Кабінет Міністрів України подав до парламенту законопроект „Про увічнення пам’яті осіб, що загинули внаслідок воєн та політичних репресій” (проект № 6179 ).

Відповідно до проекту закону „увічненню підлягає пам’ять осіб, що загинули внаслідок воєн та політичних репресій (далі — загиблі), а саме:

– військовослужбовці, працівники органів внутрішніх справ, що загинули або пропали безвісти під час бойових дій, виконання бойових завдань та інших службових обов’язків, померли від ран, контузій, каліцтва або захворювань, загинули під час перебування в полоні, до якого вони потрапили через незалежні від них обставини, та інші особи, віднесені до ветеранів війни згідно із законами України;

– особи, що визнані жертвами політичних репресій;

– особи, що визнані жертвами нацистських переслідувань;

– цивільні особи, що загинули під час бойових дій, збройних конфліктів, були примусово вивезені за кордон, утримувалися там проти своєї волі та загинули або померли від ран, контузій, каліцтва чи захворювань.”

Згідно з цим Законом увічненню підлягає також пам’ять осіб, що визнані жертвами голодоморів та депортацій.

Формами увічнення Уряд вважає:

1)  упорядження та збереження місць поховань загиблих, встановлення надгробків, меморіальних споруд або інших пам’ятних знаків;

2)  упорядження та збереження окремих територій, історично пов’язаних з увічненням пам’яті загиблих;

3)  ведення державного обліку місць поховань загиблих;

4)  занесення імен та відомостей про загиблих до поіменних Книг Пам’яті, Книг Скорботи та інших видань;

5)  занесення навічно до списків військових з’єднань, частин (кораблів), прикордонних застав, органів внутрішніх справ імен загиблих військовослужбовців, працівників органів внутрішніх справ, які здійснили героїчні подвиги;

6)  опублікування в засобах масової інформації матеріалів про загиблих, присвячення їм творів мистецтва і літератури;

7)  установлення пам’ятних дат;

8)  інші форми увічнення пам’яті загиблих.

Уряд також вважає, що пошукова робота з метою виявлення невідомих поховань та непохованих останків загиблих, може проводитися виключно спеціалізованими підприємствами, що мають відповідний дозвіл місцевої влади. Тепер влада збирається ще розповідати громадськості де і що шукати, що є абсолютною не повагою до тих організацій, які невпинно здійснюють таку діяльність, при чому зовсім не за державний кошт. Наприклад, мережа організацій „Меморіал”, як в Росії так і в Україні, Харківська правозахисна група та інші. Тепер виходить, що цим організаціям слід отримати дозволи? Принаймні про це говорить проект закону.

Взагалі закон є відверто популістським, оскільки, як говориться у поясненні до нього, він не тягне фінансових витрат, а отже і ніякого увічнення не відбуватиметься. Але от держава і суди сунеться, хоча її про те і не просили. А от що треба би було справді зробити, так надати фінансову підтримку упорядкуванню місць поховань як в Україні, так і за кордоном. Але це певно не при цьому уряді.

Парадоксально, що такий абсолютно „пустий” закон має пройти погодження аж семи комітетів парламенту перед тим, як потрапити на голосування.

РУПОР