Минулого тижня Генеральний прокурор України Святослав Пiскун заявив про розслiдування кримiнальної справи щодо виявлення в Закарпатті небезпечних токсичних вiдходiв з Угорщини. Як стверджує адвокат, співдиректор Асоцiацiї екологiчного права Центральної та Схiдноi Європи та СНД Дмитро Скрильнiков – це тiльки верхiвка айсбергу.

Ще в 2003 р. львiвськi екологи повiдомляли Генеральну прокуратуру України про те, що Україна може перетворитись на смiтник для небезпечних вiдходiв з Європи.

“Я вже тривалий час дослiджую порушення, якi вiдбувались при ввезеннi в Україну небезпечних вiдходiв, та впродовж 2003-2005 рокiв неодноразово звертався до Генеральної прокуратури України, РНБОУ, Служби безпеки України та повiдомляв про те, що за певними схемами в Україну ввозяться небезпечнi вiдходи, а також вiдбуваються численнi порушення
законодавства в цiй сферi”, – каже Дмитро Скрильнiков.

Екологiчнi органiзацiї Львiвщини вiдразу повiдомили, що знайденi у Закарпаттi вiдходи – не єдиний факт ввезення в Україну вiдходiв з Угорщини.

Так, упродовж 2001-2004 р.р. у Львiвську область ввозились у великих кiлькостях угорськi небезпечнi вiдходи вiдомої у центральнiй та Схiднiй Європi нафтогазової компанiї МОЛ.

Бiльшiсть цих вiдходiв – залишки кислих гудронiв та ангідрид малеїнової кислоти – i досi зберiгаються пiд вiдкритим небом на Львiвщинi. Наприклад, 17 тисяч тон змiшаних iз глиною вiдходiв i зараз знаходяться у Новому Роздолi.

А близько 1,5 тисяч тон вiдходiв пiд час виборчої кампанiї вивезли з Львiвської у Сумську область.

“За подiбними схемами в Україну ввозились у великих кiлькостях рiзнi небезпечнi вiдходи. – розповiв Дмитро Скрильнiков. – Частина з них уже вiдомi, а iншi, можливо, ще знаходитимуть у тiй чи iншiй областi”.

Однак, як правило, в цi питання нiхто не заглиблювався, а звернення скеровувались для розгляду на обласний рiвень, де вiдповiдно немає нi достатнiх знань, нi можливостей для
розслiдування мiжнародних злочинних схем. Тiльки завдяки протестам громадськостi вдалось не допустити спалювання гудронiв на Добротвiрськiй ТЕС, однак, як стало вiдомо екологам, частину вiдходiв без жодних дозволiв спалювали на Миколаївському
цементному заводi.

Такий масштабний бiзнес по “утилiзацiї”, а насправдi по видаленню чужих вiдходiв на українськiй територiї не мiг вiдбуватись без сприяння чиновникiв на мiсцях та погоджень високих посадових осiб з Києва. Вiдомо, що до цього бiзнесу було причетне навiть державне
пiдприємство Мiнiстерства внутрiшнiх справ України, яке ввозило вiдходи не тiльки в Україну, а ще й в Приднiстров’я.

Незадовiльна система контролю за транскордонним перевезенням вiдходiв та корупцiя серед чиновникiв дає можливiсть спритним дiлкам застосовувати вже давно випробуванi в країнах третього свiту схеми ввезення небезпечних вiдходiв та отримувати надприбутки за рахунок безпеки та здоров’я людей.

Як вважає керівник інфоцентру УЕА “Зелений світ” Сергій Федоринчик, в Україні не все гаразд з обліком та контролем і за токсичними відходами власних виробництв. Саме це полегшує злочинцям ввезення в Україну токсичних відходів з європейських країн. Чим токсичніша речовина, тим дорожче коштує її утилізація чи нейтралізація в країнах Західної Європи. „Ніхто не дозволить її просто викинути – звалищ як таких немає, полігони для відходів жорстко контролюються, через певний час засипаються ґрунтом і знову стають частиною природи. Кожний клаптик довкілля для європейців є цінністю і коштує великих грошей”, – відкоментував ситуації Сергій Федоринчик..

„Зовсім інша річ – країни колишнього СРСР. Тут здорове довкілля не цінується так дорого. Можна майже де завгодно викинути майже все, що заманеться – безкоштовно і безкарно. Тому кількість пройдисвітів, які бажають привласнити різницю у ціні поводження
з відходами ТАМ і ТУТ, завозячи токсичні європейські відходи в Україну, буде чим далі, тим більше зростати”, – продовжив свій коментар пан Федоринчик.

Також Сергій Федоринчик повідомив про загальну ситуацію, яка склалася в Україні стосовно відходів та схему, яка дозволяє їх безкарно ввозити:

„Мінприроди має екологічні пости на пунктах перетину кордону, але в реальності ці пости займаються примітивними поборами. Для запобігання ввезенню токсичних відходів вони можуть не набагато більше, ніж окремо взятий прикордонник з Мухтаром. Бо рівень їх
можливостей визначається загальним потенціалом Мінприроди як СИСТЕМИ, а потенціал цей дуже низький.

Мінприроди – це найбідніше і наймалочисельніше міністерство, вкрай добите шістьма змінами міністрів за шість років, кожний з яких робив свою “рехворму”. На рівні адміністративного району Міністерство представлено одним інспектором, який має впоратись з забрудненнями, що створюють десятки тисяч жителів та сотні
підприємств.

В паперах на такі вантажі ніколи не напишуть “токсичні відходи”. Вони можуть бути оформлені як ПРОДУКТ, НАПІВПРОДУКТ або СИРОВИНА для якогось підприємства. Підприємства такого насправді може не існувати, або воно може бути створено на один день, або його профіль нічого спільного з такою “сировиною” не має.

Тобто, якщо діяти за здоровим глуздом, кожний такий підозрілий вантаж ще варто перевірити – чи є у нього реальний одержувач, чи відповідає цей вантаж профілю його діяльності, і чи будуть розв’язані екологічні проблеми? Та і відправника треба
перевірити. Для цього треба мати потужні бази даних із щоденним оновленням, кваліфікований, некорумпований і добре оплачуваний персонал.

Найпотужніше відомство в Україні – Податкова Адміністрація – подібні перевірки може робити, але під своїм кутом зору. Тоді виявляються факти лже-транзиту підакцизних товарів або махінації з поверненням ПДВ. Якщо це спробує робити Мінприроди, то на плечі все того ж одинокого районного інспектора впаде необхідність перевіряти ще кілька вантажів щоденно”.

Тож стає очевидним. Що проблема „виникнення” відходів Закарпатті проблема більш глибша ніж просто їх незаконне ввезення, а з нинішнім станом Мінприроди та непріоритетністю питань екополітики для керівництва країни не треба дивуватись, якщо в будь-якому місті чи районі також знайдуться бочки, мішки чи ящики з неприємними подарунками “європейського” походження. „Вони можливо, вже є, але просто біля Вас немає таких екологістів, як Дмитро Скрильников, щоб привернути громадську увагу до таких фактів”, – додав Сергій Федоринчик.

РУПОР