В Україні не забезпечується право на справедливий процес
Минулого тижня уряд України програв ще дві справи в Європейському суді з прав людини. В обох справах визначено порушення права на справедливий процес та визнано неефективною національну систему захисту прав громадян.
Європейський суд з прав людини у Страсбурзі 9 листопада оприлюднив два рішення по справам проти України: Бакай та інші проти України (заява № 67647/01) та Світлана Науменко проти України (заява № 41984/98).
У справі Бакай та інші проти України заявниками є Ольга Сергіївна Бакай, Світлана Павлівна Лещова, Любов Миколаївна Ємець, Ярослава Івінівна Волошина Тамара Семенівна Семак та Наталя Леонідівна Литвиненко, які проживають в місті Берислав (Херсонська область).
Вони скаржилися на те, що українська влада не виконала рішення суду від 13 травня 1998 року, що набуло чинності, і яким їм присуджено виплатити надбавки до зарплати. Оскільки після подачі заяви до Європейського суду рішення суду було виконано, то вони також скаржилися, що виконання рішення здійснювалося у нерозумні строки (з 13 травня 1998 року по 31 липня 2003 року), а суми так і не були виплачені повністю. При цьому вони посилалися на порушення статті 6.1 (право на справедливий суд) та статті 13 (право на ефективні національні засоби захисту порушеного права) Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод.
Європейський суд одностайно визнав порушення Україною згаданих статей Європейської Конвенції та присудив до сплати кожному заявнику по 2 800 Євро нематеріальних збитків і по 50 Євро як компенсацію за витрати.
У другій справі заявником була Світлана Борисівна Науменко, яка проживає в Одесі. Вона скаржилася щодо тривалості та справедливості судового процесу стосовно її права отримувати соціальну допомогу та пенсію, як учасника ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи. При цьому вона посилалася на порушення статті 6.1 (право на справедливий процес) та статті 1 Протоколу № 1 Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод (право власності).
По цій справі районним судом міста Одеси 3 березня 1994 року заявника було визнано учасником ліквідації Чорнобильської катастрофи, що надавало їй право на додаткові соціальні виплати. Проте аж в серпні 2000 року заступник голови Обласного суду Одеської області подав протест до Одеського обласного суду з вимогою переглянути раніше прийняте рішення, що вже набуло законної сили. І 6 вересня 2000 року цей суд задовольнив протест, скасував рішення суду та спрямував справу на новий розгляд знову до районного суду. Але районний суд 6 березня 2003 року знову підтвердив своє старе рішення. Оскільки на це рішення не було подано апеляції, то воно набуло сили 8 квітня 2003 року.
24 травня 2000 року Науменко було присуджена компенсація за соціальні виплати в період з 1 вересня 1996 року по 1 листопада 2003 року у загальному розмірі 13 253,01 гривень.
Європейський суд одностайно постановив, що Україна порушила розумні строки судового розгляду, що вимагається статтею 6.1 Європейської Конвенції, і які у загальному склали 5 років, 8 місяців та один день. При цьому суд звернув увагу, що рішення по цій справі повинно було прийнятим у короткі строки з огляду на стан здоров’я Науменко та необхідністю постійного лікування.
Європейський суд також визнав порушенням статті 6.1 Європейської Конвенції поданий протест на рішення суду, що вже набуло законної сили. Заступник голови обласного суду подав протест до власного суду, де він постійно виконував функції судді та адміністративні функції. З огляду на це розгляд протесту цим судом не можна вважати неупередженим. Проте суд не визнав порушенням Конвенції взагалі практику та можливість подання такого протесту на відміну від протесту прокурора, як це було у справі Совтрансавто проти України.
Європейський суд призначив виплатити Науменко за нематеріальні збитки 20 тисяч Євро та 500 Євро за понесені нею видатки.
Тижнем раніше Європейський суд визнав прийнятною до розгляду справу Агротехсервіс проти України, в якій було скасовано рішення, що раніше вже набрало законної сили. По цій справі, що знову стосується інвесторів в українську економіку, спільне латвійсько-українське підприємство виборює свої майнові права щодо Херсонського нафтопереробного заводу.
РУПОР