Публікація

Відкритий лист Генеральному прокурору України

Напередодні Дня працівників прокуратури у Вас та у Ваш підлеглих, мабуть, святковий настрій. Тим більш, що прокурори міст і районів провели брифінги з цього питання, розкривши журналістам «таємниці» цифр – злочинів, карних справ і таке інше. Така, так би мовити, відкритість та відвертість трапляється у Ваших підлеглих на місцях із завзятою періодичністю: раз на рік. Проте мені, як представнику журналістської спільноти, керівнику бюро журналістських розслідувань ТО «Каховський плацдарм» і шеф-редактору газети спротиву корупції «БОМБА!», хотілося б звернутися саме до Вас, шановний пане Генеральний прокурор.

Питання в мене одне: поінформуйте, будь ласка, скільки Вашими підлеглими по Україні порушено кримінальних справ за ст. 171 Кримінального Кодексу України – «перешкоджання професійній діяльності журналіста»? І, якщо такі справи були порушені, то скільки з них були розслідувані належним чином та передані до суду?

А задля того, аби Вам, шановний пане Генеральний прокурор, було легше орієнтуватися в «підводних течіях» цієї статті Кримінального Кодексу, яку так дуже не люблять Ваші підлеглі на місцях, то наведу до Вашого відома приклад із своєї особистої практики.

За останній рік, працюючи в досить непростому жанрі журналістських розслідувань, я отримував достатньо погроз з вимогами «не пхати свого носа, куди не слід». На моє життя навіть був скоєний замах. І який результат? А ось який: за рік я отримав від Новокаховської міської прокуратури 5 (!) постанов про відмову в порушенні кримінальних справ по перешкоджанню професійній діяльності журналіста.

Можливо, це для Вас і не показник, проте я хочу у відкритому листі познайомити Вас та працівників прокуратури із формуліровками, які використовуються слідчими, аби не завдавати собі клопоту порушенням кримінальної справи за «журналістською» статтєю КК України, тому що від неї круги підуть в сторону місцевих «високопосадовців» – депутатів місцевих рівнів, мерів та інших містечкових «князьків».

Перший «відмовний матеріал» я отримав наприкінці минулого року, коли, займаючись розслідуванням зловживань в міському Фонді розвитку підприємництва, мені погрожував фізичною розправою і вчинів певні хуліганські дії керівник цієї установи, депутат нвокаховської міської Ради гр-ин С.

В своїй постанові слідчий прокуратури Теницький Є.О. написав: «В процесі перевірки не було отримано достатніх даних, які б вказували на наявність в діях гр-на С. ознак злочину, передбаченого ст.171 ч.1 КК України».

Хочу зазначити, що за цю серію матеріалів «Фонд для «любих друзів» я отримав диплом всеукраїнського конкурсу на краще журналістське розслідування «Журналісти проти корупції». І цей факт я навожу не для того, аби похизуватись, а задля того, аби підкреслити абсурдність формуліровки наступної постанови про відмову в порушенні кримінальної справи.

16 березня цього року о 8-ій годині ранку в під’їзді власного будинку на мене був скоєний напад, який я кваліфікую, як замах на життя. Причому в цій акції приймало участь не менше трьох осіб, двох з яких я можу впізнати. В результаті нападу в мене був зламаний ніс, вибиті зуби та з діагнозом «струс мозку» я знаходився в лікарні на стаціонарному лікуванні.

Але саме цікаве в цій справі, що за два дні до нападу – 14 березня – я зареєстрував офіційну заяву в міському відділі внутрішніх справ, в якій як керівник бюро журналістських розслідувань вказав, що в мене є незаперечні данні про підготовку та замах на мене. В цій заяві я не тільки вказав мотив замаху, що пов’язаний із моєю професійною діяльністю – журналістським розслідуванням «Спрут» нововокаховський», в якому йшлося, зокрема, про корупційні дії місцевих можновладців та деяких представників правоохоронних органів і суду. І головне: я вказав призвіща ймовірних замовників.

І уявіть мій подив, шановний пане Генеральний прокурор, коли я, знаходячись у лікарні, 28 березня отримую постанову про відмову в порушенні кримінальної справи з просто геніальною, як на мене, формуліровкою: «Цигіпою С.В. не надано ніяких даних про те, що він є журналістом, тобто у відповідності до ст.1 Закону України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів» являється творчим працівником, який професійно збирає, одержує, створює і займається підготовкою інформації для ЗМІ (в штаті або на позаштатних засадах). За таких обставин він не може бути потерпілим від злочину, передбаченого ст. 171 КК України».

Автором цього «відмовного перлу» є все той же слідчий новокаховської міської прокуратури пан Теницький Є.О., який за кілька місяців до цього вже «розслідував» мою заяву, як журналіста і відмовляв цій заяві, посилаючись на недостатність отриманих данних.

Звісно, що я оскаржив цю недолугу постанову, спираючись хоча би на один єдиний факт: поки я знаходився в лікарні жоден працівник прокуратури до мене не звертався, не опитував і не просив надати дані про те, що я є журналіст.

Саме тому в мене виникає сумнів щодо професійності деяких працівників новокаховської міської прокуратури, включаючи і прокурора Терно А.М., адже моя заява до міськвідділу внутрішніх справ була надрукована на фірмовому бланку Бюро журналістських розслідувань ТО «Каховський плацдарм» та скріплена печаткою. Які потрібні були ще докази?!

Матеріали направили на дослідування, і я ще двічі отримував «відмовні» – 15.05.2008 та 03.07.2008 р. з такою формуліровкою: «…при вирішенні питання про наявність у діях гр. Г. складу злочину, передбаченого ст.171 ч.1 КК України слід виходити з того, що об’єктивна сторона данного злочину наявна лише у випадках, якщо перешкоджання здійснювалось шляхом примушування журналіста до поширення або відмови від поширення інформації. У даному випадку, вислови гр. Г., якщо вони й мали місце, не були спрямовані на досягнення зазначеної мети, тому в діях його об’єктивна сторона злочину, передбаченого ст.171 КК України відсутня».

Уважно ознайомившись з цими матеріалами я помітив одну важливу деталь: слідчий навіть і не намагався опитувати головних підозрюваних мною осіб, про яких я вказував у своїй заяві від 14 березня – батька та сина К., злочину яких і було присвячене моє журналістське розслідування «Спрут» новокаховський».

І в цьому, як на мене, не було нічого дивного, адже батько К. і досі є директором одного з комунальних підприємств міста, не дивлячись на те, що він за вимагання за ст. 189 ч.3 отримав 5 років позбавлення волі з іспитовим строком в 2 роки. А ось синочок, колись теж директор одного з міських підприємств, іспитового строку не витримав і через кілька днів після нападу на мен був затриманий в м.Севастопіль за співучасть у вбивстві і зараз чекає в СІЗО на суд.

Але останньою краплиною була 5-та постанова у відмові в порушенні кримінальної справи по ст. 171, що виніс все той же, незаменимий, слідчий міської прокуратури Нової Каховки пан Теницький.

До мене ввечері на домашній телефон зателефонувала розлючена жінка і брутальними словами та висловами вимагала від мене, аби я перестав писати критичні статті про мера Нової Каховки. Її емоційна лайка закінчилася погрозами, мовляв, мало тобі по пиці дали, наступного разу башку зовсім відіб’ють.

Телефонний апарат встановив номер, з якого був зроблений цій дзвінок. Наступного дня я повівдомив колег-редакторів з двох міських газет «Час» та «Ділові новини» про дзвонок з погрозами. І тут з’ясувалося, що їм також телефонувала жінка з категоричною вимогою не друкувати на шпальтах своїх газет мої матеріали.

Тоді я звернувся з офіційною заявою до прокуратури: притягнути до кримінальної відповідальності за ст. 171 громадянку, що дзвонила до мене і до редакторів газет, з яким я співпрацюю. Також я намагався привернути увагу працівників міської прокуратури на той факт, що мого нового номеру домашнього телефону немає на міській довідці в «Укртелекомі» і взагалі його знає обмежене коло людей.

Тобто, вже сам факт отримання мого номеру може свідчити про змову декількох осіб для тиску на мене, а не однієї «схибнутої персони», як зараз намагаються виправдовувати свої дії, а, точніше, бездіяльність, працівники новокаховської прокуратури.

Була проведена експертиза мого телефонного апарату, встановлена особа, яка дзвонила до мене і до редакторів. Були опитані свідки. І ось кілька днів тому я отримав черговий «відмовний» матеріал.

Яка ж цього разу була формуліровка у відмові в порушенні кримінальної справи по статті за перешкоджання журналістській діяльності, як Ви думаєте, пане Генеральний прокурор? Нізащо не вгадаєте: «вирішуючи питання про наявність у діях Г. складу злочину, передбаченого ст.171 ч.1 КК У, слід зазначити, що у данному випадку телефонні дзвінки останньої, хоча і були направлені на перешкоджання законній професійній діяльності журналіста Цигіпи С.В., однак фактично не заподіяли і не могли заподіяти істотної шкоди заявнику».

Поясніть, будь ласка, пане Генеральний прокурор, що означає вислів слідчого «не заподіяли істотної шкоди заявнику»? Тобто аби була «істотна шкода», має бути труп журналіста, виходячи з логіки Вашого підлеглого – слідчого Теницького? Бо, як показують попередні «відмовні» матеріали – струс мозку, зламаний ніс та вибиті зуби теж не стали підставами для порушення кримінальної справи по «журналістській» статті КК України.

Між іншим, «завдяки» таким наполегливим дзвінкам до редакторів місцевих видань, коло газет, де я можу друкувати свої матеріали поступово звузилося до одного. І хто має встановити: чи є це «істотна шкода» для мене, як такого, хто має утримувати сім’ю виключно на гонорари, чи ні? Це в компетенції слідчого прокуратури чи, може, все ж таки, суду?

В беседі «не для протоколу» пан слідчий розвів руками і пояснив, що в нього немає коментарів до Кримінального Кодексу, де він міг би взяти відповідні коментарі фахівців для тлумачення статті 171 Кримінального Кодексу України. І додав: в нас ще не було прецендентів по порушенню карних справ за цією статтєю.

Отже, шановний пане Генеральний прокурор, прошу Вас відповісти на мій відкритий лист також відкрито та відверто: скільки порушено карних справ по ст. 171 за минулий рік і скільки з них передано на розгляд до суду?

А також подаруйте в день свого професійного свята новокаховській міській прокуратурі примірник Кримінального Кодексу України з коментарями, аби працівники цього підрозділу більше в присутності журналістів не посилалися на його відсутність.

P.S. Коли лист був вже дописаний, на мій мобільний зателефонувала дуже відома в нашому місті людина з намаганням з’ясувати – хто «ховається» за псевдонімом і є автором фельєтону «Город разбитых лиц», надрукованному в газеті «Час» і в якому йшлося про «незвичайні пригоди» міліцейського керівництва в барах міста N.

Погрозливий та безапеляційний тон цієї людини, яка не стільки шукала автора, скільки давала зрозуміти мені та через мене редакції «Часу» та всім незалежним журналістам міста, що це дуже небезпечна справа – чіпляти на сторінках преси «поважних» в місті людей. І в цьому я вже не маю жодного сумніву, бо ця людина дуже на «короткій нозі» і з мером міста і з начальником міліції, і своїх слів на вітер кидати не звикла.

В мене є і номер телефону, і диктофонний запис цієї розмови, ось тільки, пане Генеральний прокурор, що це мені дасть, окрім зайвого клапоту? Адже в мене є сім’я, діти…

Отже, що я маю в перспективі: отримати від Ваших підлеглих вшосте (!) постанову про відмову в порушенні кримінальної справи, а від найманців кілька ударів залізною трубою по голові чи контрольний постріл?

І скажіть: для чого існує в нашій країні Закон, на сторожі якого й стоїть очолювана Вами, пане Генеральний прокурор, прокуратура?..

Сергій Цигіпа,

керівник бюро журналістських розслідувань ТО «Каховський плацдарм»,

шеф-редактор антикорупційної газети «БОМБА!»

Якщо помітили помилку на сайті, будь ласка, виділіть текст та натисніть ctrl-enter.

Приєднуйтесь

Робiмо велику справу разом!
Підтримати Стати волонтером Пройти стажування