Публікація

Волинська правозахисниця Олена Матвійчук: «Нам із командою вдалось врятувати не одне життя і мам, і дітей»

Нове інтерв’ю з авторської серії гендерної експертки Тамари Марценюк. Учасницею чергової бесіди стала волинська правозахисниця Олена Матвійчук.

Олена Матвійчук близько 10 років працює у сфері захисту прав людини з акцентом на посилення правових можливостей бідних верств населення шляхом надання безоплатної правової допомоги, а також налагодження співпраці з органами місцевого самоврядування з метою недопущення порушень прав людини в громаді. З 2015 року по 2017 рр. займалась створенням та розбудовою Мережі громадських організацій, які працюють у регіонах та надають безоплатну правову допомогу. На сьогоднішній день таке об’єднання має назву Громадська спілка «Мережа правового розвитку», до якої входить 26 громадських організацій із 16 регіонів України.

Олена Матвійчук із 2011 – практикуюча адвокатка. Працювала також юристкою у Ковельській міській раді. Співавторка першої в Україні програми підготовки громадських радників (paralegals), а також двох посібників для органів місцевого самоврядування щодо створення системи безоплатної правової допомоги в громаді. Більше 4 років вона є медіаторкою та співпрацює з судами щодо підвищення доступу людей до правосуддя. Окрім того, правозахисниця – організаційний коуч (коуч команд, лідерів та організацій), проектний коуч, тренерка з розвитку потенціалу організацій та стратегічного планування, фасилітаторка діалогових процесів в громаді з метою мирного врегулювання конфліктів.

– Будь ласка, поділіться історією свого залучення до правозахисного руху України. Чому Ви вирішили працювати у свій сфері?

– Почну з самого початку: я не хотіла бути юристкою, це була мрія мого тата. Я завжди хотіла бути психологинею. А оскільки я старша дитина в сім’ї, була відмінниця, староста і все таке, то логічно, що послухала тата (варіантів у мене не було) і поступила на юридичний факультет на той час Волинського державного університету імені Лесі Українки (зараз Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки).

Я ненавиділа історію ще зі школи (через методи подачі матеріалу), а на факультеті мусила вчити десь 6-7 різних предметів, пов’язаних з історією. Чи варто говорити, що це було жахом? На другому курсі перед зимовою сесією я приїхала до батьків і сказала, що покидаю юридичний факультет (денна державна форма навчання!), бо це не моє. Звісно, що ніхто мені не дозволив цього зробити, а сама «потрапити в немилість» я не хотіла, якось дожила до весни.

Весною я попросилась приходити в юридичну клініку “Ad Astra”, де студентство під супроводом викладачів допомагали людям, надаючи правові консультації. І хоча до клініки приймали з третього курсу, мене допустили до роботи.

Sarapin

Я зрозуміла, що робота юристки – це не вчити історію і бути доброю до викладачів, а реально допомагати людям. Так я себе знайшла, і на п’ятому курсі була керівницею цієї юридичної клініки.

Мені подобалось все: допомагати людям, працювати в команді і створювати атмосферу в колективі. Ми досі дружимо та інколи переписуємось з колегами. Це розуміння істинної природи роботи юриста/правозахисника – захищати права людини, якою б професією ви не займаєтеся, супроводжує мене і по нині.

Я активно займалась правозахистом до 2016 року, коли була керівницею на той час Волинської обласної громадської організації «Центр правової допомоги» (з 2016 року ГО «Центр зростання громад»). Із 2016 року більше приділяю уваги розвитку організацій, мирному врегулюванню конфліктів та створенню можливостей для розвитку людей.

– Де ви здобували освіту та знання із сфери прав людини?

– Юридичну освіту я отримувала в університеті, а додаткову – на тренінгах, як-от, «Захист осіб у Європейському суді з прав людини: особливості та практика» (організованому УГСПЛ), тренінг для тренерів у сфері захисту прав людини (організований ГО «Центр громадянських свобод»), «Запобіганню вчинення домашнього насильства» (організований Міжнародним Центром «Ла Старада – Ураїна»).

Я пам’ятаю розмову з одним з суддів, який запитав, нащо я цим займаюсь, і чи розумію, що реально ситуацію не зміню, тільки даремно витрачу час і здоров’я. Тоді я відповіла, що якщо за цей час я зможу врятувати бодай одне життя, я точно знатиму, що витратила час і здоров’я не даремно.

– З якою тематикою у правозахисному русі Ви працюєте?

– На сьогоднішній день важко визначити. Коли працювала в громадській організації, то більше займалась захистом прав жінок та дітей.

– Чи доводилось Вам працювати із тематикою прав жінок?

– Так, я два роки працювала над темою захист жінок від домашнього насильства (на той момент насильства в сім’ї) і скажу відверто, що це дуже важка тема, як емоційно так і щодо ефективного захисту.

Варто об’єднувати зусилля всіх і створювати місцеві програми як по допомозі жертвам, так і протидії цьому явищу на рівні громади. Необхідний осуд самого суспільства, але шляхи вирішення повинна знайти сама громада, звісно за умови існування ефективної системи правоохоронного захисту.

Я пам’ятаю розмову з одним з суддів, який запитав, нащо я цим займаюсь, і чи розумію, що реально ситуацію не зміню, тільки даремно витрачу час і здоров’я. Тоді я відповіла, що якщо за цей час я зможу врятувати бодай одне життя, я точно знатиму, що витратила час і здоров’я не даремно.

Так і сталось. Нам із командою вдалось врятувати не одне життя і мам, і дітей. Ми змогли захисти їх у судах, а залучений психолог далі продовжував з ними працювати. Пам’ятаю всі історії, але декілька мене дуже вразили своєю безпорадністю. До нас звернулась жінка, чоловік якої раз на місяць влаштовував «тьомную». Він брав сокиру і бігав за нею та донькою по квартирі з криками «я вас, с.., повбиваю». Зазвичай вони встигали вибігати на вулицю і ночували по сусідах, поки в чоловіка не пройде припадок. Однак, одного разу жінка не встигла втекти з квартири і закрилась на балконі, чоловік став рубати балконні двері.

Якимось чудом він її там не вбив. І це спонукало жінку нарешті звернутись за допомогою. Коли ми стали дивитись документи і збирати докази, виявилось, що чоловік є співвласником квартири. Стало зрозуміло, що через рішення суду ми його не висилимо, бо «право власності» в Україні захищається законом і «плодити бомжів» суд не буде – цитата одного з суддів, врізалась в пам’ять надовго.

Ми все ж таки допомогли жінці жити «нормальним» життям, однак ця ситуація показала, наскільки постраждалі від домашнього насильства безправні у своєму захисті. На сьогоднішній день відповідні зміни були внесені в законодавстві, сподіваюсь, такі ситуації більше повторюватись не будуть.

– На Ваш погляд, які найбільші успіхи правозахисного руху в Україні?

– Ми змогли захистити себе і об’єднати зусилля, коли це стало критично необхідним – захист людей на Майдані, захист учасників АТО.

– Із якими викликами стикається сучасний правозахисний рух України?

– Ми дійсно змогли об’єднатись, коли стала загроза життю великої кількості населення і нас самих, але не змогли бути свідомими, щоб навчитись спільно працювати й надалі.

На моє глибоке переконання, правозахисний рух слабшає без об’єднання і таким чином втрачає вплив.

– На Вашу думку, чи достатньо уваги правозахисний рух приділяє гендерній тематиці?

– Можливо, я буду непопулярна, але мені видається, що чим більше ми виділяємо цю тему і робимо її особливою, тим більше супротиву отримуємо. І в результаті самі боремось не з причинами, а з наслідками.

В Україні проблеми з профільними організаціями, а для того щоб системно щось змінювати потрібно достеменно вивчити тему і мати вплив на політику в державі щодо цієї теми.

Отже, чи приділяємо ми достатньо уваги цій темі – ні, чи можемо ми робити більше – так.

– Гендерне насильство – серйозна проблема, зокрема в Україні. На Ваш погляд, що слід зробити, аби змінити ситуацію на краще?

– Почати змінювати підхід до виховання, навчання, вводити, що гендер – це не страшний звір, якого потрібно боятись, а це я і ти.

Також, окремо працювати з молодими батьками. Мені подобається молодим батькам задавати питання, що як би у вас народилась дитина і до 7 років ви не знали, чи це хлопчик, чи дівчинка, як би ви її виховували?

– Що або хто Вас найбільше надихає у Вашій правозахисній діяльності?

– Люди і відчуття щирої подяки від них – це безцінно і дуже надихає.

Спілкувалась Тамара Марценюк

Якщо помітили помилку на сайті, будь ласка, виділіть текст та натисніть ctrl-enter.

Також може бути корисним

Звернення Правозахисного порядку денного з приводу відмови де-факто влади Криму відпустити на лікування журналіста радіо «Свобода»

Звернення Правозахисного порядку денного з приводу відмови де-факто влади Криму відпустити на лікування журналіста радіо «Свобода»...

11 Жовтня 2018

Приєднуйтесь

Робiмо велику справу разом!
Підтримати Стати волонтером Пройти стажування

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: