Ідея проводити спеціальний тематичний фестиваль, який зображатиме проблеми прав людини не є суто українським винаходом – подібні фестиваля проходять майже у всіх європейських країнах. Організовані, як правило громадськими правозихисними організаціями, такі фестивалі привертають увагу глядачів безкомпромісним та влучним висвітленням дійсності, зображенням гарячих тем сьогодення. Ви скажете таких гостих сюжетів повно на ТВ в новинах? Так, і будете праві – але в даному випадку ми говоримо про КІНО, про цілком інший формат та завдання. 

Організатори прагнуть показати кіно, яке знайде відгук саме у українського глядача, тому вибір фільмів на відкриття фестивалю не випадковий.

Фільм молодого режисера Руслана Гончарова відомого своєю попередньою роботою „Обличчя протесту” – безстороння хроніка подій вибрів 2004 року, починаючи з Донецька та закінчуючи Майданом. Автор не розставляє акцентів, він надає це право глядачу, який може, зараз, після деякої перерви безсторонньо оцінити події в яких всі так чи інакше приймали участь.

В програмі фестивалю представлення фестивалів-партнерів – „Права людини в фільмі” (Варшава) та „Один світ” (Прага), спеціальні проекти: „Росія – нова мова, або Російська екзистенція”, „Демократія. Білоруська версія”, „Демократія. Український контекст”, „Відео-звіт за 2004 про права людини в Україні”. 

Програма фестивалю складається приблизно з 70 свіжих фільмів режисерів України, Росії, країн Європи присвячених правам людини в широкому розумінні – від права на свободу слова до права на гідний та достойний рівень життя, серед фільмів – призери та номінанти багатьох кінофестивалів. Всі ці фільми поєднує те, що в їх центрі уваги знаходиться ЛЮДИНА – її гідність, права та свобода. 

Програма фестивалю підбиралася виходячи з двох критеріїв – мистецької цінності фільмів  та актуальності теми для українського глядача. „Документальне кіно не має бути агітаційним матеріалом чи інструкцією – це мистецтво, але разом з цим мистецтво для глядача, а не для самого себе,”- каже продюсер фестивалю Геннадій Кофман.

Робота угорського документаліста Петера Форгаса „Втеча по Дунаю” відібрана саме за надзвичайні мистецькі якості – режисер створив свій фільм зі старих, архівних та аматорських зйомок, капітана корабля „Королева Єлизавета”, який фільмував втечу словацьких євреїв по Дунаю до Чорного моря, а потім в Пелестину напередодні другої світової війни. Незважаючи на те, що Форгас сам не знімав – його почерк у монтажі та саундтреці вгадується вже після декількох хвилин перегляду. Фільм отримав нагороду як кращий документальний фільм на Угорському кінофестивалі, спеціальний приз на Краківському кінофестивалі.   

Фестиваль буде проходити у форматі Днів кіно, конкурсна програма не передбачається, оскільки конкурс передбачає жорсткий відбір і не завжди всі цікаві фільми потрапляють на перегляд. „Ми відмовилися від цієї практики – і тому, глядачі, наприклад зможуть побачити фільм молодої режисерки Олександри Полуніної (Санкт-Петербург) „Так, смерть”, який розповідає про НБП і, можливо, не є ідеальним з точки зору режисури, але надзвичайно цікавий змістом,”- пояснюють організатори фестивалю. 

У глядачів є шанс побачити фільми, які вони б не змогли побачити в кінотеартах, по ТБ чи купити на диску на Петрівці. Наприклад, роботу Олександра Расторгуєва „Чистий четвер” ніколи не не покажуть по російському телебаченню – фільм змальовує війну в Чечні без прикрас, і той факт, що герої фільму загинули незабаром після зйомок цього кіна нагадує нам про реальність всіх зображених подій. В свій час ця робота викликала гарячу дискусію серед російських митців – чи допускається ненормативна лексика в документальному кіно.

Взагалі проблематика Чечні – „популярна” тема серед документалістів не тільки Росії. Надзвичайно цікавий документальний фільм „Білі ворони – жахи Чечні” німецьких режисерів Йогана Файнда та Тамари Трампе з останньої програми Берлінале. Документалісти з Німеччини приїздили 3 роки поспіль Росію, спостерігаючи за головними героями, які повернулися з Чечні – Кирилом, Пєтею та Катею.

Серед гостей фестивалю – російські, українські, польські та білоруські документалісти від іменитих метрів таких, як білорус Хащеватський до цікавих новачків, які будуть представляти свої фільми та спілкуватися з глядачами в залі.

Представлені на фестивалі фільми не є продукцією Голлівуду, вони не для розваг – але поряд з тим, вони нікого не залишать байдужими, і мабуть, це саме цінне, що може запропонувати глядачам документальне кіно про права людини.  

Вікторія Онищенко
РУПОР