Публікація

В парламенті розглянуть законопроект, який захищатиме права людини

Комітет з питань економічної політики, управління народним господарством, власності та інвестицій рекомендує парламенту прийняти за основу проект закону внесення змін та доповнень до деяких законів України (щодо посилення правового захисту громадян та запровадження механізмів реалізації конституційних прав громадян на підприємницьку діяльність, особисту недоторканість, безпеку, повагу до гідності особи, правову допомогу, захист).

Проект № 3743 внесений народними депутатами І.В. Васюником, В.М. Стретовичем, О.Г. Івченко та В.М.Королем. Комітет з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності, є профільним по цьому проекту і його голова, народний депутат В.Р. Мойсик, вже вніс Постанову про прийняття проекту за основу.

В пояснювальній записці до проекту Закону України „Про внесення змін та доповнень до деяких законів України” зазначається, що незважаючи на зміну суспільно-політичного устрою після здобуття Україною незалежності система правоохоронних та контролюючих органів здебільшого застосовує обвинувачувальний підхід (презумпцію винуватості) при поводженні з особами, які підозрюються у вчиненні того чи іншого правопорушення: чи то адміністративний проступок, чи то податкове правопорушення, чи то кримінальний злочин.

Велику загрозу на шляху демократизації країни становить також укорінення практики використання незаконних методів отримання доказів, унеможливлення реалізації права на захист до отримання „потрібних свідчень”, наявність плановості у „розкритті” злочинів та інших правопорушень, надмірне втручання держави в діяльність суб’єктів господарювання шляхом проведення чисельних перевірок, ревізій тощо.

В розвиток конституційних норм Верховною Радою України були визначені основні напрямки державної політики в галузі прав людини, але зазначені напрями не повною мірою реалізовані в національному законодавстві та практично не втілюються в життя.

Відсутність механізмів забезпечення основних прав та свобод людини та громадянина призводить до численних порушень таких прав та свобод, перш за все, з боку представників органів влади, породжує в них ілюзію безкарності.

Підтвердження фактів порушень прав людини майже щоденно з’являються в засобах масової інформації, вони містяться в численних дослідженнях українських та міжнародних організацій, найганебніші з них зафіксовані в щорічних доповідях Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

Наразі констатуємо той факт, що Україна належить до світових лідерів за кількістю обвинувачуваних, яким під час досудового слідства обирається запобіжний захід у вигляді тримання під вартою і це при тому, що вина особи ще не доведена: 37% обвинувачуваним обирається запобіжний засіб у вигляді арешту. Лише в Києві кожний другий обвинувачуваний у кримінальних справах арештовується.

Водночас зберігається практика брутального поводження із затриманими та заарештованими, ігнорування або унеможливлення реалізації ними права на захист, права знати підстави та мотиви затримання або арешту, права користуватися правовою допомогою тощо.

За даними Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, міжнародних організацій, численними повідомленнями засобів масової інформації в Україні досить розповсюдженим є один з найважчих злочинів проти людини – катування затриманих та заарештованих осіб працівниками правоохоронних органів.

Шляхом катування – нанесення численних фізичних ушкоджень та інших видів незаконного фізичного впливу, психологічного насильства – працівниками правоохоронних органів отримуються „потрібні” свідчення. Внаслідок відсутності дієвих механізмів нагляду та контролю за діяльністю правоохоронних органів добуті незаконним шляхом „докази” нерідко лягають в основу судових рішень. Але навіть викриті факти катування призводять лише до винесення таким працівникам догани, рідше – до звільнення, і зовсім поодинокими випадками є засудження таких працівників відповідно до Кримінального кодексу.

Слід зазначити, що на сьогодні найчастіше катування до затриманих застосовується в районних відділках міліції для „вибивання потрібних свідчень” переважно у кримінальних справах (кількість таких випадків є вражаючою – 53% від загальної кількості випадків застосування катувань щодо затриманих міліцією осіб): „… заради отримання зізнання чи показань проти інших осіб у перші години після затримання людей у міліції б’ють, принижують їхню гідність, піддають тортурам. Катування і жорстокі, такі, що принижують честь і гідність людини, види поводження з громадянами в органах внутрішніх справ на досудових стадіях кримінального судочинства мають масовий та системний характер, що свідчить про брутальні порушення прав людини та зловживання владою…”

Значною проблемою є також те, що затримані особи далеко не завжди отримують можливість задовольняти свої мінімальні потреби в харчуванні: внаслідок неврегульованості цього питання протягом 72 годин затримана особа нерідко позбавляється навіть елементарного – їжі. Достатньо часто можливість харчування під час затримання обумовлюється правоохоронцями наданням „потрібних свідчень”. І це незважаючи на те, що за кваліфікацією міжнародно-правових норм та Кримінальним кодексом України такі дії відносяться до катувань.

У своїх зверненнях до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини громадяни постійно звертають увагу на те, що у „перші години після затримання працівники міліції систематично відмовляють підозрюваним у доступі до адвоката, нерідко погоджуючись на його присутність тільки після отримання визнавальних показань”.

При цьому, потрапляючи при затриманні або арешті у стресові умови, будучи підданою фізичному та психологічному впливу, затримана чи заарештована особа не завжди здатна навіть пригадати права, якими вона може користуватися відповідно до Конституції та законів України. Мова вже не йде про осіб, які в силу тих чи інших причин не обізнані або погано обізнані зі своїми правами. Такі обставини в переважній більшості випадків використовується працівниками правоохоронних органів „в інтересах слідства”, що призводить до порушення права на захист.

Таким чином, вкрай небезпечною для України стала практика вибіркового застосування закону з політичних, економічних або інших мотивів, а також численні порушення гарантованих Конституцією прав та свобод людини.

Метою даного законопроекту є запровадження механізмів реалізації конституційних прав громадян на підприємницьку діяльність, особисту недоторканість, безпеку, на захист, правову допомогу тощо, законодавче врегулювання порядку проведення перевірок суб’єктів господарської діяльності органами міліції, державної податкової служби, контрольно-ревізійної служби, а також приведення національного законодавства в частині механізмів реалізації прав і основних свобод людини та громадянина у відповідність до Загальної декларації прав людини, проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, Резолюції восьмого конгресу ООН по попередженню злочинності та поводження з правопорушниками „ Основні принципи застосування сили та вогнепальної зброї посадовими особами по підтриманню правопорядку” від 7 вересня 1990 року, Резолюції 34/169 Генеральної асамблеї ООН від 17 грудня 1979 року, якою ухвалено Кодекс поведінки посадових осіб при підтриманні правопорядку, Декларації Організації Об’єднаних Націй про захист всіх осіб від катувань та інших жорстоких, нелюдських та таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання 1975 року, інших міжнародно-правових норм.

Законопроект спрямований на запровадження законодавчих механізмів реалізації конституційних гарантій (прав) на повагу до гідності особи, на свободу та особисту недоторканність, на захист та правову допомогу, на презумпцію невинуватості, на звільнення від відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім’ї чи близьких родичів, на роз’яснення підстав та мотивів затримання або арешту, на підприємницьку діяльність, а також на посилення захисту суб’єктів господарської діяльності при проведенні стосовно них перевірок, перш за все, – суб’єктів малого та середнього підприємництва.

Законопроектом передбачається внести зміни до Законів України „Про міліцію”, „Про державну податкову службу в Україні”, „Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні”, „Про оперативно-розшукову діяльність”, „Про попереднє ув’язнення”, Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кримінального кодексу України, а саме:

1) законодавчо закріпити саме в базових законах, що регулюють діяльність правоохоронних та контролюючих органів, положення щодо забезпечення прав та основних свобод людини та громадянина, механізмів забезпечення таких прав та свобод, посилення відповідальності працівників зазначених органів за незаконні дії або бездіяльність, в тому числі в частині відшкодування моральної та матеріальної шкоди;

2) встановити пряму заборону працівникам міліції, у тому числі під час затримання, вимагати від громадянина давати будь-які свідчення або пояснення до прибуття захисника (у випадку заявлення такої вимоги);

3) визначити обов’язком працівників міліції та працівників місць попереднього ув’язнення роз’яснити затриманим та заарештованим особам в момент затримання або арешту їх права, зокрема, надати роз’яснення таких прав в друкованому вигляді, забезпечити можливість реалізації права на захист;

4) запровадити обов’язкове сповіщення прокурора про будь-який факт застосування правоохоронцями фізичної сили, спеціальних засобів, вогнепальної зброї для перевірки правомірності їх застосування;

5) встановити обов’язковість отримання санкції прокурора на залучення спеціальних підрозділів правоохоронних органів до проведення перевірок суб’єктів підприємництва з тим, щоб викорінити практику залякування таким чином підприємців;

6) привести диспозицію статті 127 Кримінального кодексу України у відповідність до визначення терміну „катування”, закріпленого Декларацією Організації Об’єднаних Націй про захист всіх осіб від катувань та інших жорстоких, нелюдських та таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання 1975 року, а також виокремити спеціального суб’єкта такого злочину – працівника правоохоронного органу – із встановленням найсуворішої відповідальності за такі злочини;

7) узгодити норми, що встановлюють повноваження органів податкової служби, із термінологією та положеннями Законів України „Про систему оподаткування”, „Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, іншими законодавчими актами з питань оподаткування, що прийняті після набрання чинності Законом України „Про державну податкову службу в Україні”, а також перенести диспозиції та санкції норм, що встановлюють відповідальність за вчинення платниками податків адміністративних правопорушень із Закону України „Про державну податкову службу в Україні” до Кодексу України про адміністративні правопорушення (із передачею повноважень щодо вирішення таких справ суду);

8) встановити чіткі підстави, порядок та терміни проведення податковими органами та органами контрольно-ревізійної служби перевірок суб’єктів господарської діяльності;

9) запровадити судовий порядок отримання дозволу на проведення позапланових перевірок органами державної податкової служби, а також на проведення позапланових перевірок та ревізій органами державної контрольно-ревізійної служби, у тому числі стосовно суб’єктів господарювання, які не є підконтрольними контрольно-ревізійній службі;

10) законодавчо визначити перелік документів, за умови наявності яких посадові особи міліції, податкової служби, контрольно-ревізійної служби можуть бути допущені до проведення відповідної перевірки;

11) встановити обов’язковість дозволу суду на витребування документів та даних, що здійснюється в ході проведення оперативно-розшукових заходів відповідними підрозділами правоохоронних органів;

12) запровадити судовий порядок отримання оперативно-розшуковими підрозділами дозволу на негласне проникнення до будь-яких житлових або нежитлових приміщень, а не лише до „житла чи іншого володіння особи”.

На сьогодні ряд законів України, що стосуються діяльності правоохоронних органів, містять норми декларативного характеру щодо забезпечення прав та свобод людини та громадянина, але мають істотні прогалини щодо механізмів їх забезпечення, не гарантують виконуваність норм щодо дотримання прав та свобод людини. Відсутність в таких законах механізмів забезпечення конституційних прав громадян, а також відповідальності працівників правоохоронних органів за порушення прав та свобод людини призводить до порушення ними Конституції та законів України, міжнародно-правових норм.

На сьогодні стаття 127 Кримінального кодексу України не відповідає в частині визначення терміну „катування” та спеціального суб’єкта злочину Декларації Організації Об’єднаних Націй про захист всіх осіб від катувань та інших жорстоких, нелюдських та таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання.

Секретаріат Ради українських правозахисних організацій

Якщо помітили помилку на сайті, будь ласка, виділіть текст та натисніть ctrl-enter.

Приєднуйтесь

Робiмо велику справу разом!
Підтримати Стати волонтером Пройти стажування