Європейський суд з прав людини 19 жовтня виніс шістнадцяте рішення проти України. Тепер у справі Миколи Мельниченко проти України (заява № 17707/02), в якій визнав порушення Україною статті 3 Протоколу № 1 Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод (право на вільні вибори). Справа стосувалася відмови ЦВК реєструвати Мельниченко номером 15 у списку Соціалістичної партії України на парламентських виборах 2002 року.

Заявник, Микола Мельниченко, зараз проживає у США, де отримав політичний притулок після оприлюднення записів прослуховування Президента України. Проти нього в Україні була порушена кримінальна справа за розголошення державної таємниці. Не зважаючи на те, що він перебуває у США, він і надалі має український паспорт, де зазначена київська прописка.

Ще 27 квітня 2001 року він отримав статус біженця в США. А 12 січня 2002 року він був включений до списку Соціалістичної партії на парламентських виборах. Проте ЦВК відмовив йому у реєстрації на підставі того, що Мельниченко не проживав останні 5 років на території України. Як підтвердження свого проживання в Україні Мельниченко надав копію свого паспорту, де зазначена його прописка, як доказ його проживання в країні. Цей паспорт є в нього і сьогодні.

23 квітня 2002 року М. Мельниченко подав скаргу до Європейського суду з прав людини і вона була визнана частково прийнятною 4 листопада 2003 року.

Європейський суд з прав людини вчинив як найкращий радянський суд, бо в основу рішення фактично покладено відомості про прописку Мельниченко. Справа в тому, що суперечка пішла про питання, що було закладено в законі про вибори: юридичне проживання чи фактичне. І тут на допомогу прийшло ще існуюче радянське законодавство в нашій країні, коли такого поняття як фактичне проживання взагалі не існує. В наслідок цього заперечення Уряду щодо цього питання не відповідали українському законодавству.

Європейський суд зазначив, що: „прописка є невід’ємним та фундаментальним аспектом української адміністративної системи і широко використовується для офіційних потреб (наприклад, реєстрація постійного місця проживання, військового обов’язку, голосування, у різноманітних питаннях власності тощо)”.

Тому Європейський Суд шістьма голосами проти одного визнав порушення Україною статті 3 Протоколу № 1 Європейської Конвенції. Поряд з цим Суд відмовився розглядати питання щодо дискримінації у цьому випадку.

В окремій думці суддя Лукадес спробував обґрунтувати свою позицію проти цього рішення, базуючись на аналізі українського законодавства щодо вільного обрання місця проживання та фактичних даних щодо відсутності заявника в Україні. Проте інші судді не погодилися з цим, звернувши увагу на те, що Мельниченко виїхав та перебуває за кордоном з-за серйозної загрози його життю.

Європейський суд призначив до виплати Мельниченко 5000 Євро.

Цікаво, що це лише 5 рішення Європейського суду з прав людини щодо порушення права на вільні вибори.

Також цікавою залишається й ситуація щодо можливого виконання рішення суду в іншій частині. Оскільки, при визнанні порушень Конвенції необхідно крім сплати певної суми також здійснити заходи для відновлення прав заявника.

І якщо припустити, що ЦВК прийме рішення про внесення Мельниченко до списків СПУ, тоді хтось зайвий має припинити своє членство у парламенті. Видається такий розвиток подій занадто нереалістичним. Тому майору Мельниченко прийдеться задовольнитися компенсацію за понесені ним збитки і далі проживати за кордоном в очікуванні наступних виборів, щоби отримати депутатський імунітет та повернутися в Україну.

Володимир Яворський,

РУПОР