Українська Рада з питань біженців стурбована затриманнями шукачів притулку з Узбекистану

Українська Рада з питань біженців глибоко стурбована повідомленнями про низку затримань українськими правоохоронними органами шукачів притулку з Республіки Узбекистан. За наявною інформацією, причиною затримань є оголошення цих людей у розшук узбецькою владою, а метою — початок щодо них екстрадиційної процедури.

Українська Рада з питань біженців наголошує, що видання особи до країни, де їй загрожують катування та інші форми жорстокого, нелюдського та принизливого поводження, порушить її права та зобов’язання, взяті на себе Україною, норми національного законодавства та міжнародного права. Також ми нагадуємо, що на період перебування у процедурі надання статусу біженця, ці люди користуються захистом від видачі чи видворення з території України, у якої вони попросили про притулок, до країни походження.

За повідомленнями, отриманими Українською Радою з питань біженців (УРБ), 15 червня 2010 року в Київській області співробітники правоохоронних органів затримали шукача притулку з Республіки Узбекистан Уміда Хамроєва. Пізніше його ув’язнено на 40 діб через те, що п. Хамроєв оголошений у розшук узбецькою владою. 29 червня, в іншому населеному пункті Київської області, у себе вдома був затриманий Косім Дадаханов, який так само є шукачем притулку. Причиною затримання, знову-таки, стало те, що узбецькі силові структури оголосили його у розшук. 1 липня двоє людей, які представилися співробітниками органів внутрішніх справ, прийшли додому до шукача притулку з Узбекистану Алішера Хідірова. Не знайшовши його вдома, вони у грубій формі попередили родину п. Хідірова, що все одно встановлять місце його перебування. 2 липня у м. Києві, у приміщенні ВГІРФО Київської області, через розшук узбецькою владою затримано шукача притулку Шоділбека Соібжонова. Пізніше його було звільнено після вручення повістки про прихід місцевого УВС, однак 6 липня п. Соібжонова таки взято під варту.

Така кількість затримань у такі короткі терміни, здійснених саме щодо людей, розшукуваних владою Узбекистану, породжує побоювання, що небезпека загрожує й іншим узбецьким шукачам притулку.

Усі згадані шукачі притулку оголошені у розшук Республікою Узбекистан, зокрема, за статтями Кримінального Кодексу РУз,  які зазвичай застосовуються щодо основних репресованих груп у тій країні — політичної опозиції та учасників мусульманських громад, не контрольованих державною владою (поміж таким статтями – ст. 159 КК РУз “Замах на конституційний лад Республіки Узбекистан”, ст. 244-1 КК РУз “Виготовлення чи поширення матеріалів, які містять загрозу громадській безпеці та суспільному ладу”, ст. 244-2 КК Руз “Створення, керівництво, участь у релігійних сепаратистських, фундаменталістських чи інших заборонених організаціях”). Прибувши до України у різний час, згадані люди ніколи не приховували фактів переслідування їх узбецькою владою, і саме через це звернулися до України з проханням про надання їм статусу біженця. Ніхто з них не приховував місця свого проживання. Жоден з них не пройшов усі етапи процедури визначення статусу біженця (включно з реалізацією права на оскарження відмови у наданні статусу біженця).

Виходячи з наведеного вище, Українська Рада з питань біженців наголошує на наступному:

l      видання біженців та шукачів притулку до країни походження, де їм загрожує переслідування — refoulement — становило би кричуще порушення норм міжнародного права і зобов’язань, які взяла на себе Україна, підписавши і ратифікувавши, зокрема, Конвенцію про статус біженців ООН 1951 р. та Протокол до неї 1967 р.;

l      шукачі притулку, які звернулися до України з проханням про надання статусу біженця та не пройшли повної процедури визначення статусу біженця (включно з реалізацією права на оскарження відмови у наданні статусу біженця) користуються захистом від видання чи видворення до країни, де існує небезпека для їхнього життя чи свободи, а їхнє видання порушило би принцип невидання — non-refoulement.

l      видання людей до країни, де існує серйозна загроза застосування щодо них катувань та інших форм нелюдського, принизливого та жорстокого поводження, суперечить міжнародним зобов’язанням України, взятим нею у відповідності до, зокрема, Конвенції ООН проти катувань (ст.3) та Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (ст.3). Широкомасштабне застосування катувань в Узбекистані, особливо — щодо осіб, звинувачених в антиурядовій чи недозволеній релігійній діяльності, підтверджено низкою спостерігачів, від Комітету ООН проти тортур до міжнародних правозахисних організацій “Amnesty International” та “Human Rights Watch”. Такого самого висновку дійшов Європейський Суд з прав людини (ЄСПЛ), рішення якого є джерелом права для України. Зокрема, згідно з рішеннями ЄСПЛ у справах Ісмоілов та інші проти Росії (2008 р.), Мумінов проти Росії (2008 р.), Ґараєв проти Азербайджану (2010 р.) — Суд прямо вказав, що через загрозу застосування катувань екстрадиція до Узбекистану становить порушення ст.3 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (“Заборона катування”)[1].

Відповідно до наведеного вище, Українська Рада з питань біженців наголошує на неприпустимості екстрадиції шукачів притулку до Узбекистану, яка становила би порушення норм права.

УРБ закликає:

l        забезпечити усім шукачам притулку доступ до справедливої та прозорої процедури розгляду їх прохань про надання статусу біженця, включно із доступом до судового оскарження рішень суб’єктів владних повноважень;

l        утримуватись від будь-яких недобровільних передач шукачів притулку з Узбекистану до країни походження до вичерпання національних процедур з надання статусу біженця в Україні;

l        при ухваленні рішень за екстрадиційними запитами з Республіки Узбекистан враховувати повідомлення про масові порушення у цій країні прав людини, зокрема і права на свободу від катувань та жорстокого поводження.

За докладнішою інформацією звертайтеся до:

Максима Буткевича

+380-50-334-8780 [email protected], [email protected]

Євгенії Мелеш

+380-312-664829 [email protected]

[1]     Так, у справі “Ісмоїлов та інші проти Росії” Суд наголосив, що “жорстоке поводження із заарештованими є всеохопною та застарілою проблемою Узбекистану”, а “практика застосування катувань в Узбекистані змальовується міжнародними експертами як систематична”. У справі “Ґараєв проти Азербайджану” Суд, зокрема, заявив, що з Узбекистану надходять “численні, варті довіри, повідомлення про катування, повсякденні побиття та застосування сили щодо підозрюваних у скоєнні кримінального злочину чи кримінальних в’язнів з боку узбецьких правоохоронних органів з метою отримання зізнань”.