Україна заплатить понад два мільйони пенсіонерці за вбивство її сина в поліції
Європейський суд з прав людини призначив державі виплатити одну з найвищих компенсацій фізичній особи за всю історію України.
Син Ніни Куценко Володимир почав зустрічатися із Іриною, на 12 років старшою за нього. Жінка мала декілька магазинів у містечку Вишневому Київської області. Мати розповідає, що Ірина використовувала її сина у конфліктах із іншим власником мережі крамниць, громадянином Вірменії. Вони працювали разом півтора року, поки 13 серпня 2003 року син не зник. Через три дні мати почала підозрювати, що сталося щось погане, і розпочала пошуки. Ірина не відчиняла їй двері, продавці у магазині сказали, що вона заходить, а Володимира немає. Врешті 18 серпня матері вдалося зустрітися із Іриною, і вона сказала, що вже два тижні не бачила її сина. Пізніше мати дізналася, що насправді вона бачила його 12 серпня у райвідділку міліції. Сталося це тому, що незадовго до зникнення Володимира, 5 серпня невідомі здійснили розбійний напад на банкіра у селі Червона Мотовилівка Фастівського району. Володимир чомусь потрапив у коло підозрюваних. Очевидно, це сталося тому, що у 2000 році він вже відбув два роки у в’язниці за хуліганство: він розбив декілька пляшок із алкоголем у кав’ярні.
Крім того, наприкінці липня у цьому районі з’явився Олександр Кущ, який відбував покарання разом із Володимиром Куценко. Ще під час ув’язнення між ними були дуже гострі конфлікти та бійки. Коли вони зустрілися після звільнення, ці конфлікти продовжилися. Ірина мала великі борги перед постачальниками і вирішила розплатитися за рахунок позики від Куща, але на спільній зустрічі Володимир знову побив його, і ця ідея провалилася. Ніна Куценко вважає, що Ірина мала дуже добрі стосунки з місцевою міліцією і відвезла її сина у відділок, щоб його перевірили на причетність до нападу на банкіра.
Володимира Куценка затримали у Вишневому 12 серпня та відвезли у Васильків, де вперше побили, намагаючись отримати свідчення. Побої були такими сильними, що міліціонери злякалися смерті затриманого, тому Володимира у непритомному стані викинули на вулицю, де він пролежав два дні. Мешканці Василькова дзвонили до міліції, але ніякої реакції звідти спочатку не було. Через два дні Володимира нарешті підібрала швидка допомога. Декілька днів він одужував від побоїв у місцевій лікарні.
Тим часом 18 серпня Ніна Куценко написала заяву до міліції щодо розшуку зниклого сина. Ввечері 22 серпня співробітники міліції Василькова викрали Володимира Куценка з лікарні. У той самий день у Фастові затримали і Олександра Куща.
Після викрадення Володимира Куценка знов замкнули у камері відділку міліції Василькова та почали бити. Свідки-співкамерники розповідають, що його били прямо у камері співробітники міліції. Нелюдські побої тривали три дні до 25 серпня. Після цього міліціонери вивезли Володимира на привокзальну площу у Фастові та залишили там у непритомному стані. Поруч турботливо поставили його черевики і навіть викликали для нього швидку допомогу.
26 серпня Олександр Кущ написав явку з повинною щодо нападу на банкіра, в якій перерахував всіх учасників цього злочину. Володимира Куценка серед них не було.
У лікарні Фастова Володимиру не надали необхідної медичної допомоги, а натомість фальсифікували історію хвороби і залишили помирати. Ніна Куценко стверджує, що його навіть не годували і не поїли. 28 серпня непритомного Володимира оглянув нейрохірург і наказав відвезти його для операції у обласну лікарню, але цього так і не зробили. 3 вересня Володимир Куценко помер у Фастівській центральній районній лікарні і через два дні його поховали як невідому особу. Причина смерті у висновку судмедексперта була підроблена: він написав, що Володимир помер від вживання наркотиків. Подальша ексгумація у 2004 році показала, що у трупа була відсутня ліва нирка, наднирники та селезінка.
Ніна Куценко довідалася, що зробили з її сином тільки через шість днів після його смерті – 9 вересня. У цей день вона почала самостійне розслідування, щоб дізнатися деталі та покарати винних. По-перше, вона викрала книжку, де був написаний справжній висновок судмедексперта: черепно-мозкова травма від забою головного мозку тупими предметами. У свідоцтво про смерть записали зловживання наркотиками. По-друге, у 2005 році Ніна Куценко передала справу щодо вбивства її сина на розслідування до Генеральної прокуратури. В результаті Генпрокуратура порушила кримінальну справу проти судмедексперта по чотирьох статтях КПК за фальсифікації.
7 липня 2008 року Києво-Святошинський райсуд присудив лейтенанта міліції та оперуповноваженного відділення карного розшуку, який не здійснив належних заходів для пошуку зниклого Володимира Куценка, до трьох років обмеження волі. Але суд звільнив його від цього покарання через закінчення строків давності.
5 травня 2010 року Києво-Святошинський районний суд Київської області визнав судмедексперта винним у вчиненні злочинів, передбачених трьома статтями КК України, але по двом з них покарання не призначив через закінчення строку давності. В результаті судмедексперт отримав 3,5 роки позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з виконанням експертних досліджень, строком на три роки. Крім того, судмедексперт виплатив 11851 гривню моральної та матеріальної шкоди. Ще 50 000 гривень моральної шкоди виплатило «Київське обласне бюро судово-медичної експертизи».
7 вересня 2011 року Білоцерківський міськрайонний суд засудив майора міліції лінійного відділу на станції Фастів, який бив Володимира Куценка, до шести років позбавлення волі із конфіскацією всього майна.
14 жовтня 2013 року Києво-Святошинський райсуд визнав підмінного оперативного чергового лінійного відділу міліції на станції Фастів, який не припинив побиття Володимира Куценка. В результаті йому призначили покарання у вигляді восьми років позбавлення волі. Але його звільнили від відбування цього покарання через закінчення строку давності. Крім того, оперативного чергового зобов’язали виплатити матері постраждалого 80 000 гривень моральної шкоди.
29 липня 2014 року той самий суд визнав лікаря-травматолога фастівської лікарні винним в умисному ненаданні лікарської допомоги, що спричинило смерть хворого. Суд призначив покарання у вигляді трьох років позбавлення волі, але тут же й звільнив його від цього покарання у зв’язку з закінченням строку давності. Крім того, Суд призначив, що лікар має сплатити 100 000 гривень моральної шкоди матері потерпілого.
Ніна Куценко залишилася вкрай незадоволеною рішеннями українських судів, тому вирішила самостійно звернутися до Європейського суду з прав людини. На стадії комунікації з українським урядом до справи підключилися юристи Української Гельсінської спілки з прав людини. «Я вдячна їм за те, що вони допомогли мені готувати документи для Європейського суду, переклали англійською експертизи, написали спростування на заперечення уряду, — каже мати Володимира Куценка. — На жаль, в Україні подібні справи розслідують дуже погано. Я сама знайшла міліціонерів, які били мого сина. Але вони так і не притягнені до відповідальності».
«Ми написали у наших запереченнях на заперечення уряду, що Володимир Куценко загинув від рук агентів держави, — каже юрист Центру стратегічних справ Гельсінської спілки Олена Проценко. — Присуджені компенсації були мізерними, але навіть їх Ніна Куценко досі не отримала».
За словами Олени Проценко, побиття затриманих в міліції (поліції) — це системна проблема України. «Б’ють і катують людей у відділках, щоб вибити з них показання або отримати хабар, — каже вона. — Стратегічний аспект цієї справи полягає в тому, що державну лікарню визнали також винною у смерті людини. Лікарі — це не посадові особи, але вони також мають діяти згідно закону».
18 липня 2017 року Європейський суд з прав людини визнав, що представники держави Україна порушили статтю другу Європейської Конвенції (Право на життя). На думку суддів, смерть постраждалого була викликана побоями у поліції та неадекватною медичною допомогою. Крім того, не було проведено належного розслідування цих злочинів. В результаті Європейський суд присудив виплатити Ніні Куценко з державного бюджету 72 000 євро (біля 2,2 млн грн) компенсації. Це одна з найвищих компенсацій, присуджених для виплати фізичним особам, за всю історію України.
Ніна Куценко продовжує боротьбу, адже єдиного сина не повернеш ні за які гроші. «Я хочу, щоб усі, хто був причетний до смерті мого сина, були покарані належним чином», — каже вона.
Це рішення Європейського суду має стати серйозним уроком для нашої правоохоронної системи. Якщо поліцейський та судмедексперт готові знехтувати своїми обов’язками і порушити закон, то чи потрібні вони нам? Навіщо потрібен лікар, якому плювати на клятву Гіпократа? Чи не краще позбавитися від таких людей на посадах просто зараз, щоб потім не платити величезні компенсації через їхню недолугу роботу?