Перша справа Кац та iншi проти України (Kats and Others v. Ukraine) стосувалася трагiчної смертi в Київському СIЗО-13 поетеси Ольги Бiляк, по кримiнальному обвинуваченню щодо якої ще й досi не ухвалено остаточного рiшення.

(Втiм, на переконання заявникiв та адвокатiв, якi працювали iз справою, обвинувачення було сфабриковане працiвниками ВБНОНу через вiдмову Ольги розповсюджувати наркотики). Ольга мала ряд хронiчних захворювань, якi в умовах слiдчого iзолятору та на фонi ВIЛ-iнфекцiї швидко загострилися та потребували негайного лiкування. Проте, незважаючи на серйознi проблеми iз диханням, постiйну високу температуру та швидку втрату ваги, необхiдної дiагностики не проводилося та лiкування зводилося до жарознижуючих препаратiв.

Суд одностайно ухвалив, що було порушення статтi 2 Конвенцij як щодо обов’язку держави захистити життя особи, яка перебувала пiд вартою, так i процедурного обов’язку провести ефективне та незалежне розслiдування обставин її смертi (розслiдування триває ще й досi). Крiм того, Суд знайшов порушення статтi 5 Конвенцiї, хоча права гарантованi цiєю статтею, вiдносяться до категорiї таких, що не можуть бути переданi iншим особам (non-transferable). Однак в цiй справi скарга на незаконнiсть тримання пiд вартою тiсно пов’язана iз знайденим порушенням статтi 2 – рiшення про змiну запобiжного заходу щодо Ольги було прийнято 29 сiчня 2004 року, проте вона не була одразу звiльнена. 1 лютого 2004 року Ольга померла в СIЗО. Цi три днi могли б врятувати її життя.

Знаходячись пiд вартою Ольга вела щоденник, в якому описувала все те, що вiдбувалося iз нею та оточуючими в жахливих умовах СIЗО-13. Пiсля смертi Ольги цей щоденник розмiстив в Iнтернетi її батько. Його можна прочитати на http://olgabilyak.kiev.ua.

Друга справа Савiни проти Украjни (Saviny v. Ukraine) стосувалася вiдiбрання дiтей у слiпих батькiв, iнвалiдiв першоj групи, та розмiщення їх в дитячих державних закладах опiки через те, що батьки нездатнi забезпечити їм належний догляд (без позбавлення батькiвських прав).

Хоча нацiональнi органи дiяли на пiдставi закону та переслiдували легiтимну мету – добробут дiтей, Суд знайшов порушення статтi 8 Конвенцiї через те, що нацiональнi суди, якi вирiшували справу, базувалися виключно на рiшеннi органу опiки та пiклування, та не дослiдили можливi альтернативи такому серйозному втручанню в право заявникiв на повагу до сiмейного життя (дiйсно, якщо наприклад, хоча б половина вiд того, що теоретично витрачається на утримання трьох дiтей в державних закладах було б витрачено на соцiального працiвника, який би допомiг родинi – дiти були б доглянутi).

Суди не зважили на спроби заявникiв покращити побутовi умови попри слiпоту та брак коштiв, не вислухали думку дiтей, бiльш того – самi дiти були розмiщенi в рiзнi дитячi заклади, що ускладнювало вiзити батькiв до них та негативно впливало на сiмейнi зв’язки мiж ними.

УГСПЛ