Українців планують саджати за паспорти рф як колаборантів. Чому це неприйнятно для правової України пояснюють правозахисники

Слуги народу внесли до Верховної Ради законопроєкт «Про внесення змін до статті 111-1 Кримінального кодексу України щодо розширення переліку кримінальних правопорушень за здійснення колабораційної діяльності» (реєстр. №7223 від 28.03.2022 р.). Він передбачає кримінальну відповідальність за подвійне громадянство, яке вважатиметься колабораціонізмом. Також українцям із російськими паспортами заборонять обіймати в Україні певні посади протягом 15 років. УГСПЛ підготувала юридичний висновок про те, чому такий підхід є абсолютно неприйнятним для правової держави.

Дослівно нова частина статті 111-1 Кримінального кодексу Україні (далі – КК України) прописана так: “перебування у громадянстві (підданстві) іншої держави, що здійснює збройну агресію проти України”. Положення названого проєкту закону є цілком неприйнятними з огляду на таке.

1. Громадянство як правове поняття, що вказує на приналежність особи до певної держави, означає сукупність правових зв’язків між індивідом і державою, які виявляються в наявності взаємних прав і обов’язків. Відповідно до статті 4 Основного Закону Держави в Україні існує єдине громадянство. Не дивлячись на конституційний принцип єдності громадянства, загальновідомо, що в Україні по факту, так би мовити, існують чисельні випадки множинності громадянства. До цього у нас може бути різне ставлення. Ясна річ, що явище множинного громадянства в умовах війни для держави може створити серйозні проблеми. Тому автори законопроекту вирішили діяти максимально прямолінійно. Своєю дивною ініціативою вони фактично запроваджують автоматичну кримінальну відповідальність за факт наявності у громадянина України російського громадянства.
2. Перебування громадянина України у громадянстві (підданстві) іншої держави є ознакою правового статусу особи, а не проявом її поведінки. Тому такий факт сам по собі, на наше переконання, не може бути об’єктом криміналізації. Адже, відповідно до положень статті 11 КК України кримінальним правопорушенням є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб’єктом кримінального правопорушення. Тобто відповідальність встановлюється за діяння, а ніяк не за статус.
3. Притягнення громадян України за факт набуття російського громадянства у минулому буде свідчити про зворотну дію кримінального закону в часі, що є абсолютно неприпустимим. Така практика буде прямо суперечити і статті 58 Конституції України, і міжнародно-правовим зобов’язанням України згідно статті 7 Європейської Конвенції з прав людини: ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення. Нікого не може бути визнано винним у вчиненні будь-якого кримінального правопорушення на підставі будь-якої дії чи бездіяльності, яка на час її вчинення не становила кримінального правопорушення згідно з національним законом.
4. Наведені у пояснювальній записці до законопроекту твердження на кшталт: «Сумнівно, що такі особи (громадян України, які мають паспорти та громадянство держави-агресора) вірять в перемогу України та використовують російський паспорт, як запасний аеродром. В кращому випадку вони очікують на закінчення війни, а гіршому – співпрацюють з рашистськими спецслужбами або є потенційними агентами окупантів. На нашу думку така позиція зазначених вище осіб є колабораціонізмом і відповідно, – громадяни України, власники російських паспортів, мають нести кримінальну відповідальність згідно до вимог чинного законодавства», – не можуть вважатися прийнятними аргументами для ухвалення цієї небезпечної для людини ініціативи. Знову ж таки, гіпотетична нелояльність громадян України і Росії в одній особі як підстава для притягнення їх до відповідальності за колабораційну діяльність буде порушенням цілої низки фундаментальних правових підвалин. Це і принцип індивідуалізації юридичної відповідальності (ч. 2 ст. 61 Конституції України). Це і презумпція невинуватості в частині обов’язку саме держави довести винуватість особи, це і недопустимість ґрунтувати обвинувачення на припущеннях (частини 2, 3 ст. 63 Конституції України).

5. І наостанок. Колабораційна діяльність – це абсолютна новела вітчизняного кримінального законодавства. Тільки 03.03.2022 р. законом України № 2108-ІХ чинний КК України було доповнено новою статтею 111-1 “Колабораційна діяльність”, яка у частинах першій-сьомій запровадила достатньо широкий опис кримінально-караних форм співпраці спеціального суб’єкта злочину – громадянина України з державою-агресором.

Іншим словами, у диспозиціях частин 2-7 статті 111-1 КК України законодавець вже встановив різноманітні можливі прояви об’єктивної сторони такого складу злочину як колабораційна діяльність:

• публічне заперечення збройної агресії,
• публічні заклики до співпраці з державою-агресором,
• пропаганда у закладах освіти, добровільне зайняття посад, передача матеріальних ресурсів формуванням держави-агресора,
• організація та проведення заходів політичного характеру,
• інформаційна співпраця тощо.

Тож вважаємо, що, криміналізувавши різні форми співпраці з державою-агресором, її окупаційною адміністрацією та/або її збройними чи воєнізованими формуваннями у військовій, політичній, інформаційній, адміністративній, господарській та трудовій сферах, держава Україна вже здійснила належне і достатнє правове регулювання кримінально-правових заходів протидії колабораційній діяльності.

Отже, «перебування у громадянина України у громадянстві іншої держави, яка здійснює збройну агресію проти України» не є ні окремою формою колабораційної діяльності, ані, тим більше, не може бути кваліфікуючою ознакою складу злочину, передбаченого статтею 111-1 КК України.

Наш висновок однозначний: запровадження кримінальної відповідальності по відношенню до громадян України, які перебувають у громадянстві держави-агресора, є абсолютно неприйнятним для правової держави.

Кількість та зміст заперечень проти такої дивної законодавчої ініціативи для нас настільки очевидні, що авторам цього законопроекту хочеться відповісти словами нашого Президента, який з приводу іншого недолугого почину законотворців щодо змін до державного гімну, був змушений резонно зупинити занадто ревних депутатів: «заспокойте емоції, припиніть виставляти себе дурнями!».

Довідково. Цим матеріалом ми розпочинаємо серію аналітичних публікацій, що мають на меті дати правову оцінку законодавчим ініціативам, пов’язаним з широкомасштабою агресією росії проти України.

Матеріал підготовлено адвокатом Олегом Левицьким, керівником громадської приймальні УГСПЛ.

Стаття підготовлена за підтримки Програми USAID Ukraine «Права людини в дії», що виконується Українською Гельсінською спілкою з прав людини.