Це рішення сєвєродонецького виконкому, яке було прийнято 5 листопаду 2002 року за номером 1836, забороняло проведення мітингів і інших акцій на території Сєвєродонецька, за винятком трьох виділених для цього місць. В тексті рішення зазначено:

“З метою запобігання збігу проведення громадськими організаціями і політичними партіями зборів, мітингів і інших акцій на майданах міста із запланованими в цих же місцях загальноміськими заходами (що  неодноразово відбувалося), у виконанні п. 3 розділу “б” ст. 38 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, виконком міської ради вирішив:

1. Вважати недоцільним проведення громадськими організаціями і політичними партіями зборів, мітингів і інших акцій на майданах біля адміністративних будинків, торгових центрів, основних транспортних магістралей міста в зв’язку зі складністю у забезпеченні  правопорядку в місцях великого кількості людей і транспорту.

2. Визначити місцями проведення громадськими організаціями і політичними партіями зборів, мітингів і інших акцій у м. Сєвєродонецьку:

– майданчик перед Льодовим Палацом спорту;

– майданчик перед стадіоном “Хімік”;

– тенісні корти ДЮСШ міськспорткомітету (вул. Паризької комуни, 33).

Треба сказати, що аналогічне рішення приймалося в тому ж році і виконкомом Луганської міськради: усі подібні заходи були напрвлені на стадіон “Авангард”. Всього в Україні таких рішень було прийнято понад десяти – переважно восени 2002 і влітку 2004 року.

Скарга на це рішення, подана в Сєвєродонецький місцевий суд головою Луганського обласного відділення “Комітету виборців України” Олексієм Свєтіковим не була задоволена рішенням від 25 грудня 2002 року.

Натомість Луганський апеляційний суд у червні наступного року визнав таке рішення незаконним і скасував його. З цим не погодився сєвєродонецький виконком, який звернувся з касаційною скаргою у Верховний суд України.

Утім, на розгляд справи, що проводила палата по цивільних справах Верховного суду України, представник виконкому не з’явився.

Заявник у своїх поясненнях підтримав висновок Луганського апеляційного суду, відповідно до якого стаття 39 Конституції України не містить можливості встановлювати обмеження постійної дії на право громадян щодо проведення зборів, у зв’язку з чим обмеження можуть вноситися тільки рішенням суду з урахуванням конкретних обставин. І просив суд залишити в силі вердикт апеляційного суду і відхилити касаційну скаргу.

Верховний суд виніс визначення, яким відмовив у задоволенні касаційної скарги сєвєродонецького виконкому і залишив у силі рішення апеляційного суду. Визначення оскарженню не підлягає.

На нашу думку, у даній судовій суперечці створений важливий прецедент, і, в майбутньому, рішення Луганського апеляційного суду і визначення Верховного суду можуть бути використані як доказова база при заперечуванні рішень органів місцевого самоврядування про встановлення обмежень на проведення зборів, мітингів і інших масових акцій.

РУПОР за повідомленням Луганського КВУ