Україна як плацдарм для перехідного правосуддя: погляд міжнародних фахівців
Зазвичай світова практика передбачає запровадження перехідного правосуддя у пост-конфліктний період. Саме тому фахівці з понад 14 країн, з якими ми обговорювали перспективи перехідного правосуддя у 2015-2017 рр. лише невпевнено хитали головами та були схильні казати: «Не на часі».
У 2018 році, після тривалої роботи та дискусій щодо українського контексту, більшість наших колег почала схилятися до того, що практика перехідного правосуддя має розвиватися та передбачати певну підготовчу активність ще в період, коли соціальний/збройний конфлікт в країні ще триває. Так стало вочевидь, що вже зараз Україна може здійснювати інституційні реформи, напрацьовувати правові рамки переслідування воєнних злочинців, законодавчо закріплювати механізми надання компенсації жертвам конфлікту.
При цьому нідерландські та американські вчені у своїх пропозиціях роблять акцент на найскорішому запровадженні механізмів проведення місцевих виборів та амністії на деокупованих територіях за умови активної співпраці уряду з міжнародними миротворчими місіями ООН/ЄС різних форматів.
Фахівці із Швейцарії та Польщі надають перевагу роботі з цивільним населенням по обидва боки лінії розмежування вже сьогодні, використовуючи стратегію медіації та гуманітарного діалогу як основу для тривалого пошуку примирення в українському суспільстві.
Організації з Великої Британії та Німеччини мають неабиякий досвід щодо основи перехідного правосуддя – роботи з минулим (dealing with the past). Через це основний акцент їх діяльності з українською стороною вбачається, перш за усе, у відновленні історичної правди, причин конфлікту, об’єктивному висвітленні хиб минулого.
Українська сторона у той самий час більшу частину зусиль докладає для вирішення прагматичних поточних завдань – документуванню воєнних злочинів/порушень міжнародного гуманітарного права та відшкодуванню збитків, завданих конфліктом мирному населенню.
Коли та за яких умов ці різновекторні ініціативи різних країн дадуть необхідний для нас ефект синергії? Як саме будуть розвиватися означені підходи в умовах незакінченої війни та економічного дефіциту? Чи зможуть налагодити продуктивний діалог з міжнародними колегами органи влади та неурядовий сектор України? На нашу думку, саме такий порядок денний для пошуку необхідних рішень слід витримувати громадянському суспільству, аби цінність світового досвіду у сфері перехідного правосуддя була використана для майбутнього України у найбільш корисний спосіб.