Українська влада вирішила почати масове видання утікачів узбецьким “колегам”?

Протягом двох тижнів українські силові структури затримали двох шукачів притулку з Узбекистану. Їх ув’язнено, аби почати процедуру видання тим, від кого свого часу їм пощастило втекти — узбецьким каральним структурам. Інших узбеків-шукачів притулку неофіційно попередили, що на них чекає така сама доля.

Проект “Без кордонів” ГО “Центр Соціальна Дія” заявляє, що спроба видати шукачів притулку до країни їхнього походження буде злочином, оскільки порушить низку законів України та міжнародних конвенцій. Затриманих треба звільнити, а спроби переслідувати тих, кому пощастило втекти від репресій на батьківщині – припинити.

Вранці 15 червня 2010 року Уміда Хамроєва, шукача притулку з Узбекистану, забрали з його домівки співробітники українських правоохоронних органів. Силовики, які прийшли до п. Хамроєва, не представилися, не показали документу, на підставі якого здійснювали затримання, і не повідомили, куди доправляють його. За два дні Ірпінський міський суд вирішив утримувати шукача притулку під вартою через те, що його розшукують силові структури Республіки Узбекистан — для подальшого вирішення питання про його екстрадицію1. А 24 червня той самий суд вирішив, що термін ув’язнення п. Хамроєва буде більшим: до 40 днів. Перед тим, як затримати п. Хамроєва на вимогу його переслідувачів – українські державні органи відмовили йому в наданні статусу біженця саме через те, що йому, начебто, немає причин побоюватися переслідувань.

Умід Хамроєв перебуває у процедурі оскарження відмови у наданні йому статусу біженця та розшукується Республікою Узбекистан за статтями Кримінального Кодексу, які найчастіше застосовують щодо політичних дисидентів та учасників незалежних мусульманських громад.

Тоді вперше Проект “Без кордонів” отримав неофіційні повідомлення про те, що подібне загрожує й іншим шукачам притулку з Узбекистану, яких розшукують узбецькі репресивні органи.

Вранці 29 червня 2010 року українські силовики так само прийшли до домівки шукача притулку Косіма Дадаханова, затримавши його на вимогу влади Республіки Узбекистан. Йому так само не пред’явили документів, на підставі яких здійснювали затримання. П. Дадаханов натепер чекає на суд, який має вирішити питання його подальшого утримання під вартою.

Того самого дня кілька інших шукачів притулку з Узбекистану повідомили Проекту “Без кордонів” про отримане ними неофіційне повідомлення, в якому йшлося про заплановані наступні затримання та екстрадиції низки тих, кому пощастило врятуватися від переслідувань на батьківщині.

Попередню подібну спробу екстрадиції шукача притулку з Узбекистану українські правоохоронці здійснили у грудні 2008 року. Тоді суд вирішив, що не можна утримувати під вартою людину, яка попросила притулку від переслідувань на батьківщині і має обґрунтовані побоювання бути підданою катуванням. Відтоді до затримання Уміда Хамроєва минуло півтора роки. Від затримання п. Хамроєва до затримання Косіма Дадаханова — два тижні.

Ані п. Хамроєв, ні п. Дадаханов, ні інші шукачі притулку з Узбекистану не приховують того, що їх переслідує узбецька влада — і саме тому звернулися до України із проханням про притулок. Ніхто з них не приховував свого місця перебування і не намагався сховатися від українських державних органів. До червня 2010 року інформація про їхнє місцезнаходження не спонукала українські силові структури до затримання — хоча влада Республіки Узбекистан і раніше розшукувала цих утікачів. Враховуючи наведені обставини, Проект “Без кордонів” висловлює побоювання, що їхні безпідставні затримання є наслідком політичного рішення — видати репресивним органам Узбекистану тих, кому пощастило втекти від переслідувань з боку своїх катів.

Проект “Без кордонів” наголошує, що

1. екстрадиційна процедура щодо шукачів притулку (а тим більше, до країни, де їм загрожують катування) є правопорушенням, оскільки порушує низку законів України (зокрема, Закон України “Про біженців”); міжнародні конвенції, які є частиною національного законодавства України (зокрема, Конвенцію ООН про статус біженців, Конвенцію ООН проти катувань, Європейську конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод);

2. екстрадиція до Узбекистану прямо визнана незаконною рішеннями Європейського Суду з прав людини2, оскільки тягне за собою ризик застосування тортур. Ці рішення є джерелом права для України згідно з українським законодавством;

3. оскільки ці обставини роблять екстрадицію узбецьких шукачів притулку неможливою. У такому випадку затримані мають бути негайно звільнені з-під варти згідно п.2 ч.6 ст. 461 Кримінально-Процесуального Кодексу України3. Отже, їхнє подальше утримання під вартою є правопорушенням.

Намагаючись видати шукачів притулку, українська влада порушує підписані й ратифіковані Україною міжнародні конвенції та національне законодавство, нехтує правами людей, які звернулися до України за гарантованим законами захистом, та завдає шкоди міжнародному іміджеві України.

Жодні політичні міркування не можуть бути виправданням для видання людей на катування.

Переслідування шукачів притулку треба припинити, а затриманих — звільнити.