В Україні – понад 18 тисяч хворих на туберкульоз
24 березня – Всесвітній день боротьби із туберкульозом. Україна входить у двадцятку держав із найвищим тягарем лікарсько-стійкої форми цієї хвороби.
Туберкульоз – це інфекційне захворювання. Хвороба найчастіше вражає легені і передається крапельним шляхом від людини з активною респіраторною формою. За даними МОЗ України, у 2019 році в Україні було зареєстровано 25 237 випадків туберкульозу, йдеться і про рецидиви, і про вперше зареєстровані випадки. Тим часом у ВООЗ стверджують, що близько 23% випадків захворювання в Україні залишаються невиявленими.
У Міністерстві охорони здоров’я такий стан із захворюваністю пояснюють застарілим підходом до лікування, який передбачає щонайменше півроку у стаціонарі протитуберкульозного диспансеру. «Від цього методу увесь прогресивний світ відмовився ще у 70-х роках минулого сторіччя. Адже хворі мають більше ризику отримати лікарсько-стійку форму туберкульозу, яка не піддається лікуванню за традиційними схемами», – йдеться на сайті МОЗ. Тож з 1 квітня підхід до лікування туберкульозу в нашій державі зміниться: зі стаціонарного на амбулаторний. Перші два тижні після виявлення інфекції хворі перебуватимуть на стаціонарі, а далі лікуватимуться амбулаторно. Медики пояснюють: вже за кілька днів після початку ефективного режиму хіміотерапії пацієнт вже не заразний для оточуючих.
Представник благодійної організації «100% ЖИТТЯ», лікар-інфекціоніст Віктор Третьяков у коментарі ВВС зазначив, що в українських протитуберкульозних диспансерах не дотримуються норм інфекційного контролю, адже більшість із них востаннє ремонтували 30–40 років тому. Згідно з реформою, у кожній області має залишиться один великий фтизіатричний центр для стаціонарного лікування.
Втім, не всі фтизіатри погоджуються зі скороченням кількості тубдиспансерів в Україні, адже велику частину хворих на туберкульоз під час амбулаторного лікування неможливо буде контролювати. Передбачається, що пацієнт буде отримувати ліки щомісяця або частіше, а процес прийому препаратів демонструватиме медичній сестрі на камеру (або в реальному часі, або надсилатиме відеозапис). Але телефон з можливістю робити відео і виходити в інтернет досі є не в кожного у нашій країні. Велика кількість хворих на туберкульоз не має власного житла, що вже казати про відеокамеру. Безконтрольне і безсистемне лікування може призвести до подальшого поширення хвороби.
Крім медичної, туберкульоз становить неабияку соціальну проблему. Хвороба у нашому суспільстві дуже стигматизована. Нерідко саме це стає причиною пізнього звернення до лікаря.
«Дискримінація хворих на туберкульоз у нашому суспільстві дійсно існує, – каже Павло Шваб, юрист проєкту «Розвиток мережі правової допомоги людям, що живуть з ВІЛ/СНІД, уразливим до зараження ВІЛ та хворим на туберкульоз». – У тубдиспансерах є хворі, які не мають документів. У мене був випадок, коли я просив представницю ДМС виїхати на оформлення паспорту до лікарні, а вона відмовлялася й казала, що краще звільниться, але не піде туди. Мовляв, я хочу зірвати роботу місцевого відділення ДМС. У результаті ми підготували всі документи і на їх основі ДМС-таки оформила паспорт. Інша справа, що в протитуберкульозних медичних закладах часто не хочуть допомагати оформлювати документи хворим без паспортів, тому що безправних людей у лікарні легше примусити виконувати якісь роботи, на кшталт ремонту, а розраховуватися потім горілкою чи цигарками».
Джерело Харківська правозахисна група
Українська Гельсінська спілка з прав людини виконує проект «Розвиток правової мережі для захисту прав людей, які живуть з ВІЛ/СНІД, представників ключових спільнот ЛЖВ та осіб, хворих на туберкульоз» за фінансової підтримки Благодійної організації «Всеукраїнська мережа людей, які живуть з ВІЛ/СНІД» в рамках реалізації проекту «Зменшення тягаря туберкульозу та ВІЛ-інфекції через створення загального доступу до своєчасної та якісної діагностики та лікування туберкульозу і його резистентних форм, розширення доказової профілактики, діагностики та лікування ВІЛ-інфекції, та створення стійких та життєздатних систем охорони здоров’я», що реалізується за фінансової підтримки Глобального фонду для боротьби з СНІДом, туберкульозом та малярією.