Зменшення зарплати суддів, мізерне фінансування судів та інші аспекти фінансових гарантій незалежності суддів обговорювали 16-17 жовтня на конференції “Фінансування органів судової влади України та незалежність правосуддя”, що провели Чернігівський громадський комітет захисту прав людини та Комітет Верховної Ради України з правової політики.

На конференції були присутні судді апеляційних та місцевих судів, представники Державної судової адміністрації, Міністерства фінансів, громадських організацій та журналісти. В останній момент несподівано відмовилися від участі представники Рахункової палати України, а також Верховного Суду України. Зрозуміти останніх не важко, бо вони фінансуються окремим рядком у бюджеті, їхня ситуація значно краща, а доля підпорядкованих їм судів їх не цікавить.

Учасники жваво обговорювали проблеми фінансування судової гілки влади.

Судді скаржилися, що їхня зарплата в цьому році зменшилася не менше як на 600 гривень, а у декого вдвічі. Це відбулося з-за введення сплати для суддів прибуткового податку з 1 січня 2004 року, а також зміни нарахування зарплати. При цьому дані зміни були прийняті наприкінці минулого року, тому, фактично, не були враховані в бюджеті цього року. І хоча Міністерство фінансів України каже, що профінансувало усі заплановані бюджетом виплати, і це підтвердила Державна судова адміністрація, але фактично в бюджет було закладено менше необхідної суми.

При цьому, Державна судова адміністрація переконує суддів, що їхня зарплата не могла зменшитися, оскільки фонд заробітної плати не змінився, але не відомо чи враховує вона при цьому кількість призначених нових суддів на свої посади та вже згаданий податок у 13 %. Також прозвучало, що в проекті бюджету фонд заробітної плати зростає на 27 %, але знову ж таки не було сказано чи враховано при цьому оплата новопризначених суддів, зокрема, адміністративних судів, що створюватимуться наступного року. А якщо мінусувати податок 13 %, то в наступному році суддям обіцяють вийти на зарплату минулого року.

Слід зазначити, що зарплата зменшилася більше в місцевих судах, особливо в допоміжного персоналу, що створює неможливі умови для їхньої діяльності. Зростає щороку юрисдикція місцевих та апеляційних судів, тобто фактично зростає навантаження, а зарплата навіть скоротилася. Наприклад, зарплата судді апеляційного суду в минулому році була приблизно в середньому 2 100 – 2 400 гривень, а цього року судді стверджують, що отримують по 1 700 гривень. Зарплата в господарських судах значно більша.

Особливо, дивно це виглядає на тлі збільшення зарплат державним службовцям та так званого росту економіки.

Працівники ж місцевого суду фактично отримують на руки 250-300 гривень, а новопризначені судді місцевих судів по 400-600 гривень.

Судді нагадували, що відповідно до закону їхня зарплата не може зменшуватися, що складає основу їхньої фінансової незалежності, тому погрожували подати до суду на відшкодування зменшення зарплати. Хоча, як виявилося, все ж таки зарплата не зменшилася, зменшилися або взагалі зникли надбавки та премії, що і призвело до зменшення отримання кінцевої суми на руки. За таких умов така гарантія вже не функціонує і судді почуваються просто обдуреними владою.

Тому кваліфіковані судді з великим стажем йдуть на іншу роботу, наприклад, в адвокатуру, що ніяк не сприяє підвищенню якості судочинства.

Згадувались й невирішені інші аспекти фінансової незалежності суддів. Наприклад, проблема отримання пільги на сплату 50% комунальних послуг, що практично не виконується.

Також було згадано й проблему відсутності квартир для суддів апеляційних судів,  які переїжджають переважно з місцевих судів, тобто з інших міст, проте, незважаючи на вимоги закону, так і не отримують окремі квартири. Наводився приклад, коли суддя зі стажем понад 20 років та вже передпенсійним віком проживає зі своєю помічницею у гуртожитку і ніяк не може отримати окреме житло.

Окрема мова йшла про погашення заборгованостей перед суддями. Багато з присутніх заявляли, що їхньому терпінню приходить кінець і скоро в Україні знову прокотиться хвиля позовів суддів проти держави про повернення таких коштів та примусове виконання таких рішень. Судді погрожують подати скарги до Європейського суду з прав людини, як це зробили судді Донецької та Полтавської областей. Щодо останніх, то в цих областях вже почалися відповідні зачистки: проведено декілька перевірок, заведено низку кримінальних справ, а щодо деяких суддів подано документи до парламенту про припинення їхніх повноважень. Така ось ціна за відстоювання своєї незалежності. Проте представник Державної судової адміністрації запевнив, що такі борги повертаються, що і справді частково відбувається.

Також згадали й про жалюгідне існування самих судів. В країні 36 % приміщень судів перебувають в аварійному стані. Державна судова адміністрація взяла на свій баланс майно ліквідованого банку „Україна”, частину з якого передали судам, проте більшість з таких приміщень абсолютно не обладнані під суди, а часом є просто іншого функціонального призначення. Звісно, грошей на переобладнання цих приміщень ніхто не виділяє. Не зважаючи на це, майже всі бюджетні кошти пішли на будівництво приміщень Апеляційного суду м. Києва та Державної судової адміністрації. І в проекті бюджету це питання також не вирішується. При цьому згадуються фешенебельні приміщення Податкової, Митниці, Залізниці, державних адміністрації тощо. Одразу видно хто в країні розпоряджається коштами і чи потрібне в країні справедливе та незалежне судочинство.

Нагадаємо, що проект державного бюджету передбачає фінансування лише 52 % від необхідної потреби судів, тобто мова про покращення ситуації вже не йде.

Зрозуміло, що за таких умов важко говорити про зростання ефективності діяльності суддів та наявності гарантій їхньої незалежності.

Володимир Яворський,

РУПОР