Проєкт Закону України «Про державну політику перехідного періоду» (далі – законопроєкт) розроблений з метою належного законодавчого врегулювання державної політики перехідного періоду — комплексу заходів із подолання наслідків міжнародного збройного конфлікту Російської Федерації та України, а також тимчасової окупації Російською Федерацією окремих районів Донецької та Луганської областей, Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, реінтеграції деокупованих територій та розбудови сталого миру (з Пояснювальної записки до законопроєкту).

Загальний висновок: законопроєкт є першим довгоочікуваним кроком держави по створенню комплексного документа державної політики подолання наслідків збройної агресії Російської Федерації (далі – РФ).

УГСПЛ, як організація, яка неодноразово пропонувала державі проєкти документів державної політики, вітає таку ініціативу. Попри численні зауваження, які викладені нижче, вважаємо законопроєкт гарною основою для розроблення комплексного документа державної політики.

Разом з тим, законопроєкт не визначає усього комплексу питань, які потребуватимуть врегулювання в конфліктний і пост-конфліктний періоди (а лише вибірково торкається окремих питань), не розкриває принципи міжнародного гуманітарного права і міжнародного права у сфері прав людини, та порядок їх виконання державою в умовах збройного конфлікту міжнародного характеру, некоректно формулює засади перехідного правосуддя, виробленні ООН.

Ураховуючи, що Спілка не була долучена до розроблення законопроєкту, пропонуємо в процесі його доопрацювання врахувати такі загальні зауваження і пропозиції.* 

1. Перший комплексний документ державної політики має представляти собою актуальну політичну позицію держави щодо збройного конфлікту і щодо можливості врегулювати всі конфліктні питання на засадах національного та міжнародного права. Передусім, нормах міжнародного гуманітарного права, міжнародного права в сфері прав людини, засадах перехідного правосуддя, вироблених ООН. Натомість, в законопроєкті не розкрито питання, як держава буде виконувати свої зобов’язання за МГП та МППЛ – що мало б стати його основним завданням. Також змішані поняття «перехідного», «конфліктного» і «постконфліктного» періодів (запропонована розробником класифікація) та засади перехідного правосуддя, визначені в документах ООН (насамперед, в Основних принципах і керівних положеннях, що стосуються права на правовий захист і відшкодування збитку для жертв грубих порушень міжнародних норм в області прав людини і серйозних порушень міжнародного гуманітарного права, прийнятих Резолюцією 60/147 Генеральної Асамблеї ООН від 16 грудня 2005 року).
2. Законопроєкт не узгоджений з проектом Концепції державної політики захисту прав людини в умовах подолання наслідків збройного конфлікту на території України, яка базується на засадах перехідного правосуддя, вироблених ООН.
3. Законопроєкт не дає відповіді на питання, які ставить – лише містить відсилочні норми на інші закони або рішення уряду, або дублює норми інших законопроектів (що вважаємо недоцільним). Проте, як вже було зазначено вище, законопроєкт має надавати відповіді на питання про виконання державою своїх зобов’язань за МГП та МППЛ, визначати механізм імплементації засад перехідного правосуддя, вироблених ООН.

Не визначено, як держава відновлює свій контроль над територіями, з якого моменту, якою є дата відліку мирного часу. Від цього залежить алгоритм відновлення діяльності органів державної влади,  призначення осіб на посади та вжиття усіх заходів реінтеграції; не визначена етапність проведення обов’язкових заходів після деокупації територій. В законопроєкті мала б бути визначена етапність впровадження державної політики, наприклад: протягом 1 року з дня деокупації здійснюються такі заходи: 1) розмінування; 2) соціальний супровід громадян (медичне обстеження, обстеження стану домогосподарств, виявлення осіб, які потребують соціального супроводу /одинокі, безпритульні/); 3) перевірка стану тримання людей в місцях несвободи; 4) відновлення роботи судів, поліції, спецслужюб тощо; 5) відновлення роботи транспорту, закладів охорони здоров’я, навчальних закладів; 6) перевірка стану забезпечення продуктами харчування і ліками, їх якість тощо.

4. Не зрозумілий вибірковий підхід до визначення гарантій держави здійснення прав і свобод громадян. Наприклад, стаття 25 пропонує визначити гарантії здійснення свободи совісті та сповідування релігії. Щодо інших прав і свобод законопроект не містить відповідних гарантій.
5. Відсутня позиція держави щодо тих процесів, які відбуваються вже протягом шести років та мають певне закріплення у вигляді, так званих, судових рішень органів окупаційної влади про злочини, кримінальні правопорушення тощо. Що робити з подібними ситуаціями, з тими особами, які ухвалювали «вироки» в ОРДЛО, з особами, які були суб’єктами цих «вироків» і відбувають покарання у місцях несвободи, які у свою чергу є незрозумілими за статусом? Усе це є дуже великою низкою питань, ня які потрібно надати чіткі відповіді.
6. Законопроєкт не містить чітких алгоритмів дій всіх органів державної влади з моменту деокупації: хто що робить. Усі алгоритми мають бути виписані в цьому документі. І ці алгоритми (статті, частини, пункти) набиратимуть чинності з дня прийняття Президентом України або Верховною Радою України відповідного рішення.
7. Процес подальшої аналітичної роботи з законопроєктом має бути врегульованим на політичному рівні. Повинна бути чітко сформована і артикульована політична воля держави. Оскільки реінтеграція тимчасово окупованих територій – це не воля одного міністерства, це воля держави. Законопроєкт не буде комплексним і всеосяжним без консенсусного бачення більшості у парламенті, яка дозволить його втілити у закон.

* Постатейна експертиза Законопроєкту наразі є недоцільною, з огляду на те, що законопроєкт, на нашу думку, є лише основою для розроблення комплексного документа державної політики.

Матеріал підготовлено в рамках Програми Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) «Права людини в дії», яка виконується Українською Гельсінською спілкою з прав людини. Зміст публікації не обов’язково відображає погляди USAID або Уряду США. 

У світі, USAID є однією з провідних установ у сфері розвитку, яка виконує роль каталізатора цих процесів та допомагає досягати позитивних результатів. Діяльність USAID є проявом доброчинності американського народу, а також підтримує просування країн-отримувачів допомоги до самостійності та стійкості та сприяє забезпеченню національної безпеки та економічного добробуту США. Партнерські стосунки з Україною USAID підтримує з 1992 року; за цей час, загальна вартість допомоги, наданої Україні з боку Агентства, склала понад 3 млрд. доларів США. До поточних стратегічних пріоритетів діяльності USAID в Україні належать зміцнення демократії та механізмів досконалого врядування, сприяння економічному розвитку та енергетичній безпеці, вдосконалення систем охорони здоров’я та пом’якшення наслідків конфлікту у східних регіонах.  

Для того, щоб отримати додаткову інформацію про діяльність USAID, просимо Вас звертатися до Відділу зв’язків з громадськістю Місії USAID в Україні за тел. (+38 044) 521-57-53. Також пропонуємо завітати на наш вебсайт: http://www.usaid.gov/ukraine, або на сторінку у Фейсбук: https://www.facebook.com/USAIDUkraine.