В Україні знову не буде сексу і всі муситимуть думати однаково? - Українська Гельсінська спілка з прав людини
Повернутись назад

В Україні знову не буде сексу і всі муситимуть думати однаково?

Новина

Здавалося б часи, коли забороняли говорити про секс, давно минули. І тільки-но людство переконалося, що дітей у Радянському Союзі таки не в капусті знаходили, як уряд молодої української держави знову оголосив інтим явищем аморальним. А ще говорять про необхідність покращення демографічної ситуації.

12 серпня Кабінет Міністрів України подав на розгляд Верховної ради України проект Закону „Про внесення змін до деяких законодавчих актів у зв’язку з прийняттям Закону України „Про захист суспільної моралі”.

Законопроект передбачає внесення змін до Кримінального кодексу України, Кодексу України про адміністративні правопорушення, законів України „Про інформацію”, “Про друковані засоби масової інформації (пресу) України”, “Про видавничу справу”, “Про телебачення і радіомовлення”, “Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення”, “Про рекламу”, „Про освіту”, „Про ліцензування певних видів господарської діяльності”.

Незважаючи на досить потужний спротив громадськості з приводу прийняття Закону „Про захист суспільної моралі”, він все-таки був ухвалений після чого виникла необхідність привести у відповідність із ним усі законодавчі та нормативно-правові акти.

Голова Державного комітету телебачення та радіомовлення комітету Іван Чиж вважає, що прийняття та реалізація запропонованих змін до законодавства України дозволить забезпечити захист суспільної моралі громадян України, шляхом посилення державного регулювання та контролю обігу продукції сексуального характеру. Це при тому, що ні він ні будь хто інший таки не може дати точного визначення цього поняття.

Закон, за його словами, методами адміністративного та фінансового контролю, регламентує і значно обмежить розповсюдження інформаційної продукції, що негативно вливає на суспільну мораль.

Якщо говорити простіше, то Закон прямо передбачає введення цензури (заборонене Конституцією України) та значне обмеження обігу інформації. Проект Закону викликає багато запитань. Та інакше й бути не може, оскільки прийнятий Закон „Про захист суспільної моралі” сам по собі має багато недоречностей. Найбільш слабкою стороною як проекту Закону „Про внесення змін до деяких законодавчих актів у зв’язку з прийняттям Закону України „Про захист суспільної моралі” так і самого Закону „Про захист суспільної моралі” є нечіткість положень, повторюваність та недостатня узгодженість термінів.

Скажімо, згідно із запропонованими змінами до Закону України „Про освіту” пропонується додати  до статті четвертої частини першої слова „морального”. Раніше ця частина статті звучала так: „ Україна визнає освіту пріоритетною сферою соціально-економічного, духовного і культурного розвитку суспільства.” Фактично додавання до однорідного ряду слова „морального” нічого не міняє, а є лише механічною вставкою „у зв’язку з необхідністю привести у відповідність із Законом усі законодавчі акти.”

Те ж саме можна сказати і про додаток до статті 56: „Педагогічні та науково-педагогічні працівники зобов’язані не допускати пропаганду насильства, жорстокості і бездуховності, поширення порнографії та інформації, що підриває суспільну мораль”. Фактично подібна „вставка” є перефразуванням вже існуючого пункту статті про обов’язок працівників освіти „настановленнями і особистим прикладом утверджувати повагу до принципів загальнолюдської моралі: правди, справедливості, гуманізму… інших добро чинностей”.

Поширення порнографії і так заборонене Кримінальним кодексом України. А частина пункту, яка забороняє поширення інформації, що підриває суспільну мораль (без конкретної вказівки на те, яку інформацію вважати такою), взагалі нагадує часи таємної поліції Івана Грозного та її послідовників, за яких будь-яка форма інакомислення була заборонена.

Як відомо, нині дійсний Закон „Про інформацію” ніхто не відміняв (поки що). Та і взагалі його вважали великим здобутком молодої держави. Та внесення до нього коректив у зв’язку з прийняттям змін відповідно до Закону „Про захист суспільної моралі” відразу перекреслить значний обсяг позитиву.

На сьогоднішній день відповідно до частини 3 статті 45-1 Закону України „Про інформацію” „забороняється створення будь-яких органів державної влади, установ, введення посад, на які покладаються повноваження щодо здійснення контролю за змістом інформації, що поширюється засобами масової інформації.” Прийнятий Закон „Про захист суспільної моралі” на законодавчому (!) рівні фактично пропонує створити орган, головною метою діяльності якого є попереднє цензурування інформації. А це суперечить не лише існуючому національному законодавству, а й міжнародним угодам, які ратифіковані Україною, і на державному рівні порушує базові принципи свободи слова та вираження поглядів. Якщо керуватися принципом, що всі законодавчі акти потрібно привести у відповідність із Законом „Про захист суспільної моралі”, то конче необхідно ліквідувати не лише частину 3 статті 45-1, я й частину 3 статті 15 Конституції України, а також скасувати закон про ратифікацію Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод.

Варто сказати і декілька слів про дуже своєрідне формулювання положень. Наприклад, одне з доповнень до Закону України „Про телебачення і радіомовлення” звучить так: „Використання в рекламі текстової, візуальної чи звукової інформації, що може заподіяти шкоду моральному здоров’ю населення, заборонено”. Тобто, згідно з таким формулюванням теле- або радіоорганізація може бути покарана за будь-яку інформацію, що не сподобається „цензорам”. Навіть не усвідомлюючи, що вона чинила правопорушення. І це лише невелика частина прикладів того, що запропонований законопроект далекий від досконалості.

Хочеться знову ж таки нагадати, що при відсутності чітких критеріїв віднесення інформації до „еротичного чи сексуального характеру”, неможливо застосовувати даний закон. Усі пропоновані в проекті закону санкції встановлені за використання такої інформації без належної ліцензії. Тобто людина не може визначити наперед, що є злочином. Такий підхід є безумовним порушення європейських стандартів гарантії свободи слова, що закріплені статтею 10 Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод.

Абсолютно нездоровою для демократичного суспільства є можливість закриття газет та інших ЗМІ за порушення законодавства про захист суспільної моралі, оскільки за такі публікації вже відповідають їхні автори. А при відсутності чітких дефініцій у законі ЗМІ стають заручниками чиновників.

Не встигли телеканали здихатися подвійного ліцензування щодо радіочастотного ресурсу, як їм пропонують отримати нову ліцензію, тепер в разі поширення матеріалів еротичних.

Особлива тема виникає з трансляцією реклами, оскільки з одного боку телерадіоканали не відповідають за зміст реклами, а з іншого – вони не вправі редагувати рекламні ролики. Але чиновники звісно про це не задумуються.

Звісно, ніхто не заперечує того, що наше суспільство дійсно потребує морального оздоровлення. Але робити це в примусовому порядку через суцільні заборони та порушення прав людини просто неприпустимо.

На додаток і підтвердження хочеться просто додати декілька визначень поняття моралі. В. Даль у своєму словнику дає таке визначення: „Мораль – правила для волі, совісті людини” (свободу яких гарантує нинішнє законодавство України). У філософському словнику за редакцією І. Т. Фролова, виданому ще за радянських часів! У 1987 році наводиться таке тлумачення: „Мораль – одна з форм суспільної свідомості, соціальний інститут, що виконує функцію регулювання поведінки людей у всіх сферах суспільного життя.  Вимоги моралі мають форму безособистісного обов’язку, звернення до всіх, але ніким не нав’язуваного повеління. Виконання вимог моралі санкціонується лише формами духовного впливу. Індивід може самостійно регулювати свою поведінку і судити про моральне значення всього, що відбувається навколо.

Враховуючи викладене вище, можна сказати, що в такому вигляді, в якому зараз існує законопроект та запропоновані зміни до законодавства, вони можуть існувати лише в рекомендаційному порядку, а не у примусовому, як це пропонують автори.

Олена Голюк

Володимир Яворський

 РУПОР