Ухилення від мобілізації: кількість судових вироків зросла в 93 рази
В перший день повномасштабного вторгнення РФ на територію України Президент Володимир Зеленський оголосив про проведення загальної мобілізації. Вона забезпечує оборону держави та підтримку бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України. Обов’язок громадянина захищати суверенітет і територіальну цілісність країни закріплений одразу у двох статтях Конституції України, йдеться про статтю 17 та 65. Проте, чимало чоловіків призовного віку намагаються уникнути потрапляння до лав армії. Про кримінальну відповідальність за ухилення від мобілізації під час вебінару розповіла суддя Галицького районного суду Львова, експертка УГСПЛ Катерина Котельва.
Концепція прав людини, в її широкому розумінні, окрім прав і свобод передбачає також наявність у громадянина деяких обов’язків. У цьому переліку – обов’язок захищати Вітчизну.
У національному законодавстві закріплений порядок проведення призову на військову службу громадян та підстави, які дозволяють отримати відстрочку. Передбачена також і відповідальність за ухилення від призову на військову службу під час мобілізації. У статті 336 Кримінального кодексу України йдеться, що цей злочин карається позбавленням волі на строк від 3 до 5 років.
В українському правовому просторі вперше стаття 336 КК з’явилася в 2014 році: після початку збройного конфлікту на сході України та видання Указу Президента від 17.03.2014 № 303 та Указу Президента №15/2015 «Про часткову мобілізацію» від 14.01.2015. У 2014 році український суд ухвалив і перший вирок за цією статтею.
У 2022-му році, після початку повномасштабної війни, кількість таких вироків зросла в 93 рази. Для порівняння у 2021 році – 2 рішення суду, а у 2022 – 186. І нині ця категорія кримінальних проваджень доволі поширена.
У своїй постанові Верховний Суд (справа № 676/4559/22) характеризує основні елементи складу цього кримінального правопорушення, аналізує його суспільну небезпеку. Зокрема зазначає, що ефективно дати відсіч нападникам на країну чи виконати зобов’язання по спільній обороні від агресора без швидкої і своєчасної мобілізації неможливо, а тому ухилення від призову до Збройних сил військовозобов`язаними громадянами під час воєнних дій, які розпочались або передбачаються, створює загрозу для безпеки держави у сфері оборони.
Злочин, передбачений статтею 336 КК, посягає на передбачений законом порядок підтримання бойової і мобілізаційної готовності ЗСУ та інших формувань на рівні, що забезпечує вимоги національної безпеки, коли особа, яка об’єктивно підпадає до призову за мобілізацію до лав ЗСУ, в односторонньому порядку свідомо виключає себе із передбаченого законом процесу формування ЗСУ.
Ухилення від призову під час мобілізації завжди вчиняється з прямим умислом.
Один з головних викликів, з якими зустрілись судді в цій категорії справ, – це призначення винній особі справедливої міри покарання, враховуючи принципи індивідуалізації та пропорційності, з одного боку, та контекст війни в Україні, з іншого.
На даний момент судова практика йде шляхом призначення покарання у вигляді 3 або 4 років позбавлення волі, яке, як правило, необхідно відбувати реально. Суди в переважній більшості випадків, зважаючи на значну суспільну небезпечність даного кримінального правопорушення, не знаходять підстав для застосування ст. 75 КК обвинуваченим в ухиленні від мобілізації.
Привертає увагу правників позиція, викладена суддею Верховного Суду в окремій думці (справа № 629/2438/23). Відповідно до неї посилання на вчинення злочину в умовах збройної агресії суперечить закону, оскільки ця обставина вже врахована законодавцем при визначенні складу злочину та міри покарання і не може братися до уваги у питанні про можливість звільнення від покарання з випробуванням.
«Тобто відбувається подвійне врахування однієї обставини, що призводить до погіршення становища обвинуваченого. Це питання потребує додаткового осмислення як правозастувачами, так і науковцями. Складною правовою проблемою є також притягнення до кримінальної відповідальності за ухилення від мобілізації так званих «відмовників совісті» – це особи, чиї глибокі та невдавані релігійні переконання забороняють брати в руки зброю,» – підкреслила експертка УГСПЛ, суддя Катерина Котельва.
Закон України «Про альтернативну (невійськову) службу» передбачає можливість запровадження альтернативної служби лише замість проходження строкової військової служби і не передбачає альтернативну службу під час мобілізації. А Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду (справа № 601/2491/22) дійшов висновку, що жодні релігійні переконання не можуть бути підставою для ухилення громадянина України, визнаного придатним до військової служби, від мобілізації з метою виконання свого конституційного обов’язку із захисту територіальної цілісності та суверенітету держави від військової агресії з боку іноземної країни.
У жовтні 2024 року в Конституційному Суді України розпочався розгляд конституційної скарги, під час якої Конституційний Суд перевірятиме на відповідність частині 4 ст. 35 Конституції України частину 1 ст. 1 Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу». Юридична спільнота спостерігає за перебігом розгляду цієї справи, рішення в якій може вплинути на судову практику розгляду кримінальних проваджень за статтею 336 КК.
Цей Проєкт став можливим завдяки Агентству Сполучених Штатів з міжнародного розвитку та щедрій підтримці американського народу через Проєкт «Відновлення та відповідальність через права людини (ПравоЗахист)»
Підписуйтесь на сторінки УГСПЛ у соціальних мережах:
Facebook | Instagram | Telegram — УГСПЛ пише | Telegram з анонсами подій | Twitter | Youtube | Viber