Публікація

Відкритий лист до батьків, дідів та онуків

“Зараз сам собі яму копати будеш!” – б’ючи, кричали, силою захопленому в машину активісту молодіжного опозиційного руху Павлові, що лише фотографував відомі події на Подолі із так званим “виявленням” там попередньо підкинутої міліцією вибухівки. Той офіс орендувала молодіжна організація “Пора”. Саме проти молоді, використовуючи правоохоронні органи та штучні провокативні молодіжні структури (іноді з реальними студентами, а переважно – професіоналами, які є, або ж лише камуфлюються, своєрідною фашизоїдною публікою, готовою трощити, руйнувати усе, на що вкаже доволі високий адміністративний перст). Делікатно це називається використанням адмінресурсу, хоч для нормальної психіки, що не хворіє на підміну понять, це звичайнісінький криміналресурс у руках аморальних людей.

Поки що все обмежується переважно побиттями, із залученням чи без членів провокативних груп. Обшуки та хижі масові безпричинні тривалі допити проходять по всій Україні. З цинічним, безпардонно незаконним максимальним залякуванням опозиційно налаштованої молоді та їхніх батьків тяжкими наслідками через порушення прокуратурою справ про тероризм.

Коло ненависті замикається. Ненависники людини розпочали терором проти царя, а сьогодні прийшли до терору фактично проти своїх дітей. Боже, як мало змінилася наша влада: все ті ж залякування, все ті ж аморальні та фактично протизаконні провокативні групи. І все заради того, щоб не допустити реальної самоорганізації громадянського суспільства. Кажуть, що це контрольоване вищою владою порушення закону. Нехай і справді контрольоване і дозоване сьогодні. Але аморальне та незаконне. Тим самим влада саму себе робить незаконною, нелегітимною. Злочини влади проти особи та проти закону неминуче переростають у злочини проти людяності та людства. Це маємо всі добре затямити.

Та й чи не схожі сучасні слова про риття могил на ті, що їх люто викрикували гестапівці безневинним жертвам національно-релігійно-расової ненависті в Бабиному Яру? Такі ж слова викрикували і енкаведисти в Биківні чи ще десь, постійно послуговуючись своїм “переконливим аргументом маузера” при найменшому прояві критичних настроїв щодо насаджуваної ними класово-релігійно-національної ненависті. Принаймні один з нас їх чув у Новосибірській тюрмі ще наприкінці 1978 року від тамтешнього оперуповноваженого КГБ на заяву до прокуратури з приводу тривалого утримування не у камері, а у так званому стакані: “Вишь, захотел соблюдения закона… Сейчас выведу и расстреляю…Я тысячи таких, как ты, здесь расстрелял и ничего” – горланив тоді той відвертий українофоб. “Бей хохлов!” горланили його послідовники-правоохоронці у ніби незалежній вже Україні, розганяючи кийками мирну релігійну ходу українців на Софійському майдані. І нічого! Ненависть влади начебто нової держави щодо своїх громадян ніскільки не зменшилася, а навіть зросла. Бо встигло підрости нове покоління, яке не бажає більше жити в атмосфері брехні та ненависті, в атмосфері цинічного беззаконня, коли суспільству нав’язуються принципи скотоферми. Воно прагне сповідувати: “Ми ж таки люди, не собаки!”

Не будемо гадати, яке було забарвлення у ненависті влади щодо журналіста Гії Гонгадзе – антиукраїнське, антигрузинське чи антиамериканське, чи просто антижурналістське, якщо журналістське стає втіленням чесності та сміливості. І які слова він чув від катів перед тим, як йому відтяли голову за вироком чи просто на здогад ще не озвученого чітко прагнення замовників жахливого злочину. Вироком, винесеним абсолютно неправно, по-злодійськи боязливо та таємно. Вироком тих людей, які інших людей з висоти своїх посад та з ненависті називають просто “сранью”. Які всю правоохоронну систему держави перетворили на систему захисту і збереження при владі себе всупереч волі тої зненавидженої владою “срані”.

Ситуація з усіма ненависними людьми гранично проста – зовнішня ненависть проти інших є віддзеркаленням їхньої внутрішньої нікчемності. Якщо ця людина не при владі, то півбіди, але неминуче стає жахливим суспільним монстром вкрай небезпечним і для суміжних країн і для всього людства. Ненависть на будь-якому людському рівні, кожна ненависть, ненависть за будь-якою ознакою неминуче ставали і ставатимуть страшенною колодою на шляху до цивілізаційного розвитку людства.

Проте, що ненависникам якесь там людство? Усі вожді та пахани завжди зайняті лише собою, байдужі до реальних проблем держави, над якою панують, до проблем конкретної в ній людини, до цивілізаційного розвитку людства. Саме через нашу легковажність їм і вдається, одуривши найдовірливіших, згодом загнати й інших у своє стійло ненависті.

Сьогодні, наприклад, вони ще сподіваються дурити нам голову вигаданою ними непридатністю свободи та демократії для православних. Та простачків все меншатиме, якщо їх меншає навіть у мусульманському світі попри безпрецедентне ніби-то суто міжцивілізаційне зіткнення. І цього всесвітнього руху до демократії не зупинить жодна антиморальна, антицивілізаційна мобілізація фундаменталістів. Ні старих, ні нових, ні там, ні тут. Рушієм усяких суспільних новацій була, є і завжди буде молодь, зокрема студентська молодь.

Звичайно, сьогодні ми ще не можемо бути впевненими, що батьки нинішньої опозиційної молоді готові підтримати ініціативу “своїх кровинок” так само одностайно, як це вчинили батьки опозиційної молоді Праги, реалізувавши таким чином другий прихід, оксамитовий, “Празької Весни” в листопаді 1989-го. Проте, не можемо заперечити такої можливості завтра. Завтра, коли конвульсії аморальної влади сягнуть апогею, а провокації та безпідставні репресії проти студентської молоді не будуть припинені, і не буде суворо покарано усіх винуватців антистудентської ненависті та використання криміналресурсу. Покарано згідно з чинними сьогодні законами. Шовінізм влади сьогодні не пройде. Доста панування аморальних зверхників.

Усі прагнуть свободи. Старе гасло солідарності – “За Вашу і Нашу Свободу!” – однаково актуальним було в Празі і Варшаві, а нинішня влада в Україні все робить для того, щоб воно стало актуальним ще й у Києві. Результатом його перемоги неминуче буде кардинальне зменшення зони ненависті та несвободи у Європі. Зрештою, у світі.

Бо небачене ХХ “сторіччя смерті” вже зобов’язує демократичні країни світу, світову громадськість, всіх людей доброї волі нарешті не бути байдужими до спроб нащадків “імперії зла” та прихильників досі збережених жорстких, недемократичних, антинародних владних вертикалей знову повернути все “на круги своя” всупереч народному прагненню до свободи. Солідарності зла мусимо протиставити завжди ефективнішу, бо моральнішу, солідарність добра.

То ж за Вашу і Нашу Свободу, Онуки!

Зиновій Антонюк, Генріх Алтунян, Мирослав Горбачук, Євген Захаров, Софія Карасік, Михайлина Коцюбинська, Ірма Крейн, Мирослав Маринович, Владислав Недобора, Василь Овсієнко, Ірина Рапп, Надія Світлична, Олесь Шевченко

Якщо помітили помилку на сайті, будь ласка, виділіть текст та натисніть ctrl-enter.

Приєднуйтесь

Робiмо велику справу разом!
Підтримати Стати волонтером Пройти стажування

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: