Публікація

В Україні сьогодні перебувають десятки тисяч іноземців, правовий статус яких не визначено

Голова Комітету Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин Геннадій Удовенко взяв участь у міжнародній конференції з питань додаткових/допоміжних форм захисту в Україні, Білорусі і Молдові, організованій Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців.

У своїй доповіді Голова Комітету наголосив на тому, що “початковий період законотворчої роботи у сфері міграції Україною фактично пройдено, ми маємо пакет законів, які регулюють окремі напрямки цієї сфери пов’язані з громадянством, свободою пересування громадян України та іноземців, правовим статусом іноземців та порядком імміграції в Україну”. Проте з часом стало очевидним, що існуючої законодавчої бази явно недостатньо для ефективного регулювання сфери міграції в державі та забезпечення повноцінного функціонування інституту притулку.

Де-факто, за словами Г.Удовенка, в Україні сьогодні перебувають десятки тисяч іноземців, правовий статус яких не визначено. Вони, у відповідності з чинним законодавством, не можуть отримати статусу біженця, оскільки не відповідають таким вимогам, і не можуть повернутись в країну постійного проживання з мотивів, пов’язаних з загрозою їхньому життю та здоров’ю. Таким чином, вони – типові нелегальні мігранти з усіма правовими для них наслідками.

Певною мірою, за його словами врегулювати зазначене покликаний проект Закону України “Про порядок надання притулку в Україні іноземцям та особам без громадянства”, прийнятий Верховною Радою України у першому читанні. Зараз ведеться робота  до другого читання з урахуванням експертних рекомендацій Ради Європи та Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців. Форму надання притулку, передбачену цим проектом, умовно можна назвати “конституційний притулок”.

В той же час в Україні вже досить давно існує законодавчо закріплена система захисту біженців, формування якої почалося з прийняттям у 1993 році Закону “Про біженців”. Подальша практика реалізації цього Закону виявила наявність в ньому серйозних юридичних прогалин, які потребували негайного розв’язання. Підготовлений у нашому Комітеті і прийнятий у 2001році Верховною Радою України новий Закон України “Про біженців”, за свідченням фахівців, в цілому забезпечив відповідність норм національного законодавства міжнародно-правовим стандартам у цій галузі.

З того часу Україна приєдналася до Конвенції ООН про статус біженців 1951 р. та Протоколу щодо статусу біженців, 1967 року і набула достатнього практичного досвіду у цій сфері. Водночас у світі відбулись події, що призвели до певної переоцінки суспільних цінностей та виникнення нових поглядів на проблеми, пов’язані з міграцією та роллю міграційних процесів в національній безпеці держав.

 Це, та ряд інших факторів свідчать, що знову з’являється потреба внесення змін і доповнень до Закону “Про біженців” та створення нових законодавчих актів у сфері міграції. Зокрема, залишається законодавчо не визначеними інші, відмінні від “конституційного притулку” та “конвенційних біженців”, форми тимчасового захисту іноземців, які з тих чи інших мотивів, зокрема визначених Європейською хартією з прав людини, не можуть повернутись в країну постійного проживання.

Слід зазначити, що Україні, вже в період існування як незалежної держави, декілька разів доводилось надавати притулок такій категорії осіб. Достатньо згадати події в Придністров’ї в 1991-1992 роках, коли протягом трьох місяців Україна прийняла з території Придністров’я та розмістила головним чином в Одеській області, близько 70 тис. осіб. Ще раніше в Україну з Республіки Грузія прибули та розселились близько 12 тис. турок-месхетинців.

Отже, актуальним зараз є питання законодавчого закріплення додаткових форм захисту. В практиці різних країн  використовуються різні форми такого захисту: тимчасовий територіальний притулок, гуманітарний притулок, статус екологічного мігранта, особи, що постраждала внаслідок бойових дій на території держави постійного проживання, тощо.

 “Головне, – за словами Г.Удовенка, – не назва, а наповнення, правовий статус, який держава може гарантувати таким категоріям осіб, орієнтуючись на міжнародні стандарти та враховуючи інтереси національної безпеки”.

Секретаріат Ради українських правозахисних організацій

Якщо помітили помилку на сайті, будь ласка, виділіть текст та натисніть ctrl-enter.

Приєднуйтесь

Робiмо велику справу разом!
Підтримати Стати волонтером Пройти стажування