 Може, хтось пам’ятає жахливі розповіді про етапування в’язнів в Російській імперії, коли етаповані до місця відбування покарання люди були приречені на жахливі страждання: декілька місяців закуті в кайдани, виснажені і безправні, вони йшли по етапу пішки. За часів радянських етапування засуджених відбувалося з використанням спеціальних вагонів, що в народі охрестили назвою «столипін» на честь відомого російського реформатора і державного діяча, Петра Аркадійовича Столипіна, людини, яка придушила революцію 1905-1907 років, відомого жорстокістю запроваджених заходів, зокрема, законом «Про військово-польові суди». В «столипінських» вагонах людей по декілька місяців етапували до місця відбування покарань – покинутих державою на виживання в нелюдських умовах, приречених на жалюгідне існування в переповнених вагонах і пересильних в’язницях, наповнених брудом та інфекційними хворобами.
Що змінилося в цьому аспекті з часів незалежності України? Вагони, в яких перевозять в’язнів, продовжують називати «столипінами», етапування засуджених відбувається тривалий термін. Наприклад, дорога з Криворізького СІЗО до СІЗО міста Києва триває понад тиждень, при тому, що перевезення засуджених відбувається звичайними потягами, до яких причіпляється спеціалізований вагон для перевезення в’язнів. У цьому вагоні, заповненому людьми в сорокаградусну спеку, в’язні принизливо і приречено чекають на закінчення цього жахливого кошмару. Потім їх доправляють в СІЗО, до так званої камери для етапованих, де вони чекають на нове перевезення до кінцевого пункту призначення. Подібне перевезення може тривати тиждень, два і навіть місяць, в залежності від місця розташування СІЗО або колонії, до якої доправляється засуджений.
А найголовніше – це те, що жодним законом чи внутрішнім нормативно-правовим актом Державної пенітенціарної служби не регламентований порядок допуску адвокатів до людей, які підлягають етапуванню. Не передбачена для них можливість отримання посилок, передач, побачень з рідними, надання медичної допомоги, а в разі потреби – допуск до ув’язненого профільного лікаря з цивільної лікарні. Тобто всі ці люди, а їх щоденно етапується по території України сотні і тисячі, знедолені і повністю не захищені, бо на них не розповсюджуються елементарні права і свободи, які мають обвинувачені та засуджені за скоєння злочину.
З цього приводу дуже показовим є випадок з професором Темченком А. Г. Ми писали про долю цієї людини в своїх публікаціях «Чого варте для держави життя людини?», «Лікування в наручниках», «Чому Україна ігнорує настанови Європейського суду?» та інших. 69-річний вчений, колишній ректор Криворізького технічного університету, нагороджений багатьма відзнаками, тяжко хворий, два роки утримується в СІЗО. Саме умови утримання і ненадання медичної допомоги інакше, як знущанням та жорстоким поводженням, назвати не можна. Ця історія дійсно виходить за межі розуміння і здорового глузду.
Нагадаємо, Анатолій Георгієвич Темченко був притягнутий до кримінальної відповідальності за скоєння злочину – замах на отримання хабара. Суд обрав для нього запобіжний захід у вигляді утримання під вартою. Темченко хворий на низку захворювань, загрозливих для життя. Двадцять місяців літня людина піддається катуванням. 23 травня вироком Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Темченко був засуджений до п’яти років і двох місяців позбавлення волі з повною конфіскацією всього особистого майна.
На протязі двадцяти місяців Темченко потребує негайної медичної допомоги, про що 17 березня висловився Європейський суд з прав людини в своїй рекомендації щодо вжиття термінових заходів в порядку правила 39 Регламенту Європейського суду.
Термінові заходи передбачають негайну реакцію держави щодо вжиття певних дій у вигляді швидкого надання необхідної медичної допомоги, оскільки мова йде про загрозу життю. Але ми спостерігаємо, що Україна на сьогоднішній день не здатна як дослухатись до рекомендацій Європейського суду в частині надання хворому Темченку адекватної медичної допомоги, так і взагалі забезпечити захист життя і здоров’я людини.
Пропонуємо читачеві самому переконатися на цьому прикладі, наскільки ефективно в нашій країні відбувається захист життя і здоров’я людини і, власне, виконання рекомендацій Європейського суду. Про те, що рішення Європейського суду про застосування термінових заходів є обов’язковими для виконання учасниками Конвенції захисту прав людини і основоположних свобод, напевно, сумнівів не викликає.
За висновками Головного бюро судово-медичної експертизи №17.02/3 від.05.07.11 р. за підписом в.о. начальника ДУ Головного бюро судово-медичної експертизи МОЗ України Т. В. Личман, «викладене передбачає, що, зважаючи на наявні у Темченка А. Г. хронічні захворювання та їх ступінь розвитку, можливе раптове ускладнення їх перебігу з різким погіршенням стану здоров’я. В такому разі при його етапуванні, навіть супровід медичної допомоги (загальної чи спеціалізованої кардіологічної) з подальшою невідкладною госпіталізацією, не гарантує сприятливий наслідок». Цей один із останніх висновків медиків щодо стану здоров’я Анатолія Темченка, а також висновки дослідження, проведеного Національним науковим центром «Інститут кардіології імені академіка М. Д. Стражеска», тільки в черговий раз підтверджують критичний стан хворого Темченка.
Але всупереч будь якому здоровому глузду, незважаючи на те, що життя і здоров’я людини вже два роки під загрозою, а Темченко перебуває в умовах , фізичних і моральних страждань, ми спостерігаємо ситуацію, коли людина під час етапування позбавлена на тривалий час будь-яких своїх прав, зокрема, на отримання кваліфікованої медичної допомоги.
Останні події шокують своєю зухвалістю:
19.03. 2011 Темченка перевозять із СІЗО Кривого Рогу до міської лікарні №9 в палату інфаркту міокарда, оскільки у хворого стався інфаркт. В лікарні Анатолій Георгієвич перебуває до 26.03.11 року.
26.03.11 Темченко етапується в СІЗО м. Кривого Рогу, де перебуває до 21.04.11.
21.04.11 стан здоров’я Темченка знову набув критичної межі, він був етапований до міської лікарні №8 м. Кривого Рога, де перебував у відділі терапії до 27.04.11.
27.04.11 Темченко етапований в СІЗО м. Кривого Рогу, де утримувався до 14.06.11.
14.06.11 був етапований спочатку в СІЗО м. Дніпропетровська де перебував до 25.06.11, а потім етапований до СІЗО м. Київ, куди прибув 26.06.11.
З 26.06.11 по 11.07.11 перебував в СІЗО м. Київ.
11.07.11 направлений на обстеження в Національний науковий центр «Інститут кардіології ім. академіка М.Д. Стражеска», де перебував до 22.07.11.
22.07.11 етапований до СІЗО м. Київ, де перебував до 24.07.11.
25-26 етапування до СІЗО Дніпропетровська, де перебував до 30.07.11.
30.07.11 етапований до СІЗО Кривого Рогу.
Я навмисно більш детально зупинився на тому, як відбувалося перевезення хворого в’язня, сімдесятирічної людини, виснаженої і розчавленої системою, безпорадного і приреченого терпіти знущання і страждання.
Звичайно етапування обвинувачених і засуджених відбувається за участю конвойної служби, яка не входить до складу Державної пенітенціарної служби. Підготовка в’язнів до етапування проводиться за участі Державної пенітенціарної служби.
Повернувшись до початку розмови, ще раз наголошую, що люди, які перебувають в стадії перевезення із одного СІЗО в інше, або в установу виконання покарання, або в лікарню, знову ж таки через СІЗО, кинуті суспільством напризволяще.
Цім людям не дозволяється навіть перевозити ліки, які їм призначив лікар, вони не можуть отримувати медичну допомогу, їм заборонена зустріч з адвокатом, побачення з рідними, отримання передач, відправлення листів, і таке інше. Етапування може продовжуватися тиждень, а може й місяць, і за життя та здоров’я цих людей держава відповідальності не несе. Що яскраво показує випадок з Анатолієм Темченком.
|
Може, хтось пам’ятає жахливі розповіді про етапування в’язнів в Російській імперії, коли етаповані до місця відбування покарання люди були приречені на жахливі страждання: декілька місяців закуті в кайдани, виснажені і безправні, вони йшли по етапу пішки. За часів радянських етапування засуджених відбувалося з використанням спеціальних вагонів, що в народі охрестили назвою «столипін» на честь відомого російського реформатора і державного діяча, Петра Аркадійовича Столипіна, людини, яка придушила революцію 1905-1907 років, відомого жорстокістю запроваджених заходів, зокрема, законом «Про військово-польові суди». В «столипінських» вагонах людей по декілька місяців етапували до місця відбування покарань – покинутих державою на виживання в нелюдських умовах, приречених на жалюгідне існування в переповнених вагонах і пересильних в’язницях, наповнених брудом та інфекційними хворобами.