На слуханнях з прав людини у Верховній Раді Криму голова Комітету з моніторингу свободи преси в Криму Володимир Притула виступив з промовою, в якій піддав жорсткій критиці ситуацій зі свободою слова в цьому регіоні.

Пропонуємо вам витяг з його промови. Коментарі, як кажуть, зайві.

Відомо, що вільна преса – невід’ємна частка демократичного суспільства, вона дає змогу людям робити вибір на основі інформації, в тому числі надає виборцям необхідну інформацію, що акумулює самостійне мислення для виборів посадових осіб.

Чи є вільна преса в Криму, чи виконує вона цю роль – питання досить риторичні… Те, що засоби масової інформації в Криму змушені знаходитись далеко не в рівних умовах як економічних, так і політичних, уже є серйозною загрозою вільного розвитку засобів масової інформації та журналістики в регіоні. Я маю на увазі тенденцію посилення владного контролю за діяльністю ЗМІ, засновниками яких є структура влади. У першу чергу це фінансова прив’язка. Фінансування з бюджетів будь-яких рівнів засобів масової інформації, які не є дитячими виданнями чи виданнями етнічних меншин, суперечить здоровому глузду, підриваючи економічні засади ринку засобів масової інформації і загрожує вільному поширенню інформації.

Я поясню щодо останнього. Нехай не ображаються керівники, але “Крымские известия” ніколи не друкують достовірну інформацію, яка зачіпає інтереси спікера, а “Крымская газета” ніколи не надрукує інформацію, яка зачіпає інтереси прем’єра, хоча всі видання не є їхньою власністю. Я не називаю прізвища, це не має значення. Хто б не був спікером чи прем’єром, хто б не був представником влади – ці засоби масової інформації не є їхньою власністю, а видаються на гроші платників податків, які мають право вимагати повноти достовірної інформації.

Але, оскільки я торкнувся теми фінансування засобів масової інформації з бюджету, то зверну вашу увагу на наступний факт. Відповідно до останнього рішення кримського парламенту в 2004 році з республіканського бюджету АРК буде виділено 1 млн. 160 тис. гривень на підтримку російськомовних видань, на підтримку татарськомовних видань планується виділити 90 тис. гривень. Порівняйте – 1 млн. 160 та 90 тисяч. А на підтримку україномовних видань – 0 гривень 0 копійок. Але за останніми даними, наскільки я знаю, планується переглянути ці цифри, і, можливо, україномовні видання отримають якісь невеличкі гроші, але, тим не менш, отримають. Але вже, я вважаю, що громадяни, мешканці Криму україномовні, етнічні українці вже будуть вдячні хоча б і за це.

Але тепер безпосередньо до того, як почувались кримські журналісти торік. На жаль, я не зможу детально зупинитись на кожному факті тиску, залякування побиття кримських журналістів, але, повірте, їх чимало і не всі вони, на жаль, відомі. Нагадаю тільки найбільш резонансні.

В Сімферополі 11 квітня зазнав нападу і жорстокого побиття кореспондент тижневика “Крымские известия”… “Крымские новости” Олексій Єрмолін. Раніше йому неодноразово погрожували, і він проінформував наш комітет. 2 липня на колишнього заступника головного редактора цього ж тижневика Андрія Іванця напали невідомі, вони його побили і пограбували. Зловмисники забрали велику суму грошей, особисті документи, дуже важливі редакційні матеріали. Як і Олексій Єрмолін, Андрій Іванець займався журналістськими розслідуваннями порушень і зловживань під час продажу та здачі в оренду земель на Південному узбережжі Криму, і серед викрадених речей – результати двох таких журналістських розслідувань, документи про згадані зловживання, у тому числі деякі оригінали. Обидва журналісти звільнилися разом з усією редакцією “Крымских новостей” після того, як із власниками видання виникли суперечки щодо його об’єктивності. 27 червня журналісти “Крымских новостей” заявили про тиск власників і залишили газету. Газета припинила своє існування. Додам, що торік також припинила своє існування газета “Эпицентр” в Совєтському районі після того, як була розорена судовими позивами. Що ж до згаданих нападів на Іванця і Єрмоліна, то і міліція, і прокуратура проводили розслідування, були порушені кримінальні справи. Однак результат розслідування нульовий, як і результат розслідування нападу на журналістів знімальної групи ТРК “Чорноморська” в січні 2001 року на вулиці Аксакова в Сімферополі, коли оператор знімав будівництво будинку однієї високої посадової особи; як і результат розслідування нападу на журналістів знімальної групи ТРК “Чорноморська” у вересні 2002 року під час до виборів до Верховної Ради АРК в одному з округів Сімферополя. В обох випадках порушувалися кримінальні справи, але результати розслідування громадськості невідомі. Як і невідомі результати розслідування фактів погроз на адресу журналіста “Кримской газеты” Михайла Шишлянікова з боку теж високого посадовця.

Зате відомо, що за знаменитою 171 статтею Кримінального кодексу України в Криму не було порушено жодної кримінальної справи. А на нашу думку, приводів було достатньо.

Наприклад, у серпні 2003 року до Комітету з моніторингу звернулась група тележурналістів, які повідомили, що 28 серпня вони виконували редакційні завдання по висвітленню перебігу ліквідації наслідків пожежі в пансіонаті “Алмаз”. Однак, представники міліції, підрозділів внутрішніх справ не допустили кримські знімальні групи українського телеканалу “Інтер”, російських каналів ТВ “Центр” і „1 канал” до місця подій. При цьому доступ місцевих жителів і відпочиваючих на територію пансіонату був вільний, не пускали лише журналістів. Крім того, представники правоохоронних органів тимчасово вилучили частину відеоапаратури і особисті речи журналістів телеканалу ТВ “Центр”. На наше прохання прокуратура займалась цим інцидентом, але результати теж невідомі.

Займалися правоохоронці і фактами тиску на журналістів керченської газети “Керчь – это мы”, зокрема, фактами незаконного вилучення тиражу газети з продажу, погроз журналістам цього видання, нападу на будинок одного із засновників газети. Ми сподіваємося все-таки отримати необхідну інформацію з правоохоронних структур і з цього приводу.

Протягом останніх трьох років на алупкінського журналіста і газету “Алубіка”, його редактора газети Рагіма Гумбатова чиновники всіляко тиснули і всіляко перешкоджали діяльності журналістів. Другий рік тягнеться історія з обвинуваченням Володимира Лутьєва, редактора і видавця євпаторійської “Недели”…