Безпека – це стан, коли немає загрози. Безпека, це те, що потрібно кожному громадянину держави для того, аби відчувати визначеність, постійність, впевненість. Держава має забезпечувати громадянам безпечне середовище, а що ж чекає на саму державу?

Про національну безпеку держави, її інтереси та цілі зовнішньої політики України йшлася мова на конференції «Стратегія для України: випробування державністю», що була організована «Українським клубом» та фондом Фрідріха Наумана.

Експерти, що брали участь у дискусії погодились з тим, що до кола національних інтересів України перш за все має входити забезпечення свободи індивідуума. Адже, для демократичної держави на першому місці має стояти людина і її потреби – «держава для людини». Натомість в тоталітарному суспільстві визначальним є принцип «людина для держави».

Важливим напрямком діяльності держави в сфері національної безпеки експерти визначили консолідацію українського народу на основі демократичних цінностей – прав людини, верховенства права, свободи слова тощо. Для цього, за словами Олександра Литвиненка, необхідно реформувати систему кримінальної юстиції, таємних служб та судової системи. Пан Литвиненко переконаний, що наразі в Україні немає дієздатної системи правосуддя, що захищала б інтереси громадян.

Небезпечними загрозами для національної безпеки були визнані нинішня екологічна ситуація в Україні та проблеми медицини. Остерігатися ми маємо і перспективи перетворення країни на резервацію нелегальних мігрантів, що їдуть до Західної Європи, адже така тенденція вже спостерігається в кількох містах держави.

Також для українців виникає нова небезпека – загроза втрати населенням інтересу до громадських справ. Адже без такого зацікавлення існування демократичних інституцій втрачає сенс.

Наслухавшись всіх цих загроз виникає логічно обґрунтоване питання: «А що ж робити?» Але і на це учасники конференції знайшли відповідь.
Необхідно об’єднувати зусилля громадянського суспільства і використовувати ті механізми впливу на державу, які ми маємо. Виявляється їх не так вже і мало.

Марина Говорухіна