Я, Шаповалов Олександр Володимирович, херсонський правозахисник і журналіст, звернувся до суду із позовом до Ніни Карпачової, Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, та керівників підрозділів його Секретаріату. Що ж наштовхнуло мене на такий “аморальний” вчинок?

Спочатку нагадаю, хто ж такий цей Уповноважений. Після ратифікації Україною європейської Конвенції про захист прав та основних свобод Верховною Радою було обрано спеціального Уповноваженого з прав людини (Омбудсмена), яким стала Карпачова Ніна Іванівна. Відповідно до закону Омбудсмен здійснює парламентський контроль за додержанням органами влади та державними службовцями прав і свобод людини. Подібні інститути національного рівня вже певний час діють у країнах Європи та СНГ.

Ще на початку червня я направив до Омбудсмена звернення щодо захисту моїх прав як заявника і скаржника, багаторазово порушених посадовими особами органів прокуратури регіонального та всеукраїнського рівнів. До свого звернення я додав сім десятків двосторонніх аркушів (ксерокопій матеріалів) та спеціально підготовлену таблицю із даними про десятки моїх звернень до прокурорів, органів внутрішніх справ і Служби безпеки України та реакцію на них.

І вже через 2 тижні отримав листа від начальника одного з відділів Секретаріату Омбудсмена, в якому повідомлялось про перенаправлення мого звернення на розгляд до Генеральної прокуратури І це при тому, що я якраз і скаржився Омбудсмену на рішення посадовців Генпрокуратури про нерозгляд моїх звернень по суті та їх “відфутболювання на місце”! (до речі: Закон України “Про Уповноваженого…” передбачає обов’язковий контроль за перенаправленими зверненнями).

Не погоджуючись з такою “відпискою”, направив на ім’я Омбудсмена відповідну скаргу, вимагаючи відміни незаконного рішення, повернення мого звернення з Генпрокуратури та його розгляду. Минув місяць, я вже підзабув про це, продовжуючи “боротьбу” з прокурорами та допомагаючи іншим херсонцям добитись справедливості.

Яким же було моє здивування, коли раптом отримав таку відповідь на свою скаргу: “Уповноважений з прав людини правом перевірки органів прокуратури не наділений… Зважаючи на зазначене та враховуючи, що 29.04.2005р. Ви звернулися з листом до Генеральної прокуратури України, підстав для повернення Вашого попереднього звернення… не вбачається”. Я дивився на цій лист нерозуміючим поглядом: як це “не вбачається”, коли я скаржусь на неправомірні рішення та бездіяльність органів влади, і Омбудсмен, відповідно до закону, має право отримати будь-яку необхідну інформацію (в т.ч. таємну) та направити прокурорам подання про усунення правопорушень. До речі, Генпрокуратура “скинула” моє звернення, отримане з Секретаріату Омбудсмена, заступнику облпрокурора, пропонуючи (!) організувати перевірку викладених у скарзі доводів (інформацію про перевірку я зміг отримати тільки через два місяці, після направлення до ГПУ чергової скарги).

Я був змушений направити Омбудсмену ще одну скаргу на його підлеглих. Минув ще місяць. У двері – тук-тук. Поштар: “Вам урядова кореспонденція!”. Дякую, розписуюсь, відкриваю… і зрозумів, що дякувати не за що: “… Ще раз повідомляємо, що вирішити по суті підняті Вами у зверненні питання в Уповноваженого з прав людини не має повноважень”.

Після цього можливо і слід було б заспокоїтись і чекати, поки прокурори не змилостивляться переглянути свої відмовні постанови та інші незаконні рішення. Але я оцінив ситуацію таким чином:  в кожній соціальній структурі, навіть якщо нею керують чесні та компетентні лідери, знайдеться “погана вівця”, яка “зіпсує всю отару”, інформація про що так і не дійде до керівництва. А в даному випадку навіть три “вівці” (остання з яких взагалі розглянула скаргу на свого вищестоящого керівника!).

Тож я вирішив донести до Омбудсмена факти “відписок” та “окозамилювання”, що мають місце у його Секретаріаті, направивши чергову скаргу. Але “вівці” виявились “вовками” і не допустили скаргу нагору, розглянувши її самі: “… Нових питань… Ви не наводите. Тому правових підстав для задоволення Вашого прохання не вбачається і… подальше листування з Вами припиняється”. Ось так, сказали як відрізали.

Але мене “на полові не проведеш”! Раз не бажаєте “по-хорошому” – буде вам “Сталінград”! Все тільки починається…