В’язень правосуддя №1: Володимир Панасенко. 12 років відібраної свободи. Попереду вічність!?

27 листопада 2018 року виповнилося рівно 12 років як Володимир Панасенко перебуває в ув’язненні без жодного доказу його провини. Він, далебі, не єдиний безневинно засуджений в нашій країні. Однак у цьому конкретному випадку маємо всі підстави стверджувати, що Володимир Панасенко є жертвою правосуддя № 1 в Україні. Унікальність цієї безкінечно сумної судової помилки полягає в тому, що абсолютно всі обставини події злочину, за який В.Панасенка було засуджено до довічного позбавлення волі, достеменно відомі до найменших деталей. Будь-яка причетність засудженого до інкримінованого йому злочину повністю виключається.

26 жовтня 2006 року у Львові на автостоянці підірвали автомобіль директора ринку «Шувар» Романа Федишина. В момент вибуху той перебував на відстані десяти метрів від своєї автівки. Відтак, потерпілий отримав легкі тілесні ушкодження. Водночас смертельного поранення зазнала випадкова неповнолітня перехожа. Правоохоронні органи швидко вийшли на зловмисників. Однак особу, яка заклала радіокерований вибуховий пристрій під авто і дистанційно підірвала його, затримати по гарячих слідах не вдалося. Впродовж багатьох років виконавець переховувався від правосуддя.

27 листопада 2006 року арештували Володимира Панасенка. Затримання відбулось на підставі голослівних, нічим не підтверджених свідчень особи, яку на вимогу Львівського УБОЗУ 20 листопада виписали з місцевої психіатричної лікарні з «вираженими ознаками деградації особистості по алкогольному типу». Впродовж наступного тижня хворого на «розлади психіки, обтяженої зоровими галюцинаціями» чоловіка  били і залякували довічним ув’язненням, якщо той не назве вигаданого слідством замовника замаху на Р.Федишина замість себе. Саме так львівська прокуратура кваліфікувала малозрозумілий казус з вибухом під порожнім автомобілем на паркінгу. Слідчий, без перебільшення, щодня змінював власну оцінку події – з 20 по 23 листопада заляканий хворий п’ять разів переписував свої показання щодо особи замовника. Приміром, у першій явці з повинною нещасний щиро каявся у скоєному, стверджуючи, що підрив автомобіля замовив йому особисто сам директор Р.Федишин «з метою підняття свого рейтингу у м. Львові серед опонентів і депутатів».

Очевидно фальшивий єдиний доказ проти В.Панасенка відразу луснув в суді. Особу, яка оговорила невинного, допитали у першому ж судовому засіданні. Він єдиний з трьох підсудних перебував не в клітці зі «спільниками», а окремо – на лавці для глядачів, оточений персональною охороною. До судової зали головного підсудного доставили з ізолятора сусідньої області; цілий рік слідства його там утримували в умовах повної ізоляції від зовнішнього світу. Небачені заходи мали гарантувати лояльність ключового фігуранта справи. Щонайменше, від нього вимагали мовчання. Однак «сценаристи» прогадали. У відкритому засіданні перед публікою легкодухий обвинувачений повірив у правосуддя і заговорив. Після його допиту враз зруйнувалась вся штучно створена облудна конструкція. До найменших подробиць розкрились дійсні обставини, пов’язані із підготовкою і здійсненням дивної атаки на автомобіль директора ринку.  Отримані у судовому слідстві нові відомості повністю усували прогалини у розумінні раніше встановлених фактів, які ніяк не припасовувались до офіційної версії події. З’ясувались імена ще двох достеменно причетних до злочину осіб, які не були притягнуті до відповідальності. Власне, стала відомою фігура справжнього замовника підриву автомобіля, дійсні мета та мотиви, якими керувався цей обурений посадовим пониженням менеджер ринку. Окрім замовника, покарання також уникнула особа, яка у вересні-жовтні 2006 року двічі виготовила із власних компонентів два вибухові пристрої на прохання виконавця, які були тому потрібні, «щоб підірвати якийсь мікроавтобус і когось налякати». Саме так занотовані у протоколі судового засідання показання майстра вибухової справи, який простодушно свідчив проти себе в суді під присягою «свідка». Ще більше немислимими є висновки, до яких прийшов Апеляційний суд Львівської області, зазначивши в обвинувальному вироку від 19.09.2009 року, що виконавець із співвиконавцем придбали вибухову речовину у невстановлених слідством осіб, а «Панасенко організував придбання, носіння, зберігання, виготовлення, передачу вибухових пристроїв без передбаченого законом дозволу».  І це попри те, що ні з ким із цих осіб «організатор замаху» знайомий не був, ніколи з ними не спілкувався, про їх існування нічого не знав. Повний абсурд!

Матеріали цієї кримінальної справи з абсолютною достовірністю доводять факт грубої і безмежно жахливої судової помилки. Грубої, оскільки переконливо можемо заявляти про відсутність події злочину підготовки до вбивства: ніхто ніякого замаху ні на кого не планував і не здійснював. Жахливої, оскільки не має страшнішого злочину, ніж безневинне засудження до довічного позбавлення волі. Насправді, говорити про судову помилку в обставинах справи В.Панасенка теж невірно. Адже геть все у цих матеріалах свідчить про притягнення до кримінальної відповідальності завідомо невинного. Всяка притомна середньостатистична людина, не фахівець, може легко в цьому переконатись сама. Про невинуватість В.Панасенка, без перебільшення, волає кожна сторінка його власної багатотомної справи, а також іншої однотомної – щодо виконавця цього злочину. Останнього затримали у 2013 році, а відтак, судили в окремому провадженні.

Як так сталося, що В.Панасенка засудили до довічного позбавлення волі за відсутності будь-яких, щонайменших, судових доказів його провини? Відповідь на це питання зараз малоцікава. Хто більше завинив перед ним і в якому ступені – слідчий, прокурор, суддя чи потерпілий, наполягаючи на безглуздому обвинуваченні, – все це зовсім не актуально для безневинно засудженого, який продовжує відбувати беззаконний вирок. Позаду у нього 12 років життя, вкраденого державою. Попереду вічність у клітці «довічника»!? Нікому до цього немає діла! Так не повинно бути!

Оскільки ніхто в державі не поспішає виправляти страшне неподобство, а ми відчаялись битись у глухо зачинені двері тих, хто за родом своїх повноважень повинен був негайно втрутитись, УГСПЛ змушена звертатись до всіх людей доброї волі. Ми стверджуємо, що поряд з нами безневинно карається у довічному ув’язненні шляхетна людина і просто наш співгромадянин Володимир Панасенко. Його було засуджено «іменем України», тобто іменем кожного з нас. Пам’ятаймо про Панасенка! Це єдине, що ми можемо і мусимо зробити для  нього. Пам’ятаймо про Панасенка!

Олександр Павліченко, директор Української Гельсінкської спілки з прав людини

Олег Левицький, керівник громадської приймальні УГСПЛ у Києві