту з боку адвоката.

Отже,  узагальнюючи основні тези, наведені у практиці ЄСПЛ, на нашу державу покладено  обов’язок вживати усіх заходів, необхідних для забезпечення обвинуваченому у колабораційній діяльності  права на кваліфікований захист, у тому числі і призначення захисника, який би надавав практичну  юридичну допомогу ефективно, оскільки  такий захист не може бути ілюзорним заради «видимості судового процесу».

Тому,  у кримінальних  провадженнях про колабораційну діяльність кожен обвинувачений  має право на ефективний захист за допомогою адвоката, бо наша держава є правовою (на відміну від певної сусідньої-держави) і це є одним з основоположних елементів справедливого розгляду, на що неодноразово наголошував і наголошує у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини. Також суд має вислухати аргументи обох сторін,  оскільки якщо не послухати другу сторону, навіть якщо це злочинець, то справедливої відповіді для суспільства  не буде. Тож тільки адвокат може знайти аргументи, які здатні показати баланс між питаннями безпеки, індивідуальними свободами обвинуваченого та справедливістю покарання.

Авторка: Софія Данилів – суддя Білоцерківського міськрайонного суду Київської області,

кандидатка юридичних наук , випускниця освітніх програм УГСПЛ

Підписуйтесь на сторінки УГСПЛ у соціальних мережах:

Facebook | Instagram | Telegram юридичний | Telegram з анонсами подій | Twitter | Youtube

Дана публікація стала можливою завдяки щедрій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) в рамках Програми «Права людини в дії», яка виконується Українською Гельсінською спілкою з прав людини.

Погляди та інтерпретації, представлені у цій публікації, не обов’язково відображають погляди USAID, Уряду США. Відповідальність за вміст публікації несуть виключно автори та УГСПЛ.

У світі, USAID є однією з провідних установ у сфері розвитку, яка виконує роль каталізатора цих процесів та допомагає досягати позитивних результатів. Діяльність USAID є проявом доброчинності американського народу, а також підтримує просування країн-отримувачів допомоги до самостійності та стійкості та сприяє забезпеченню національної безпеки та економічного добробуту США. Партнерські стосунки з Україною USAID підтримує з 1992 року; за цей час, загальна вартість допомоги, наданої Україні з боку Агентства, склала понад 9 млрд. доларів США. До поточних стратегічних пріоритетів діяльності USAID в Україні належать зміцнення демократії та механізмів досконалого врядування, сприяння економічному розвитку та енергетичній безпеці, вдосконалення систем охорони здоров’я та пом’якшення наслідків конфлікту у східних регіонах. Для того, щоб отримати додаткову інформацію про діяльність USAID, просимо Вас звертатися до Відділу зв’язків з громадськістю Місії USAID в Україні за тел. (+38 044) 521-57-53. Також пропонуємо завітати на наш вебсайт: http://www.usaid.gov/ukraine, або на сторінку у Фейсбук: https://www.facebook.com/USAIDUkraine.