Відкрите звернення з приводу можливої екстрадиції до України казахського опозиційного політика Мухтара Аблязова
Всеукраїнська асоціація правозахисних організацій «Українська Гельсінська Спілка з прав людини» та Проект «Без кордонів» заявляють про свою глибоку занепокоєність з приводу можливої екстрадиції до України відомого казахського опозиційного політика Мухтара Аблязова.
Не володіючи достеменною інформацією щодо обґрунтованості висунутого проти пана Аблязова в Україні обвинувачення, тим не менше не можемо не зауважити на унікальності даного випадку. Принаймні нам не відомі інші подібні приклади, коли б Україна вимагала екстрадиції іноземного громадянина, який ніколи в країні не проживав, нікому із її резидентів не завдав жодної шкоди, а юридичним приводом до порушення кримінальної справи стала заява від суб’єкта господарювання з іноземним капіталом, власником якого донедавна був сам пан Аблязов.
Уважний аналіз останніх подій навколо пана Аблязова, в тому числі численних фактів екстрадиційних арештів його рідних та близьких з подальшою передачею їх до країни походження, ставлять під обґрунтований сумнів дійсність намірів Української сторони, які очевидно не вичерпуються лише бажанням притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності.
З огляду на загальнополітичний контекст, а власне на тісну кооперацію України з її партнерами по СНД – Російською Федерацією та Казахстаном, беручи до уваги загальну ситуацію в нашій країні, – все це дає нам достатні підстави побоюватись, що після екстрадиції пана Аблязова в Україну, він буде перевиданий третім країнам і врешті-решт опиниться в Казахстані.
Навіть всупереч дипломатичним запевненням, якщо такі були Україною надані, впродовж всієї тривалості кримінального провадження та перебування пана Аблязова в Україні, існуватиме самий високий ризик його протиправного подальшого переміщення.
Як би це не було прикро стверджувати, дипломатичним гарантіям Української сторони, на превеликий жаль, на даний час вірити не можна.
По-перше, у законодавстві України відсутнє будь-яке нормативно-правове регулювання даних правовідносин: немає ні норм про юридичну відповідальність за порушення наданих гарантій, ні механізмів перевірки дотримання таких. По-друге і це найголовніше, будь-які гарантії та запевнення апріорі не можуть бути дотримані в тотальній атмосфері корупції, свавілля та беззаконня, які панують у всіх сферах державної діяльності.
Такими, зокрема, є висновки цьогорічного звіту УВКБ ООН щодо України, в якому Агентство ООН у справах біженців заявило, що Україна не може розглядатись як безпечна для біженців країна, і закликає інші країни не повертати шукачів притулку до України, допоки зберігатиметься існуючий стан речей.
Як йдеться у згаданому звіті, "УВКБ ООН відомо про нещодавній випадок, коли органам країни походження навіть надали доступ до біженців, які знаходилися у ізоляторах утримання". У звіті УВКБ ООН висловлює "глибоку стурбованість" й іншим непересічним випадком, коли вислання "сталося наслідок викрадення шукача статусу біженця з території України". "У жовтні 2012 року шукач статусу біженця із Росії зник біля приміщення партнерської неурядової організації УВКБ ООН і з’явився через два дні у російському ізоляторі", – йдеться у доповіді міжнародної організації. УВКБ ООН також нагадує і про два попередні серйозні звинувачення у викраденні; тоді йшлося про шукачів статусу біженця із Палестини та Узбекистану. "Ці інциденти не отримали належного дослідження", – зазначає УВКБ ООН.
Отже виглядає, що в Україні, без перебільшення, існує систематична практика викрадення і таємного переміщення за межі країни іноземних громадян, а держава вперто не помічає проблеми. Можливо тому, що експерти виключають навіть теоретичну можливість успішної реалізації подібних операцій без прямого сприяння чи потурання з боку держави. Тим не менше винні особи досі не названі й ніхто не поніс жодного покарання.
Україна не тільки ігнорує свої зобов’язання за міжнародними договорами – вона відкрито зневажає власні закони. Відомі непоодинокі приклади, коли до країни походження повертались визнані самою Україною біженці.
Щонайгірше, держава Україна не спроможна убезпечити особу від вбивства на замовлення, навіть тоді, коли така особа перебуває під вартою і волає до держави про захист. Так сталось із громадянином РФ Курочкіним який неодноразово повідомляв правоохоронні органи про існуючу загрозу життю, проте був безкарно розстріляний у 2007 році на території одного з київських судів у присутності конвою.
Інший подібний випадок мав місце у Київському слідчому ізоляторі. Як зазначається у звіті Державного департаменту США про дотримання прав людини в Україні за 2012 рік, «3 серпня було жорстоко побито біженця А., коли він перебував під вартою у Київському СІЗО. А. було класифіковано як шукача притулку, а УВКБ ООН визнало його біженцем у рамках свого мандату. За повідомленнями, співробітники СІЗО доставили А. до дільниці побачень слідчого ізолятора, де його побила невідома особа з-поза меж ізолятора. Він зазнав кілька травм і впав у кому…».
Враховуючи вищевикладене, Українська Гельсінська спілка з прав людини та Проект "Без кордонів" звертаються до Французької Республіки з проханням не видавати Мухтара Аблязова до України, де існує високий ризик його реекстрадиції до країни походження, а запитуюча держава не може гарантувати фізичну недоторканість та особисту безпеку будь-якій переслідуваній особі.