Василь Овсієнко: Я прошу пояснити, в чому моя провина перед Росією, на яку я, як невільник, працював десять років?

Не дочекавшись жодних пояснень або вибачень від Надзвичайного і Повноважного Посла Російської Федерації в Україні п. Михаїла Зурабова, чому його не пропустили в Росію, правозахисник Василь Овсієнко звернувся 3 серпня до Міністра закордонних справ Російської Федерації з такою заявою:

«Пане Міністре,
Опівночі з 22 на 23 липня цього 2010 року в м. Брянську російські прикордонники зняли мене з поїзда № 42, який ішов на Москву, і відправили назад в Україну. Моє прізвище виявилось у списку осіб, в’їзд яким до Російської Федерації заборонений.

Я їхав у сел. Кучино Пермського краю, де 1981-87 рр. мене утримували в колонії особливого режиму ВС-389/36. Тепер там діє відомий усьому світові Меморіальний музей історії політичних репресій «Пермь-36». Директор Музею запросив мене взяти участь у дискусіях у межах Міжнародного громадського форуму «Пилорама-2010». Я сподівався зустрітися з іншими колишніми совєцькими політв’язнями, хотів поставити свічку на місці поховань загиблих там Юрія Литвина, Ішхана Мкртчяна, Василя Стуса та інших…»

«У ЗМІ з’явилася інформація, що МЗС України звернувся за роз’ясненням до російської сторони щодо відмови мені у в’їзді на територію РФ, що відбулася телефонна розмова з цього питання глави МЗС України Костянтина Грищенка з в. о. глави МЗС РФ Андрієм Денисовим. Що цю проблему обговорив під час зустрічі посол України в Росії Володимир Єльченко з керівництвом російського зовнішньополітичного відомства. І що російська сторона на високому рівні висловила жаль з цього приводу. А прес-секретар МЗС України Олександр Дікусаров на брифінгу додав: «Ми вважаємо прикрий інцидент вичерпаним».

Я ж не вважаю цей інцидент вичерпаним і прошу Вас, пане Міністре, пояснити мені, хто, коли і на якій підставі вніс моє прізвище до «чорного списку».

Адже це сталося всього через два тижні після того, як Департамент інформації та преси Міністерства закордонних справ Російської Федерації заявив, що Президент Росії Дмитрій Медведєв 9 липня ухвалив рішення про відмову на основі взаємності від практики так званих «чорних списків», що відповідає новому характерові відносин між Москвою та Києвом.

Як на мене, то «новизна» полягає лише в тому, що раніше мене в Росію возили під конвоєм, а тепер не пускають відвідати рідну тюрму…

А «взаємність», очевидно, полягає в тому, що перед цим Україна дозволила в’їзд на свою територію депутатові Державної Думи РФ Костянтину Затуліну та мерові Москви Юрію Лужкову, які закликають передати Росії місто Севастополь і весь Крим, а російський громадянин Гундяєв – Патріах Кирилл – відкрито проповідує в Україні «единство русского мира». Тобто вони закликають до порушення територіальної цілісності України – і ніхто їх з України не видворяє…

Я не політик. Я працюю в Харківській правозахисній групі, збираю і публікую матеріяли про совєцьких політв’язнів. А також і про наших карателів. Усе, що пишу, можна прочитати на сайті ХПГ http://archive.khpg.org  (Музей дисидентського руху).

Може, мої писання і стали причиною цієї заборони? Бо я ніколи ніяких дочинінь з російською владою я не мав. Востаннє 2005 року я їздив у Музей «Пермь-36», а також на Соловки і в урочище Сандармох (Карелія, місце розстрілів політв’язнів), а ще 2006 року в Москву – на відзначення 30-річчя Московської Гельсінкської Групи, нині знову переслідуваної в Росії.

Пане Міністре, я прошу пояснити, в чому моя провина перед Росією, на яку я як невільник працював років десять?
І розвійте, будь ласка, мої сумніви, чи правду про скасування «чорних списків» сказав Президент Медведєв, якщо після мого інциденту громадянці Данії пані Марі Басташевскі, фотохудожниці, яка працює над темою викрадення людей на Кавказі, 28 липня теж відмовлено у в’їзді в Росію?
Щоб громадяни інших держав не справлялися в МЗС Росії, чи не числяться вони в «чорних списках», і щоб не витрачали часу та грошей на підготовку до поїздок, може, опублікуйте ці «чорні списки»?