Джордж В. Буш

Президент

Білий Дім

Офіс Президента

1600 Пенсільванія Авеню

Вашингтон DC 20500

Шановний Пане Президенте,

Як Вам відомо, Міжнародна Амністія неодноразово засуджувала та закликала покласти край порушенням прав людини, які здійснюються Ізраїльськими та Палестинськими службами безпеки та Палестинськими озброєними угрупуваннями. Сьогодні, я пишу Вам щоб засвідчити нашу глибоку стурбованість щодо кількості випадків, пов’язаних із порушенням прав людини, про які йде мова у Вашому недавньому листі до пана Аріеля Шарона, Прем’єр Міністра Ізраїлю, та у Вашій заяві до преси від 14 квітня 2004 року з приводу зустрічі з паном Шароном.

Ми відзначаємо, що деякі з положень у цих документах суперечать нормам міжнародного права та розходяться з попередньою політикою Сполучених Штатів.

Ми побоюємося, що ці заяви можуть привести до подальшого погіршення ситуації з правами людини в Ізраїлі та на Окупованих Територіях.

Ми особливо стурбовані Вашою підтримкою щодо:

Рішення Ізраїлю підтримувати та розширювати ізраїльські поселення на окупованій території на Західному Березі, включно із Східним Єрусалимом;

Відмови Ізраїлю у праві на повернення додому палестинським біженцям, тобто тим, кого було вигнано або тим, хто втік зі своїх домівок під час війни, що завершилась створенням держави Ізраїль, та їхнім нащадкам;

Побудови Ізраїлем стіни на Західному Березі;

Ізраїльської політики позасудових страт розшукуваних палестинців, яких могло би бути заарештовано та притягнуто до відповідальності.

1. Ізраїльські поселення на Окупованих Територіях

У своєму листі Прем’єр Міністру Шарону Ви зазначили, що: “У світі нових реалій, у тому числі враховуючи існування великих центрів з ізраїльським населенням, нереалістично очікувати, що внаслідок переговорів настане повне та безумовне повернення до ліній перемир’я 1949 року…”.

Заснування Ізраїлем цивільних поселень ізраїльтян на Окупованих Територіях, включно із Східним Єрусалимом, порушує норми міжнародного гуманітарного права. Стаття 49 Четвертої Женевської Конвенції категорично заявляє: “…Окупаційна Влада не повинна депортувати або переселяти частину власного цивільного населення на окуповані нею території.” Стаття 55 Гаазьких Конвенцій забороняє окупаційній державі змінювати характер та сутність державної власності, за винятком вимог безпеки або на користь місцевого населення. Будівництво Ізраїлем селищ, доріг і відповідної інфраструктури для ізраїльських громадян на Західному Березі та в Секторі Газа не відповідає цим двом критеріям. Ці поселення було побудовано з ідеологічних причин. (Див. особливо Справу Верховного Суду 1979 року: HCJ 390/79, Двейкат та інші проти Уряду Ізраїлю та інш., Піскей Дін 34(1) 1 (Елон Море).- а не з вимог безпеки, і вони призвели до завдання пошкоджень – а не для користі місцевому палестинському населенню.

Римський Статут Міжнародного Кримінального Суду, який діє з 1 липня 2002 року, серед воєнних злочинів, що підлягають під юрисдикцію суду, зазначає також “переселення, пряме або непряме, Окупаційною Владою частини її власного населення на окупованої нею території…” “якщо це є частиною певного плану або політики, або якщо подібні злочини відбуваються у широкому масштабі” (Стаття 8 (2) (б) (viii)). Цей злочин докладніше подальше визначено у Елементах Злочинів, додатковому документі до Римського Статуту, прийнятому у вересні 2002 року.

Водночас із порушенням норм міжнародного гуманітарного права самих по собі (per se), політика Ізраїлю щодо поселень на Окупованих Територіях порушає фундаментальні принципи з прав людини, у тому числі заборону дискримінації – основний принцип прав людини, який міститься у міжнародних угодах, до яких Ізраїль приєднався, зокрема Міжнародному Пакті про громадянські та політичні права (МПГПП) та Міжнародному Пакті про економічні, соціальні та культурні права (МПЕСК). Дискримінація за національними, етнічними та релігійними ознаками є домінуючою рисою політики Ізраїлю щодо поселень на Окупованих Територіях. Ці поселення також позбавляють палестинців ключових природних ресурсів, таких як земля і вода, що складають головні засоби для виживання.

У вашому листі Ви заявили, що: “Реалістичними є очікування, що будь-яка заключна угода буде досягнута лише на підставі спільно узгоджених змін, що відображають ці реалії.” Tака позиція, як видається, сприяє незаконним діям Ізраїлю щодо переселення частини свого власного населення до Окупованих Територій, у порушення норм міжнародного права та всупереч резолюціям Ради Безпеки ООН.

У резолюції 465 від 1-го березня 1980 року, Рада Безпеки ООН закликає Ізраїль: “демонтувати існуючи поселення і в особливості негайно припинити створення, будівництво та планування поселень на окупованих з 1967 року арабських територіях, включно з Єрусалимом…” Попередні адміністрації Сполучених Штатів висловлювали стурбованість щодо спорудження Ізраїльських цивільних поселень на Окупованих Територіях. Міжнародна спільнота вже давно визнала незаконними ізраїльські поселення на Окупованих Територіях.

На уряд Ізраїлю покладається відповідальність вжити заходів для евакуації ізраїльських громадян, які мешкають на Окупованих Територіях, і таким чином забезпечити повагу до прав палестинців, особливо їхніх прав на вільне пересування та на належні умови життя. Такі заходи повинні також забезпечувати повагу до прав ізраїльських громадян, яких евакуюють, у тому числі на відповідну компенсацію.

2. Право на повернення для Палестинських біженців

У вашому листі Ви також зазначили, що: “…узгоджений, справедливий, чесний та реалістичний механізм для вирішення проблеми Палестинських біженців повинно бути знайдено через створення Палестинської держави, і розселення цих біженців там, а не в Ізраїлі.” Раніше Сполучені Штати заявляли, що, що проблема Палестинських біженців повинна бути вирішена внаслідок переговорів. Наскільки нам відомо, це вперше Сполученні Штати відверто відмовили Палестинським біженцям утікачам у праві повернення додому апріорі.

Міжнародна Амністія закликає до всесвітньої поваги права примусових вигнанців на повернення до власних країн. Примусове вигнання порушує норми міжнародного права; право повернутися до власної країни засноване на міжнародному праві та є найпевнішим шляхом відшкодувати вигнанцям їхні страждання. Серед ключових принципів прав людини, які містяться у Загальній Декларації прав людини (UDHR) є право на повернення: “Кожна людина має право залишити будь-яку країну, у тому числі свою власну, та повернутися до власної країни.” (Стаття 13)

Міжнародний Пакт про громадянські та політичні права (МПГПП), угода яка надає законодавчу силу багатьом правам, висвітленим у Загальній Декларації прав людини, закріплює право на повернення у Статті 12.4: “Ніхто не може бути свавільно позбавлений права в’їзду до власної країни.”

Комітет ООН з прав людини, який слідкує за виконанням МПГПП, авторитетно роз’яснив значення виразу “власна країна”, і визначив, хто саме може користуватися правом на повернення. Комітет заявив, що це право застосовується навіть щодо територій, стосовно яких ведуться суперечки, або територій які переходили з рук до рук. У Загальному Коментарі № 27 (1999 рік, параграф 20) Комітет ООН з прав людини відзначив: “Межі поняття “власної країни” ширші” за поняття “країна національної/громадянської приналежності”. Воно не обмежується поняттям громадянства у формальному значенні цього слова, тобто громадянства, що набувається при народженні або надається; воно стосується людини, яка внаслідок його або її особливих зв’язків з даною країною, не може бути просто визнана іноземцем. Так, наприклад, це поняття може стосуватися до громадян будь-якої країни, яких було позбавлено громадянства внаслідок порушень норм міжнародного права, та громадян, країни походження яких були включені або переведені до територій інших країн, у громадянстві національності яких їм було відмовлено.”

Міжнародна Амністія переконана, що право на повернення належить не лише безпосереднім вигнанцям та їхнім прямим родичам, але й тим їхнім нащадкам, хто підтримував, за визначенням Комітету ООН з прав людини, “близькі та тривалі зв’язки” з даною місцевістю. Організація підтримує право вигнанців повернутися до власних або на землі, наближені до їхніх домівок, де це можливо. Вигнанці, які не бажають повертатися, мають право на компенсацію за втрачену власність, а ті, що повертаються, також повинні отримати компенсацію за втрачену власність. Права невинних третіх осіб, які можливо мешкають у будинках і на землях вигнанців, повинні також бути враховані.

Міжнародна Амністія визнає, що довготривалі конфлікти, які призводять до переміщення населення, можуть мати і інші тривалі рішення, альтернативні до використання права на повернення, як, наприклад, інтеграція у приймаючій країні та поселення у третій країні. Проте, рішення щодо реалізації права на повернення або використання альтернативних варіантів, повинно бути добровільним, а люди, яких це стосується, повинні бути повністю поінформовані. Право на повернення – це індивідуальне право людини, і жоден з учасників переговорів не може нікого позбавити цього права.

Ті ж принципи стосуються ізраїльських громадян та громадян інших країн єврейського походження, які колись були громадянами арабських та інших країн, і які втекли або яких було вигнано з цих країн. Якщо вони бажають повернутися, їм це повинно бути дозволено, і вони також мають право на компенсацію за будь-яку втрачену власність.

3. Будівництво огорожі/стіни на Західному Березі

У вашому листі Прем’єр Міністру Шарону Ви відмітили твердження Ізраїльського уряду, що будівництво огорожі/стіни, яке відбувається на Західному Березі “…повинно бути бар’єром безпеки, а не політичним бар’єром, повинно бути тимчасовим, а не постійним, і через це не повинне містити якісь заключні вирішення, у тому числі окреслення остаточних кордонів, а місця, де вона проляже, повинні бути визначені згідно з вимогами безпеки та врахування впливу на палестинців, не залучених до терористичної діяльності.”

Як Вам безперечно відомо, незважаючи на те, що відповідно до заяв ізраїльського уряду, огорожа/стіна є “заходом захисту, призначеним для блокування проникнення терористів, зброї та вибухових речовин на територію Держави Ізраїль…,” (Ізраїльське Міністерство Оборони 31 липня 2003 року http://www.seamzone.mod.gov.il/Pages/ENG/news.htm) більшість огорожі/стіни було збудовано не поміж Ізраїлем та Західним Берегом, а по самому Західному Берегу. Близько 90% маршруту огорожі/стіни проходить по палестинській території Західного Берега, оточуючи палестинські міста та селища, та відокремлюючи громади та родини одне від одного, фермерів від їхньої землі, а палестинців від міць роботи, навчання, закладів охорони здоров’я та інших важливих служб.

Загальна довжина периметру огорожі/стіни сягає понад 600 км, – це вдвічі більше довжини Зеленої Лінії. Стіна складається з комплексу бар’єрів із середньою шириною від 60 до 80 метрів, з колючим дротом, канавами, широкими пішохідними переходами та смугами для танкових патрулів на кожній стороні огорожі/стіни, а також додаткових буферних зони (непрохідних місць) різної ширини. Твердження, що ця огорожа/стіна є тимчасовою, а не постійною спорудою, не підтверджуються фактами, а головним чином розмахом та вартістю будівництва.

Знищення великих обсягів посівних площ та викорчовування десятків тисяч дерев під час будівництва огорожі/стіни та її допоміжних структур, є фактично безповоротними заходами. Минулого року Сполучені Штати неодноразово висловлювали стурбованість щодо факту будівництва огорожі/стіни на Західному Березі. 19 листопада 2003 року, під час візиту до Лондона, Ви закликали Ізраїль “не шкодити заключним мирним переговорам спорудженням стін та огорож”.

У своїй теперішній конфігурації, огорожа/стіна порушує зобов’язання Ізраїлю перед міжнародним гуманітарним правом. Шлях огорожі/стіни було спроектовано таким чином, щоб безпосередньо включити до території Ізраїлю близько 65 ізраїльських поселень на Західному Березі, у тому числі у Східному Єрусалимі, де живуть понад 320,000 ізраїльських поселенців, тобто приблизно 80% поселенців, що мешкають на Окупованих Територіях. Це стало наслідком незаконного знищення та присвоєння власності палестинців та інших порушень їхніх прав.

У своєму листі, адресованому Вам, Прем’єр Міністр Шарон заявив, що Ізраїль також планує “прискорити будівництво Стіни Безпеки.” Незважаючи на постійні завірення з боку Ізраїльської влади, що під час вибору маршруту огорожі/стіни належним чином враховується її вплив на місцеве палестинське населення, до теперішнього часу були зроблені лише незначні правки, а більша частина маршруту залишається усередині Західного Берега. Ті частини огорожі/стіни, які вже було побудовано, сприяють серйозним порушенням прав палестинського населення Західного Берега, особливо тих, хто мешкає і працює у районах, близьких до огорожі/стіни. Наслідком цього стало погіршення соціальної та економічної ситуації, яка і так була серйозно уражена занадто суворими обмеженнями, накладеними Ізраїльською армією, на свободу пересування палестинців на Окупованих Територіях за останні три з половиною роки.

4. Позасудові страти

У своєму плані Розділення, Прем’єр Міністр Шарон заявляє, що: “Ізраїль зберігає за собою основне право на самозахист, у тому числі право на вжиття попереджуючих дій…”. Прем’єр Міністр та багато інших ізраїльських державних та військових службовців під “попереджуючими діями” неодноразово мали на увазі позасудові страти палестинців, про яких було відомо, або які підозрювалися у причетності до нападів на ізраїльських громадян та солдат в Ізраїлі та на Окупованих Територіях.

Позасудові страти – це „звичайні” заходи, до яких ізраїльська армія та служби безпеки вдавалися протягом декількох років, не надаючи доказів провини або права на захист. Окрім заподіювання смерті та поранень тим, проти кого були спрямовані ці напади, наслідками таких дій були незаконні вбивства десятків і завдання шкоди сотням сторонніх людей, у тому числі дітей.

Ізраїльська армія та уряд неодноразово стверджували, що такі замовні вбивства є “необхідними”, тому що Ізраїль не в стані заарештовувати палестинців на територіях, які підлягають під юрисдикцію уряду Палестини, відповідно до Угод Осло (відомих як Зони А на Західному Березі та Білі Зони у Секторі Газа).

Існують альтернативні, законні заходи подолання загрози, що надходить від палестинців, відомих або підозрюваних у плануванні або участі в нападах на ізраїльтян. Ізраїльська армія довела, що вона спроможна і здійснює повний та ефективний контроль над Окупованими Територіями, у тому числі у зонах, що підлягають під юрисдикцію уряду Палестини.

За останні три з половиною роки Ізраїльська армія та служби безпеки заарештували десятки тисяч палестинців, звинувачених у здійснені, участі та підготовці атак на ізраїльських солдат та цивільне населення. Такі арешти відбуваються щоденно у містах, селищах та таборах біженців на Західному Березі та у Секторі Газа. Людей затримують поодинці або групами, у власних домівках або інших приватних будинках, в університетах або студентських гуртожитках, на робочому місці або на блокпостах, коли вони вільно пересувалися або ховалися. Хоча більшість заарештованих ізраїльськими солдатами палестинців було пізніше звільнено без висування обвинувачення або суду, тисячі було звинувачено у кримінальних злочинах, у тому числі у здійсненні, участі або підготовці вибухів або смертників та інших нападів на громадян та військових.

Позасудові страти палестинців ізраїльською армією були засудженні міжнародною спільнотою, включно з включаючи апаратом та органами Організації Об’єднаних Націй. Нещодавно, 17 квітня, Генеральний Секретар ООН Кофі Аннан засудив замовне вбивство лідера ісламського руху Хамаз Абделазіза Рантіссі, повторюючи, що “позасудові вбивства є порушенням норм міжнародного права”, і закликаючи уряд Ізраїлю “негайно припинити цю практику.”

Міжнародна Амністія стурбована, що Ваші слова у листі до Прем’єр Міністра Шарона, про те що: “Ізраїль збереже своє право на захист від терористів, у тому числі заходи проти терористичних організацій,” та відсутність будь-якого засудження з Вашого боку або з боку адміністрації Сполучених Штатів фактів позасудових страт палестинців, можуть бути сприйняті урядом Ізраїлю, як заохочення до подібних дій.

Міжнародна Амністія закликає Вас переглянути свою позицію стосовно питань, порушених у цьому листі, та дати зрозуміти Прем’єр Міністру Шарону та ізраїльському уряду, що хоча Ізраїль має право на заходи щодо захисту власних громадян та кордонів від палестинських нападів, такі заходи повинні бути необхідними та пропорційними, та відповідати нормам міжнародного права.

Я впевнена, що Ви з належною увагою поставитеся до питань, порушених у цьому листі.

З щирою повагою,

Айрін Хан

Генеральна Секретар Міжнародної Амністії

Копія листа: Поважному Колін Пауелу, Держсекретарю США